Ранок вівторка 23 квітня цього року для працівників ДП «Волиньстандартметрологія» запам’ятається якщо не на все життя, то надовго. Замість того, аби займатися звичними робочими справами (а в кожного структурного підрозділу – свій виробничий план, підкріплений чітко визначеними цифрами, що в кінці місяця мають стати сумами на рахунку підприємства), колектив зібрався у залі засідань. Усі сиділи й чекали. Чого? Офіційного представлення нового в. о. директора, котрий нагрянув днем раніше: неждано й негадано.
Багато літ ДП «Волиньстандартметрологію» очолював Адам Ханзерук. Півтора року тому Адам Максимович залишив посаду. Тихо і спокійно. Справи передав своєму заступникові Тетяні Єрко, котра фактично два десятки літ працювала на підприємстві, а останніми роками – у керівництві. Саме Тетяна Анатоліївна координувала роботу волинських стандартизаторів та метрологів упродовж останнього часу, виконуючи обов’язки директора. Керівництво виконавчої гілки влади області, чітко дотримуючись процедури подання кандидатури на відповідну посаду, двічі надсилало спеціальне погодження до високих столичних кабінетів. Справа була за міністром економіки і торгівлі України Ігорем Прасоловим, бо призначати керівників регіональних підприємств стандартметрології – виключно його прерогатива. Тож колектив волинського ДП очікував, що їхнього керівника таки зроблять директором, і… спокійно працював.
Одначе 22 квітня, коли пані Єрко перебувала на оперативній нараді в облдержадміністрації, поріг приймальної керівника «Волиньстандартметрології» впевнено переступив невідомий чоловік років 55-ти. Очікувати приходу господині головного кабінету в установі не став. Помахавши секретареві перед носом якимось документом, змусив працівницю відкрити кабінет директора й зручно вмостився у чужому кріслі. Словом, все – як у кіно за мотивами «Ви нас не ждали, а ми приперлися».
«Окупантом» виявився Віктор Микулишин, а зброя його – ксерокопія наказу про призначення його в. о. директора ДП «Волдиньстандартметрологія». Як з’ясувалося згодом, за документами Тетяну Анатоліївну усунули від виконання обов’язків керівника ДП ще 18 квітня, але повідомляти про такий нюанс нікого не стали. Чомусь…
Нахабна (тобто несподівана) поява пана Микулишина стала сюрпризом не лише для Тетяни Єрко, а й для керівництва області. Як стало відомо з надійних джерел, Віктора Михайловича запросили в кабінет голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, де відбулася предметна розмова. В процесі обміну думками Борис Петрович дійшов висновку, що має місце не лише порушення процедури призначення керівників органів виконавчої влади, але й абсолютна невідповідність делегованого зі Львівщини дрібного чиновника 11-го рангу (найнижчий у ієрархії – 13-й) вимогам до керівника служби держстандартметрології. Тому того ж дня, 22 квітня, в Київ було спрямовано листа, де аргументовано рекомендувалося скасувати міністерське призначення Віктора Михалишина на Волинь та відправити його на попередню посаду – начальника відділу оборонно-масової та мобілізаційної роботи Золочівської райдержадміністрації Львівської обл.
Але пакувати валізи пан Микулишин не поспішав. Тим паче, що наступного ранку, 23 квітня, з Києва в Луцьк було десантовано підтримку у вигляді дрібного міністерського клерка. Удвох вони й вирішили: новий в. о. таки буде представлений колективові установи на загальних зборах Їх призначили на 9.00.
Працівників цікавило, хто такий Віктор Микулишин і звідкіля приїхав? Трудова біографія Віктора Михайловича не менш захоплива, ніж факт його появи у коридорах державної установи: отримавши диплом інженера-механіка, котрий спеціалізується на сільському господарстві, працював чоловік… парторгом колгоспу ім. Горького, що в Золочівському р-ні Львівської обл., пізніше трудився інструктором райкому партії, а коли Союз перестав бути «нерушимым», працевлаштувався на підприємство «Мрія» (котрим, буцімто, керував його близький родич). Був Віктор Миколайович головним спеціалістом та начальником управління агропромислового розвитку Золочівського р-ну. Останній запис у трудовій книжці – завідувач сектору мобілізаційної роботи Золочівської райдержадміністрації. Словом, маємо справою з «вірним ленінцем», який уцілів під час демократичних перетворень та державотворчих процесів і просиджував штани на другорядних посадах у районній владі краю, де, до речі, бере початок річка Західний Буг. Щоправда, просиджування було не пустопорожнім, адже устиг нажити впливових покровителів. Деякі з них, подейкують, колись навіть на Волині керували…
Словом, 23 квітня саме цього чоловіка мали офіційно представити колективу як нового керівника. Люди почекали в залі засідань майже годину, але до них так ніхто й не вийшов. Нарікали, що робота стоїть, а ще за хвилин десять розійшлися. Між тим у кабінеті керівника «Волиньстандартметрології» про щось балакали Тетяна Єрко, Віктор Микулишин, представник із міністерства, ім’я якого залишилося таємницею, та заступник голови облдержадміністрації Сергій Ющак. Розмова, певно, була не з простих, бо згодом золочівський гість вийшов на вулицю й узявся нервово палити цигарку за цигаркою на ґанку установи, зовсім забувши, що законодавство такі дії категорично забороняє. Звісно, коментувати факт свого призначення, котре відбулося із порушенням нормативно-правової бази України, він відмовився. Так само не захотів відповісти на жодне запитання журналіста і його київський спільник…
А шкода, бо запитань виникло чимало.
Наприклад, чим зумовлена потреба замінювати одного виконуючого обов’язки на іншого? Чому пана Микулишина не призначили одразу директором? Чи не тому, що відповідний наказ підписав не міністр, як і мало би бути, а лише його заступник? Наскільки доцільно було зривати людину з насидженого місця на Львівщині й перекидати на Волинь, коли тут і своїх фахівців вистачає? А головне – для чого вся ця вистава?..
Зрештою, нічому дивуватися. Чи раз на Волині грали за таким сценарієм, коли до керівництва економічно активних підприємств ставали «варяги»? Отож-бо! Пригадаймо, наприклад, доволі туманне призначення головою облдержадміністрації Героя України генерал-майора міліції Анатолія Француза, який привіз у своєму обозі цілу роту «висококваліфікованих спеціалістів», котрих довелося ще й за гроші волинського бюджету маєтками забезпечувати. В недавній історії також за прикладами далеко ходити не треба: кілька років тому «заїжджого козачка» прислали з Житомира в ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», потім із Рівненщини командирували «головного рибоохоронця», а кілька місяців тому – на ДП «Волиньторф» київського спритника. Доля їхня, звичайно, сумна та невесела (бо як прийшли, так і пішли), але, мабуть, для декого зовсім не повчальна. І це тоді, коли Президент України Віктор Янукович на недавньому засіданні Ради регіонів чітко наказав усім міністрам неухильно координувати кадрову роботу з місцевою владою!
Але зараз ми говоримо про ДП «Волиньстандартметрологія». Дивні кадрові рокіровки не пройшли – і колишньому інструкторові райкому партії довелося… повертатися на Львівщину. Наказ про його призначення міністр скасував.
– У міністерствах, якщо говорити просто, бажаючи тісно співпрацювати з місцевою владою (головами облдержадміністрацій та рад, їхніми заступниками) знайшли прогалину, котра дозволяє обійти укази чи доручення Глави держави, постанови Кабінету Міністрів, – сказав під час засідання колегії облдержадміністрації голова облдержадміністрації Борис Клімчук. – Формула дуже проста – виконуючий обов’язки. Це з точки зору юриспруденції – напівлегальна формула. Приславши людину аж із Золочівського району Львівської області, хлопці просто «підставили» міністра. Тому треба завжди стежити, аби свита не перегравала короля.
У результаті Борис Петрович, за рішенням колегії, знову подасть на розгляд міністра економіки і торгівлі України Ігоря Прасолова кандидатуру Тетяни Єрко на посаду директора ДП «Волиньстандартметрологія».
Світлана ГОЛОВАЧУК.
На фото автора: 23 березня о 10-й ранку на ґанку приміщення, де працюють волинські метрологи, було людно.
Від редакції.
Отже, «партійний подарунок» до чергової річниці «вождя світового пролетаріату» (саме 22 квітня 1870 р. і народився Володимир Ульянов-Ленін) у вигляді «синьо-жовтого золочівського чиновника» з червоним нутром партінструктора на Волині приймати не захотіли і відправили його за зворотною адресою. Проте хто відповість на просте запитання: чому в деяких столичних кабінетах так люблять «посилювати кадровий потенціал» Волині з допомогою засланих «козачків» виключно в структурах, які мають стосунок до правоохоронних та контролюючих органів і зовсім не демонструють інтересу до таких, де треба не перевіряти, а працювати? Наприклад, очолити хоча б управління культури, де апріорі немає потужних фінансових оборотів, нікого з далеких земель міністерські чиновники не шлють…