Діалог із Франком…
У
Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени
Пчілки відбулася презентація другої книги роману Миколи Панасюка «Я – Іван
Франко» (видавництво ПрАТ «Волинська обласна друкарня»).
«Хіба
може волинянин написати роман про галичанина – Мойсея української літератури?» –
здивувалися працівники Львівського музею ім. Івана Франка, коли Микола Панасюк
звернувся по допомогу щодо вивчення документальних матеріалів про життя й творчість
видатного письменника, засумнівавшись, що він справиться з роботою, за яку
береться… Але, розуміючи масштабність і значимість запланованого для
майбутнього покоління, обурившись на таке ставлення до себе, автор упевнено
сказав: « Якби до вас звернувся не волинянин, а галичанин, то ви б не сміялись,
а щиро допомогли б… А я справлюсь… От побачите, справлюсь…».
Чи
опрацьовував Микола Панасюк архівні матеріали?.. Відверто наголошував: «Ні, достатньо
інформації у п’ятдесятидвотомному виданні творів Івана Франка. Усім, хто хоче
пізнати Мойсея української нації, бо мого життя уже не вистачить для цього, особливу
увагу треба звернути на 48 та 49 томи, це його листування. Так, саме листи
відіграють важливу роль у розумінні самого Франка. Читаючи їх, вдумуєшся в те, про
що він пише комусь, про що пишуть йому, починаєш по-новому сприймати його твори,
героїв, особисте життя видатного письменника, а згодом переосмислювати і своє. Коли
перечитуєш кільканадцять разів Івана Франка, стаєш не просто читачем-споглядачем,
а тінню героїв та автора, уже починаєш відчувати біль, який він описує, бо сам
пережив багато біди. І це дуже важко…».
Письменник
Ігор Ольшевський наголосив: « Перша книга дилогії «Я – Іван Франко» побачила
світ минулого року. Шанувальники творчості Миколи Панасюка були посвячені в
секрети його мистецької лабораторії, тому з нетерпінням чекали виходу другої
книги. Сподівання автора й читачів здійснилися. Книга цікава тим, що в романі робиться
акцент на таких сторонах життя й творчості самої постаті Івана Яковича, які не
завжди привертали увагу навіть серйозних дослідників, не кажучи вже про
пересічного обивателя. Якщо в першій частині за основу взято статтю Євгена
Маланюка, то в другій супровідником читача в мандрівці часом, простором є сам
Микола Панасюк. Його передмову важко назвати просто передмовою, це –
самостійний есей про людину-енциклопедію, характерника, духовного сподвижника
української нації. Зміст оповідей книги настільки глибокий, що починаєш
задавати питання самому собі, і це спонукає до роздумів…».
Було
запрошено до слова побратима, письменника Павла Присяжного, який привітав
Миколу Панасюка з тим, що «він уже вийшов зі світу Франка, бо завершив
написання роману». Розповів про те, як сам десять років тому разом із братом
був у такій же самій оказії, коли писали вдвох про свій нетрадиційний погляд на
творчість Франка. І хоча вони обоє галичани, допомоги було мало їм від Львова.
Але знайшли доброго друга, онука Івана Яковича, який поділився своїми баченнями
та спогадами, і з’явилася книжка «Нетрадиційний погляд на Івана Франка». Павло
Присяжний поділився своїми думками про складні філософські колізії, якими
пронизані дві книги Миколи Панасюка, зауваживши, що пізнання Мойсея нації лише
починається, цілісного й суперечного, а романна оповідь про нього варта
великого пошанування.
Голова
Волинської організації НСПУ Ольга Ляснюк, привітавши автора з виданням книги,
зауважила: «Правильно говорити: український письменник, який народився на
Волині, адже означуючи лише «волинський» письменник, ми обмежуємо локацію,
звужуємо можливість виходу книжки в Україні, а не лише на Волині». Щиро
побажала, щоб презентація роману відбулася не тільки в Луцьку, але й у Львові
та Івано-Франківську, а також – натхнення для написання третьої книги.
Письменник
Сергій Цюриць запевнив, що – Багато є поглядів як на цей роман, так і на життя і
творчість Франка, адже скільки читачів – стільки й думок, – висловив думку
письменник Сергій Цюриць – Можливо, з кимось би посперечався, з кимось – ні,
але зараз хотів би висловити кілька своїх тез: «Хіба після такого ВЕЛИКОГО
прочитання можливо людині чи письменникові, чи простому читачу так швидко осмислити
те, що в цьому Миколі, в цьому романі є? На кожній сторінці – філософська теза
або й кілька, за які треба воювати, сперечатися за них: так автор сказав, чи не
так? Тут багато спірних питань, і їх треба обговорювати. Не готовий так швидко
давати якісь оцінки, писати, наприклад, рецензію, але думаю, що навіть сам
Микола не усвідомлює сьогодні, що він створив. Бачення твору прийде до нас із
часом. Хотів би звернути вашу увагу при прочитанні, можливо, другому, третьому,
на те, що у творі багато символізму. Микола мовив щось таке, що він і сам до
кінця ще не усвідомив, що сказав, але сказав символами, мандруючи з одного часу
в інший, з минулого – в майбутнє. Люди, яких він описує, – усі позитивні, хоча
сцени у в’язниці просто страшно, моторошно читати. У Миколи добре ставлення до
всіх героїв роману, чому – і сам не знає. Можливо, саме таке бачення героїв
Миколою допоможе зрозуміти й змінити негатив реальності сьогодення та
майбутнього. І зараз це не осмислити… потрібен час… Микола Панасюк – український письменник-філософ,
який оцінює український народ дуже потужно».
Автор
погодився зі словами Сергія Цюриця: «Ти сам дав відповідь на питання, яке я
ставлю собі. Я, справді, не усвідомлюю того, що написав. Творчі люди повинні розуміти,
що бувають такі часи, коли ти попадаєш у те плетиво, і вже не думаєш, що ти
робиш, лише ситуація керує тобою. А потім аналізуєш написане. Після прочитання
Івана Франка я став іншим… Це – сила істини триєдиної сутності Божої за Франком:
Вищий Розум, власна душа і Всесвіт».
Своїми
враженнями від прочитання дилогії Миколи Панасюка «Я – Іван Франко» поділилися
письменники Іван Чернецький, Тетяна Яковюк, літературознавець Віктор Зубович,
директор бібліотеки Людмила Стасюк та інші.
І
хоч зрозуміти твір Миколи Панасюка і самого автора досить важко, та все ж
пояснити причину виникнення роману зумів філософ Віктор Пенько: «Що ж з ним
сталося?.. Він жив у простому буденному світі, в різних ролях, але його
потягнуло до абсолютної істини. Він її шукав, де тільки міг, але не знайшов те,
що його задовільнило б. Тоді почав шукати портал, через який можна було б
осягнути абсолютну істину. І вийшов на Франка… І що ж він зробив?.. Франко ж не
відкрив перед ним двері у світи, не сказав: заходь і отримуй відповіді на
питання. Микола просто поставив перед собою Франка і почав з ним говорити… І
чим більше він з ним говорив його словами, тим більше розумів, що він хоче.
Відбувся надзвичайно складний процес повернення людини до людини, адже людина
від природи є носієм абсолютної істини, але з плином життя втрачає її,
розмінюючись на різні дрібниці. І той спосіб діалогу з людиною, яку спочатку не
розумієш, а потім відбувається процес становлення, вдосконалення, крок за
кроком, і тоді з’являється повага до джерельної прози та образу Каїна, бо в тім
житті зрадника немає чітко вимальованих в’язниць, мотузок, які є тут на землі,
і починаєш з іншого боку оцінювати життя, себе, людей, те, що бачив і бачиш…
Неможливо написати роман і сказати «кінець», як неможливо поставити крапку у
своєму розвитку, тому діалог між Миколою Панасюком та Іваном Франком існуватиме
завжди».
Олена РОМАНЮК.
Фото Сергія Цюриця.