Леонід
Стефанович – відомий на всю Волинь будівельник, має звання заслуженого,
державні нагороди – ордени «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів. І – депутат
облради. Але, каже, це – не головне…
Із 2015 р. Леонід
Стефанович – депутат Волинської обласної ради від Камінь-Каширського
району. Його діяльність як підприємця і обранця громади – пов’язана. Адже в
облраді Леонід Степанович – член постійної комісії з питань промисловості,
транспорту, зв’язку, паливно-енергетичного комплексу, архітектури, будівництва
та житлово-комунального господарства. А у пріоритеті фірми «Житлобуд-2», яку
він очолює, – розбудова соціальної інфраструктури Волині.
Тож про підсумки депутатської каденції, вплив
пандемії на бізнес та бачення свого місця у політикумі Волині – у розмові Леоніда Стефановича з Інформаційним
агентством «ВолиньPost». Інтерв’ю записала головна редакторка Іванка Рудишин.
–
Леоніде Степановичу, маємо розмову у непростий для усього світу час, для нашої
області – зокрема. Компанія «Житлобуд-2» будує значну частину об’єктів
соціальної інфраструктури області. Чи змінила стан справ пандемія?
– На щастя, поки нам вдалося не скорочувати ні
об’ємів роботи, ні людей. Усім галузям нині важко. Але я радий, що у цей
складний час ми завантажені роботою. Думаю, ми обрали правильний шлях: 50%
нашої роботи – це виконання держзамовлень, ще половина – будівництво приватного
житла.
Коронавірус змусив усіх акумулювати сили, в тому
числі і мене – і як депутата, і як підприємця. У період пандемії я допоміг
лікарні на значну суму, але особливо нікому про це не розповідав. Це факт,
люди, які цю допомогу приймали, про це знають, а загалу ця інформація була
непотрібною. Я вперше про це говорю у інтерв’ю і навіть ніде не називаю суму.
–
Допомогли, ймовірно, як бізнесмен. А як щодо співпраці з мешканцями вашого
округу у Камінь-Каширському районі? Як загалом Ви з ними комунікуєте, чи
звертаються вони до Вас за допомогою?
– Жодного разу я не повернуся з Камінь-Каширського
району, щоб не попити чаю чи не посмакувати місцевими грибами чи ягодами. Люди
завжди запрошують на гостину, і я завжди із задоволенням спілкуюся з цими
людьми. Таке відчуття, ніби я знаю їх все життя. І справді знаю у районі дуже
велику кількість людей. Звісно, не знаю особисто кожного, але директорів шкіл,
садочків, представників соціальної сфери знаю багатьох.
Люди зверталися, звертаються і, думаю, будуть
звертатися. Найчастіше прохання – допомогти на лікування. Як Ви знаєте, кожному
депутатові виділяють депутатський фонд, усім однаково. Я особисто за ці роки
використовував його якраз здебільшого на допомогу на лікування. Але і цих
грошей недостатньо. Багато прохань є від закладів освіти: шкіл і садочків. Вони
не багато просять, елементарні прості речі. Я, як маю змогу, допомагаю. Хай
невеликі обсяги, але допомагаю. Мені приємно, що протягом цих років я на Новий
Рік робив подарунки дітям – цукерки. В мене на окрузі майже 4000 діток.
Подарунки не дуже дорогі, але хороші.
Допомагаю тамтешнім головам ОТГ. Але якщо їм
потрібно щось відремонтувати чи допомогти, я ні разу не звернувся в обласну
раду з проханням, для прикладу, виділити 5 квадратів тротуарної плитки чи
зробити якогось ліхтаря. Я вважаю, що це нормально. Бо це – у моїх силах без
допомоги грошей обласного бюджету. Якщо робити великі проекти, тут, звісно,
потрібна підтримка обласної ради. Маю на увазі, наприклад, дороги, освітлення
тощо.
У мешканців округу, який я представляю, є, звісно,
побутові прохання. Люди також все розуміють. Вони не ставлять захмарних вимог.
Допомагаю тим, чим можу. Як будівельник, я не можу
допомогти, наприклад, у юридичних питаннях. Кожен робить те, що знає. У кожного
є своя стежина, якою потрібно йти, її берегти , щоб вона була чиста і не
відходити.
Думаю, що я працюю чесно, порядно і ефективно. І
надіюся, що такі принципи матиму доти, доки мені вистачить сил.
Як депутат я не можу сказати, що задоволений роботою
на 100%. Можна було б набагато більше працювати. Але є і речі які від тебе не
залежать.
–
А як оцінюєте свою роботу у постійній депутатській комісії і її ефективність
загалом?
– Комісія виконує свою роботу. Але її робота є
поточною, стратегічних рішень ми тут не приймаємо. Ми, звісно, з’ясовуємо якісь
моменти, запрошуємо на засідання, якщо необхідно, певні служби. Це звичайна
поточна робота, не стратегічна. Ми, депутати, зокрема й ті, хто є членами
комісії, маємо працювати на перспективу. Волинь має перспективний план. Він має
бути головним орієнтиром.
–
До кінця Вашої депутатської каденції – доволі небагато часу. Все ж, чи є якісь
проблемні питанні, які маєте намір встигнути вирішити для округу, який
представляєте у Волиньраді?
– Є проблеми, які я бачу, про які мені говорять люди
і які, звісно, хотілося б вирішити. Не можу сказати, що це на 100% можливо до
кінця каденції. Але це те, на чому важливо наголошувати і намагатися впливати.
Важлива проблема для мого округу та і для Волині
загалом – дороги. Зараз на стадії завершення етап укрупнення районів, тому
питання стало звучати ще гостріше. І йдеться не тільки про заасфальтовані
транспортні артерії, є ж багато і лісових, і польових доріг, які для людей у
глибинці дуже важливі. Тому десь треба вирівняти, десь підсипати, десь
грейдерувати. Це – скорочення часу на доїзд між селами, це можливість доїхати
«швидкій» і так далі.
Друге важливе завдання – налагодити збут
сільськогосподарської продукції. Для людей, які з того живуть, це надважливо.
Біда, коли виростили, виготовили, а немає де подіти, кому здати. Будувати
сьогодні в окрузі молокозавод – це популістська ідея, але варто було б
облаштувати пункт збору сільськогосподарської продукції. Третє, що актуально не
лише для Камінь-Каширського району, – проблема сміття на сільських територіях.
З цим і селяни звертаються, це бачу і сам. Їдеш сьогодні – хороший ліс,
природа, а все засмічується. Як в місті є збір побутових відходів, так само і в
селі має бути.
–
Ви прийшли до обласної ради «під прапорами» «Солідарності». Тепер вона
розпалася. Хтось увійшов до групи «Патріоти Волині». Ви залишилися осторонь?
– Так, на початку каденції в обласній раді було 7
фракцій, на сьогодні залишилося чотири. Я нині – позафракційний депутат. Я не
можу сказати, що дуже аж дуже близький до партійних поглядів якоїсь із
політичних сил. Скажу відверто: я багато будував у Камінь-Каширському районі,
від якого я є депутатом, люди мене там знали і були не проти, щоб я став депутатом
від району. Президентом на той час був Петро Порошенко, головою
облдержадміністрації – Володимир Гунчик, він мене запросив.
Я не писав заяву на вступ в партію і не писав заяву
на вихід. «Солідарність» в обласній раді розпалася. Мені ніхто не пропонував переходити
в «Патріоти Волині», у нас і зборів не було. Може і були, але я там не був,
мене не запрошували. Запрошували перейти в «УКРОП». Але там більшість є і без
мене.
Вважаю, що головне – розумно і по совісті діяти,
незважаючи на партійну приналежні чи те, на кріслі якої фракції я сидітиму в
обласній раді. На мою думку, я правильно і адекватно голосую на сесіях. Я
виробничник, будівельник, не політик, тому завжди тримаю слово. Якщо я зроблю
не так, як сказав або не зроблю взагалі, то скажуть, що я поганий керівник,
поганий бізнесмен. Політики ж часто не дотримуються слова, але це для
суспільства звично, нормально. Я ніколи не був і не буду політиком, це не моє.
– Все ж каденція закінчується. Не за горами –
вибори. Будете знову балотуватися?
Я нікуди не просився, в жодну партію, ні з ким не
вів про це перемовин. Відверто кажучи, ще не вирішив, чи піду взагалі. Поки що
я не думав, вагаюся. Можливо, цих виборів і не буде, в знову Україні – знову
спалах коронавірусу. Пандемія яскраво показала, що сьогодні складно щось
говорити наперед. Не буду робити різких рухів.
Вважаю, що потрібно розвивати Волинь, незважаючи на
те, буду я депутатом чи ні. Я за всі хороші ідеї, за все, що є добре.
До речі, я завжди прислухався до влади, завжди
виконував усі доручення, починаючи від радянських часів і донині. Коли стався
землетрус в Лєнінакані (Спітакський землетрус 7 грудня 1988 р. о 12 годині 41
хвилин за місцевим часом на північному заході тодішньої Вірменської РСР, – ред.), ми поїхали відбудовувати. Тоді ж
мені точно були неважливі якісь політичні речі чи депутатські «плюси».
Відбудовували і після Чорнобильської трагедії. Коли почалася війна на Сході
України, ми також поїхали будувати оборонні споруди. Не відмовлялися. Лише дві
фірми з Луцька їздили – «Луцьксантехмонтаж №536» і «Житлобуд-2». Потім, коли
медалі давали, – фірм стало трошки більше, хоча ми їх там не бачили. Були ще
там, правда, лісівники. Це можу казати на 100%. Ми разом працювали.
Якщо і сьогодні буде стояти питання допомоги країні
чи області, я впевнений, що я і мій колектив підемо. Ми живемо в Україні, ми –
за Україну і волинський край. Незважаючи на те, буду я у той час депутатом чи
ні, як треба буде допомога моя і мого підприємства, то ми її надамо. Без
політичного підтексту, як я вже казав.
–
Щодо політичних підтекстів… В одному з інтерв’ю 4 роки тому на питання про
найбільш незабутній для вас концерт Ви відповіли, що це концерт 95-го кварталу.
Сьогодні теж так вважаєте чи вже сприймаєте це через призму політики?
– Я нормально ставлюся до всіх концертів. Як «95
квартал» приїжджав до Луцька, я ходив. Я це люблю. Не скажу, що дуже часто по
телебаченню дивлюся, але якщо хороший гумор – я дивлюся.
Подобається, звісно, не все. Є хороший, тонкий
гумор, а є дещо грубуватий. Сьогодні є хороший гумор , думаю ви зі мною також
погодитися, це «Дизель Шоу». Красиво грають. Я б не ставив на вагу хто кращий:
«95 «квартал» чи «Дизель Шоу». Якби приїхав «Дизель Шоу» – я б пішов. Якби
приїхав «95 квартал» – я б також пішов. Я абсолютно не змішую це з політикою,
не зауважую те, що звідти вийшов чинний президент Володимир Зеленський. Я
дивлюсь на це відсторонено.
– Як депутат і як керівник підприємства,
яке будує соціальні об’єкти, Ви спілкуєтеся з виконавчою гілкою влади. Як
можете нині її оцінити?
– Я можу оцінити позитивно. Поясню. Ті об’єкти, які
є, – не є сьогоднішні. Вони були закладені ще до цієї влади, проведені тендери
і так далі. При сьогоднішньому губернаторові я не брав участі в жодному
тендері. Програм я не бачу. Все поки тримається на тому, що було. Як воно буде
– не знаю, планів було багато.
Сподіваємося, що пандемія пройде і буде можливість побачити іншу роботу, крім
боротьби з коронавірусом і вирішенням поточних питань.
З Луцьком ми теж працюємо, все йде планово. Працюємо над утепленням шкіл,
реконструкцією. На наступний рік я також бачу, що є в планах продовження роботи
над енергоефективністю.
–
Коронавірус перевіряє на міцність і соціальні об’єкти, які ви будували. Для
прикладу, корпус лікарні у Боголюбах. Зараз до нього особлива увага…
– Ці об’єкти за будь-яких обставин перевіряє час. Чи то лікарня, чи то школа,
чи дитсадок, чи інша будівля. Розбудова соціальної інфраструктури – моє
завдання і як депутата, члена профільної комісії, і як будівельника, який має
такі можливості.
Щодо медицини, то ми будували обласну дитячу
лікарню, дитячу поліклініку на вулиці Спортивній (зараз вулиця Чорновола),
Волинський обласний госпіталь для інвалідів війни, брали участь у ремонтних
роботах в поліклініці Луцької міської клінічної лікарні №2, добудовували корпус
Волинської обласної лікарні. Зараз ми будуємо ФАПи (фельдшерсько-акушерські
пункти – ред.). Це нелегка праця, тому, що кожен кабінет окремий – не схожий на
інший. У кожного лікарняного закладу – своя специфіка. Недавно ми в онкодиспансері
будували томограф. Там бетонні стіни – метр бетону, два томографи будували у
міській лікарні. Ліфти міняли в лікарні. На проспекті Волі будували
водолікувальний комплекс для воїнів АТО. Робили повністю все. Він сьогодні
функціонує. Там є всі процедури пов’язані з лікувальним комплексом. З гордістю
говорю як будівельник, що там є досить серйозна соляна шахта , яка зроблена на
дуже високому рівні. На сьогодні вона заповнена пацієнтами, які мають легеневі
проблеми. Зроблена дуже красиво, естетично.
–
За останній рік–півтора добудували деякі довгобуди. Наприклад, школи в Осівцях,
Любохинах, не так давно – і школа №27 у Луцьку. Які зараз маєте приорітетні
об’єкти соціальної інфраструктури?
– У нас зараз є серйозний об’єкт, який маємо здати в
цьому році. Це велика школа в селі Вербка Ковельського району. До діючої школи
ми прибудували великий актовий зал, великий критий спортзал, їдальню,
бібліотеку і на вулиці великий стадіон з біговими доріжками з сучасним
професійним покриттям. Іншу школу ми будуємо в Башликах Ківерцівського району.
Це серйозний об’єкт, велика школа. Область вже отримала гроші, ми теж скоро
будемо їх мати. Об’єм великий, тому школа буде на наступний рік. У селі Римачі
Любомльського району ми добудовуємо до школи великий спортзал, енергозберігаючу
котельню на твердому паливі, міняємо всю систему опалення. Теж велика серйозна
робота.
Є проекти з будівництва декількох амбулаторій: це у
Камінь-Каширському районі три ФАПи, у Любешівському районі, в Ківерцівському
районі – 2. Ми їх маємо закінчити до першого вересня.
Ще будемо підписувати угоду (виграли тендер) по
програмі енергозбереження НЕФКО. Йдеться про теплення шкіл, садочків у Луцьку.
Є об’єкт, на якому робимо велику реконструкцію у
Старому місті в Луцьку. Це вежа князів Чорторийських. Тут 90% фінансування – це
гроші Європейського Союзу, 10% – гроші міста. Ми навіть цілу зиму там мали
роботу. І місто, і Євросоюз там оплачують без проблем.
–
Як з фінансуванням зараз загалом? Все йде за планом чи є затримки? Все-таки
сьогодні основні зусилля спрямували на боротьбу з коронавірусом.
– Затримки з фінансуванням були щороку. Фінансування
будівництва відбувалося традиційно в кінці літа. Минулого року будівельники не
освоїли всіх коштів, повернули. Мені як громадянину, як жителю області і як депутату
дуже шкода, що втратили ці гроші. Це було б для Волині два чи три садочки. Я
нікого конкретно не звинувачую, просто треба було працювати краще і було б все
нормально. Цифри я не знаю, хоча й депутат, але назвати точну цифру не можу. Я
вважаю, що це категорично неправильно: коли вже виділили гроші і вони є на
рахунках області, повертати ці гроші назад до Києва як невикористані… Минулоріч
і зими не було, і в грудні можна було працювати… Я давно на будівництві, але
такого ніколи не було. Було по-різному, але ми знали, ми були впевнені, що
гроші надійдуть.
Що головне в будівництві? Не міняти на ходу правила
гри. Цього ніхто не любить. Якщо ми впевнені, що ці кошти надійдуть в травні чи
в червні – це буде правильна робота. Сьогодні такої 100% впевненості немає.
Сьогодні багато «гріхів» будуть списувати на коронавірус. Бо ж, мовляв, той не
працює, той дистанційно і так далі. Але я вважаю, що будівництво сьогодні треба
продовжувати і підтримувати за будь-яких умов. Ми і так в кризі, а якщо
зупинити будівництво, не вкладати у нього, то буде ще гірше. Будівництво ж
тягне за собою декілька професій. Якщо людина купили квартиру, то вона купить і
посуд, подушку, меблі. Може не все відразу купить, але купить. Це для прикладу,
образно, звісно. Держава також має про це знати.
Станом на зараз не можу сказати, що маємо проблеми з
фінансуванням. Вірю, що і далі так буде продовжуватися, бо до першого вересня
потрібно ці здати більшість об’єктів.
Як я вже казав раніше, час перевіряє нашу роботу. То
і про мою роботу як будівельника на соціальних об’єктах, і про мою роботу як
депутата. Тому за будь-яких умов мені важливо працювати на совість.
Спілкувалася
Іванна
РУДИШИН.
На
фото ІА «ВолиньPost»: Леонід Стефанович.