Головний лікар Волинського обласного спеціалізованого будинку дитини Володимир Алейніков зауважує: хай навіть колектив зостанеться без роботи, одначе вболіває, аби кожен вихованець отримав родину!
Сімейний затишок – сиротам та дітям, які зростають без батьківського піклування. Такий принцип декларує держава й послідовно втілює реформи в цій сфері. У результаті інтернатні заклади не лише забезпечуватимуть дах над головою, а виконуватимуть значно важливішу функцію – працюватимуть як центри допомоги сім’ям із дітьми. Чи готові до такого повороту подій волиняни, зокрема колектив Волинського обласного спеціалізованого будинку дитини? Про це розповів головний лікар закладу Володимир Алейніков.
– Володимире Михайловичу, для початку розкажіть, скільки діток сьогодні перебуває в закладі? Які маємо реалії: кількість вихованців із року в рік зростає чи навпаки зменшується?
– Аби картина була повною, скажу: прийшов сюди у 1976 році всього на два місяці, а вони розтягнулися на 37 літ! Спочатку працювали у двох корпусах. Ще один розміщувався у приміщенні, де зараз розташований офіс банку. Отам були перша та друга грудні групи. А тут – ще шість. Мали вісім груп. У середньому в одній виховувалося від 10 до 16 дітей. Загалом же в закладі зростали від 110 до 150 дітей. Їхня кількість почала зменшуватися в середині 90-х. Якось пані Моєсеєнко, котра керувала департаментом материнства та дитинства, запитала: «Чому на території Західної України цифри зовсім інші, ніж на Сході?». Я тоді відповів, що Західна Україна була, є і буде ближчою до Бога. Хочу наголосити, що ця тенденція має місце й сьогодні. Щороку дітей у нашому закладі менше й менше. Зараз на вихованні перебуває 20 діток.
– Що скажете про своїх вихованців?
– З 20-ти 11 – статусні. Тобто – це діти, позбавлені батьківського виховання. Лише одне дитя – сирота. Ще 9 – тимчасово влаштовані. Всіляке в житті трапляється. Можуть бути складні побутові умови, немає одного члена сім’ї, а іншому самотужки складно ростити дитину… Причин багато. Але цих діток згодом заберуть, і вони зростатимуть у родинах.
– А якою є ситуація із всиновленням?
– Безпосередньо всиновленням ми не займаємося. Наше діло – виховання, навчання, догляд та лікування. Але кількома словами про усиновлення скажу. Зараз маємо таку ситуацію, що немовлят забирають одразу. Буває, що дитя ще не привезли, а вже телефонують усиновителі й повідомляють, що готові забрати.
– Держава кардинально змінила курс: сьогодні в пріоритеті – сімейні форми виховання, натомість від інтернатних закладів вимагають підвищення якості надання соціальних послуг…
– Не можу сказати, що такий підхід неправильний. Для дитини значно ліпше зростати в родині. Безумовно. Ми вболіваємо за кожного вихованця, тішимося, коли вони потрапляють у сім’ї. Держава зробила немало, забезпечивши кожному з цих дітей дах над головою й давши найнеобхідніше, але потрібні зміни. Це пов’язано із тим, що відповідно до нормативних документів Кабінету Міністрів України та доручень Президента України Віктора Януковича у нас також відбувається реформування.
– У чому суть змін? Певно ж, не лише в скороченні ліжко-місць?
– Так, кількість ліжок зменшено зі ста до 60-ти. При будинку дитини відкрито центр ранньої реабілітації для дітей, хворих на дитячий церебральний параліч, із вродженими вадами. Але допомагаємо поки лише тим, хто перебуває в нашому закладі на вихованні. Нещодавно був у відрядженні у Боярці, Вінниці та Хмельницькому. Там при будинках дитини надають можливість амбулаторного відвідування. Ми також плануємо відкрити денний стаціонар для обездолених дітей, тих, хто опинився у складних життєвих умовах, для сиріт. Поки не можу сказати, на скільки місць він буде розрахований. У цьому центрі такі діти зможуть отримувати необхідну допомогу. Окрім того, хочемо працювати з малюками, в яких – аутизм, вроджені вади розвитку. Як діятиме система? Дитя приводитимуть, ним займатиметься медсестра, масажист, лікар-невролог, логопеди…
– Хто зможе лікуватися у центрі: лише лучани чи мешканці інших населених пункті Волині?
– Плануємо охопити дітей від місячного віку до семи років із міста Луцька та області. Маємо спеціалістів й можемо надавати відповідну допомогу. Все це – в рамках реформування будинків дитини. Одначе є ще один аспект. У нас на вихованні 10 інвалідів, лежачі діти, ВІЛ-інфіковані, хворі. Їх не так охоче всиновлюють, як здорових. А малечі десь треба перебувати. Тому будинок дитини функціонуватиме й надалі. Не раз розмовляв з колегами з інших областей – у них ситуація аналогічна. Зрозуміло, що реформування назріло. І що його впроваджують – правильно. Є дитячі будинки сімейного типу. Така практика зарекомендувала себе з позитивного боку. Всиновлюють? Так. Окрім того, держава надає суттєву матеріальну підтримку. Це – свого роду стимул. Хоча зазвичай не в грошах справа.
– Ще буквально кілька років тому будинок дитини називали «циганським». Сьогодні діток ромської національності не бачу…
– Так, було таке. В окремі роки мали до п’ятдесяти вихованців-ромів. Зараз не знайдете жодного. Був Сергійко, потішний хлопчик, але і його згодом забрали у родину. Сьогодні варто віддати належне державі, котра робить усе, аби діти залишалися в сім’ях і зростали при батькові й матері. Так, до матеріальних виплат при народженні можна ставитися по-різному, можна критикувати, бо трапляється, що не батьки, а дитина годує сім’ю. Але виховується вона не в будинку дитини, не в інтернаті. Це надзвичайно важливо. У будинках дитини всієї країни кількість вихованців зменшилася в п’ять разів! Це – курс Президента та Кабінету Міністрів. І не можна сказати, що він хибний.
Марія КОРНЕЛЮК.
На фото: Володимир Алейніков із вихованцем Волинського обласного спеціалізованого будинку дитини.