20 вересня – День працівника лісу
Лісничий Скулинського лісництва Ковельського надлісництва Володимир Лисюк у лісовій галузі України відомий своїм професіоналізмом, любов’ю до Природи, постійним плеканням молодих кадрів для галузі. Надзвичайно потужна особистість, лісовод-легенда, енциклопедист, патріот, виробничник. Важко перерахувати усі його захоплення. Він ініціатор встановлення пам’ятного хреста та іменних стел на честь полеглих і репресованих вояків Української повстанської Армії, творець одного з перших сільських дендропарків, постійний натхненник і шеф-лісовод Скулинського учнівського лісництва, беззмінний співорганізатор Міжнародних фестивалів “Лісова пісня” на теренах заповідного урочища Нечимне, мисливець, господар… Може годинами розповідати про довкілля, деревостани, урочища, лісових мешканців, озерну епопею Нечимного, історії з життя своїх краян. Письменники, митці, науковці часто називають його дядьком Левом новітнього часу.
Напередодні Дня лісівника журналісти “Волинської газети” побували у Скулинському лісництві, поспілкувалися з його лісничим.
– З чим підходять до свого професійного свята працівники Скулинського лісництва?
– У нас непогані показники. Якщо міряти в грошовому еквіваленті, то ми дуже багато зробили. І, взагалі, практично всі показники виконуємо. Мені особливо подобається, що в цьому році завчасу вдалося підготувати площі до весняних посадок, придбати якісний посадковий матеріал і досить оперативно провести лісокультурну кампанію, коли ще було вдосталь вологи. Ми створили багато лісових культур, зробили всі необхідні догляди. Це радує, бо все робилося з душею. Звісно, і платилося, як кажуть, хороше тим людям, які це робили. Слава Богу, пішли вже дощі, пожежонебезпечний період закінчується, а з ним – і лісівничий рік.
Ми обійшлися без пожеж. Непогано спрацювали і в фінансовому плані, і по доглядах, і по лісовому господарству загалом.
– Багато хто скаржиться на погодні умови – спека, безводдя, десь і буревії пройшлися, наробили лиха, буреломів… Як з погодою було у вашім лісництві?
– У погодному плані рік і насправді був складний… – задумується лісовод, перегортаючи у пам’яті весняно-літні місяці. – Один із найскладніших. Хоч би й такий факт. Вперше за всю історію нашому лісництву дозволили ввести ще одну штатну одиницю – пожежного спостерігача. І це було дуже ефективне і вчасне рішення. Ми мали відеонагляд, постійно вели спостереження за найвіддаленішими масивами… Знаєте, що найбільше непокоїть кожного лісничого?
– Думаю, у вас таких викликів багато… Ви ж практично відповідальні за кожне деревце… А це, якщо перевести в грошовий еквівалент, мільйони гривень… Цілий банк, який потрібно цілодобово оберігати…
– Але найбільший виклик для кожного лісничого, кожного працівника лісової галузі – це небезпека виникнення пожеж. Будень, вихідний, день, ніч – лісничий думає про одне: “Щоб в лісі не було пожеж”. Так, і буревії страшні, і повені та повноводдя, залиті водою зруби, і лісопорушники – крадії і браконьєри. Але вогонь для лісу – найбільше лихо. Так ось, цього року, маючи пожежного спостерігача, було якось спокійніше, бо лісові угіддя були під постійним наглядом. І це, я вам скажу, був результат. Так, Бог нас уберіг, пожежі обминули, але ми могли також допомагати людям, бо камери все і скрізь бачать. І не тільки наші, а й чужі ліси, особливо угіддя Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства “Тур”, оскільки вони довкіл наших масивів. Мабуть, це і рятує Скулин-Білін, тому що в нас кругом Туровські ліси, і всередині Туровські ліси, а ми, як кажуть, – в центрі Європи. І пожежний сторож велику роботу робив. Раніше майстри лісу чергували, але в них є свої посадові обов’язки і невідкладні завдання, щось відволіче і вже думай, як вберегти ту чи іншу майстерську дільницю. А зараз в нас є пожежний спостерігач, він постійно на роботі, йому за це йде платня… Всі невеличкі пожежі, які виникали довкіл, він виявляв по першому диму і, звісно, загоряння одразу ліквідовувались.
– Не можу не запитати про особливості весняної лісокультурної кампанії, бо вологи не так й багато було. Що садили і як працювали?
– Вперше у цьому році ми садили саджанці із закритою кореневою системою. Їх вирощують у місті Ківерці – на державному спеціалізованому лісогосподарському підприємстві філії “Лісові репродуктивні ресурси”, яке очолює ветеран АТО/ООС і повномасштабної українсько-російської війни Андрій Яцина. Андрій Мар’янович – наша легенда,ветеран російсько-української війни, громадський діяч. До лав 51-ї окремої механізованої бригади був мобілізований під час першої хвилі у 2014 році. Командував взводом, брав участь у важких боях на Донбасі, зокрема протягом місяця тримав героїчну оборону Савур-Могили. Із початком повномасштабного вторгнення рф знову повернувся до війська у лавах 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого. Отримав звання майора, відповідав за матеріально-технічне забезпечення своєї частини. Його життєвий шлях тісно поєднує захист українського лісу та оборону суверенітету України. Пройшов від мисливствознавця до лісничого. Протягом 5 років успішно очолював ДП «Поліське лісове господарство» (колишній Поліський лісгосп у Маневичах). Навесні 2025 року після демобілізації повернувся на роботу до Поліського лісового офісу та обійняв керівну посаду в Ковельському надлісництві, а відтак очолив головний лісозавод у Ківерцях. Зізнаюся, ми трохи боялися садити насадження з закритою кореневою системою. Але ж авторитет нашого колеги також надихає і нас. Садили рядок саджанців із закритою кореневою, рядок – з Ратнівського лісорозсадника. Слава Богу, все прийнялося. Я чув, коли казали, що в інших лісництвах був якийсь відпад, в нас, можна сказати, все прожилося. Мабуть, в добру пору добрі руки садили. А це й лісівники і члени їх родин, і члени учнівського лісництва, громадські діячі… Ми садили з молитвою і вірою, що ліс нам дуже потрібен. Так, з культурами в нас був надзвичайно важкий рік, бо наклалися і виробничі, і погодні умови. Слава Богу, саджанці прийнялися. Був трошки відпад, особливо десь в червні… Спека нестерпна… Всі посадки проїхав, подивився. Десь боліла душа… Але це допустимий відпад. Зрештою, ми можемо доповнити лісокультури ще восени. Але загалом цей спекотний період у Скулинському лісництві ми пройшли майже без втрат.
– Саджанці із закритою кореневою системою себе виправдали?
– Можна сказати й так. Ми їх взяли і одразу посадили. Ми не прогаяли жодної години, не кажучи вже про дні, були готові до посадки, чекали навіть її. Може, хто запізнився з посадками, перетримали їх трохи і вони підсохли, то їхні малі проблеми, а ми одразу садили. Ми були перші, хто приїхав по саджанці, взяли найкращі. Їх приріст, звісно, більший. Але в цім також є і своя доля небезпеки, бо насадження потім мстали прилягати, потрібно було попрацювати, щоб вони укріпилися і піднялися. Все добре. Приріст – нормальний і заводські цьогорічки набагато краще виглядають.
– Леоніде Миколайовичу, свого часу ми із вами садили повстанський ліс. Скажіть, прийнявся він?
– Слабенько… Тоді був посушливий рік… Але там, де таборувала Золота сотня УПА, ліс росте. Щось досіяли сосни і ялини, що побіля зрубів росли, щось вітри нанесли, пташки і лісові звірі досадили, ми також звісно долучилися, так що Повстанський ліс ви недаремно садили. Мій дід свого часу був тут начальником штабу УПА. То ж Скулинські угіддя мусять мати пам’ятний ліс про визвольні змагання.
– Леоніде Миколайовичу, у рамках Міжнародного літературно-мистецького фестивалю “Лісова пісні” з письменниками ми садили дубочки, дикі яблуні і груші. Прийнялись вони?
– Не всі. Адже садок ми трошки зарано садимо – тільки вересень надворі. Але декотрі яблуні, посаджені письменниками, цього річ вже рясно вродили. Хоча взимку тут погосподарювали зайці і дикі кози, сад росте. Зайці і кози роблять свою роботу, а ми – свою… Ми ще раз посадимо фруктові деревця, якщо вже які пропадуть, знов досадимо, потрохи старий садок приймаємо, а новий творимо.
– Хочу запитати Вас про нашу юну лісівничу зміну. Часто бачив Вас із юннатами і в Луцьку, і побіля Скулинського лісництва, і в заповідному урочищі Нечимне, і на ділянці,де відновлювали повстанський ліс. Скулинське учнівське лісництво ще працює?
– Працює, все у нас добре. Минулого року на Зльоті учнівських лісництв мали перше місце, в цьому – друге чи третє. Деякі учні вже навчаються у Шацькому лісовому коледжі імені Валентина Сулька, у вишах Луцька та Києва. Скрізь. Я цьому радію.
– Лісова галузь – одна із найпрестижніших…
– Так. У нас тепер і зарплата, і престиж, і броня, це все є.
Люди до нас ідуть, просяться на роботу. Штат повністю заповнений.
– Як на галузі позначилася лісова реформа?
– Зросли зарплати, поліпшилося матеріально-технічне забезпечення. У мене з’явився новий службовий автомобіль. Тепер у Скулинському лісництві є два службових автомобілі. Дуже класно підготували техніку. Паливо? Ніяких обмежень немає … Що треба, все є. Матеріально-технічне забезпечення значно покращилося. Торік було непогано, а в цьому році відбулися дуже суттєві зміни на краще.
Це в усьому відчувається. Важче стало тільки в плані паперової роботи… Ніяк не можемо відійти від радянщини. Деякі звіти чи окремі дані по двадцять разів повторюється. А так – все нормально. Дві премії… Квартальна – це повнопосадовий оклад. Ми їх отримали в цьому році за виконання виробничих показників.
– Рада лісівничих є в Ковельському надлісництві? Спілкуєтеся з колегами?
– Так, я ж чи не найстарший і по віку, і за досвідом роботи в усій області. Мені 62 роки. А в нас є зовсім молоді хлопці. Як на збори приїжджаю, кажу молодшим колегам, що вже багато літ прожив і багато чого побачив на своєму віку. Мені приємно з ними. Бо наймолодшому – 22 роки, найстаршому – 62 роки. Можете зрозуміти мене.
– Яка, на ваш погляд, буде молода лісівнича зміна у майбутньому?
– Нормальна. Особливо ті, що в нас, – хлопці толкові. Вже мають досвід.
– Студенти лісівничих вишів до вас на практику приходять?
– Раніше було багато студентів, цього року – жодного. Можливо ніхто до нас не просився на практику або ж десь втратився зв’язок з лісівничими вишами. Мої вихованці зі шкільних лісництв повернуться у Скулинське лісництво не тільки на практику, а й прийдуть до нас на роботу. До речі, всі наші працівники – вихованці Скулинського учнівського лісництва.
– Реформа лісової галузі привнесла зміни в галузеві координати: державні підприємства стали надлісництвами, директори – начальниками. З’явилася філія “Поліський лісовий офіс”. Як Вам, лісничому, працюється в цих нових умовах?
– Начальник Ковельського надлісництва Сергій Миколайович Тишковець – мудра й патріотична людина. Зайвих слів, як мовиться, на вітер не кидає. Сказано, зроблено. Плани, звісно, не з легких. Щоб їх виконати, потрібно кожен день тримати в тонусі і себе, і всіх працівників. Якщо взяти, що лісозаготівлею у нас займаються три лісництва, і її обсяги значно збільшилися, то роботи додалося. Адже після рубок головного користування йдуть підготовка ділянок, посадки і особливо догляди. Це все взаємопов’язано.
Начальник – на своєму місці, дорожить людьми, заступник керівника надлісництва Микола Кузнєцов – також досвідчений лісовод. Він сам – із лісничих, з головних лісничих. У нас є повне взаєморозуміння на всіх щаблях.
– Кілька слів про Товариство лісівників і профспілку працівників лісового господарства України.
– Працюємо з обома обласними організаціями, є їх членами. Профспілка відстоює наші інтереси, Товариство лісівників провадить громадську роботу, популяризує лісівничу професію, працює з учнівськими лісництвами. Тож роботи усім вистачає…
– Леоніде Миколаївичу, щоб Ви хотіли побажати нашим лісівникам, колегам, молодим, старшим, керівникам, студентам лісівничх вишів, членам учнівських лісництв?..
– Найперше, оскільки ми живемо в час війни, нам потрібен мир. Тож бажаю усім миру, миру, миру. А потім ми все подолаємо. А ще бажаю усім здоров’я міцного й удачі. Хай збуваються всі мрії, все добре буде в сім’ї і родині, в нашій славній Україні. І найнайнайзаповітніше – щоб найскоріше наступив мир в нашій державі.
– Дякую за ділову і щиру розмову. Бажаю Вам миру, добра і вітаю Вас і всіх лісівників з професійним святом – Днем лісівника.
Спілкувався
Сергій ЦЮРИЦЬ.