Кого похоронила на Луцькому меморіалі «Вічна слава» і яке відношення ці небіжчики мають до увічнення жертовної пам’яті нашого народу щодо трагедії Другої світової війни на Волині? І чи не варто ці останки перепоховати?
Луцький меморіальний комплекс комуністичний окупаційний режим збудував у м. Луцьку, присвятивши його «визволенню Волині від німецько-фашистських загарбників». Формально рішення ухвалював 15 січня 1976 року Виконкому Луцької міської ради депутатів трудящих, хоча це було лише виконання вказівки компартійних органів згори. Автором комплексу був народний художник урср, скульптор макар вронський, архітектор – васілій грєзділов. Що один, що другий – не українського походження: один із Білорусі, другий із Курської області рашастану.
Де вони реалізовували свої буйні фантазії?
Військові поховання з’явилися у цьому мікрорайоні обласного центру Волині на початку XX ст. Першим стало погребіння 19 вояків польської армії, які загинули в боях з більшовиками біля міста в 1918-1920 рр. Потім ховали й інших польських вояків, померлих із 1921 по 1939 роки, під час польської окупації Західної України. У тому числі і льотчиків, збитих гітлерівською авіацією у вересні 1939 р. Між могилами стояв високий хрест і обабіч нього — пам’ятні таблиці.
А на окремій частині кладовища ховали римо-католицьке духовенство і членів їхніх родин.
Цвинтар (саме цвинтар, бо на його території стояла спочатку дерев’яна, а з 1870 чи 1885 р., мурована каплиця, яка збереглася й донині) перебував у такому вигляді і під час «перших совєтів», і в період гітлерівської окупації, і навіть багато років після «звільнення» в 1944 р. Прямісінько навпроти нинішнього стадіону «Авангард».
Щоправда, згодом тут таки почали виникати якісь нові поховання, котрі не мали ніякого відношення ні до римо-католицької віри, ні до християнства взагалі: за чиєюсь вказівкою на майбутньому меморіалі почали закопувати якихось небіжчиків, здебільшого, з неукраїнськими прізвищами… Та про це – згодом.
Приступ «пабєдобєсія» вперше масово спалахнув у моковському політбюро у 1975 р., і дуже швидко поширився по всіх окупованих територіях «союзу». Тож і у м. Луцьку у 1960-70-х роках радянська влада ліквідувала кілька старих цвинтарів, у тому числі й римо-католицький. Виконавці так поспішали, що частину могил не було перенесено, а на них просто поклали тротуарну плитку чи залили фундаменти для монументів.
Відкриття меморіалу відбулося 29 жовтня 1977 р. На цю «подію» приїхав навіть колишній командир 121 гвардійської стрілецької дивізії, яка «визволяла» м. Луцьк 2 лютого 1944 р., «гєрой совєтского союза» генерал-майор логвін червоній. Символічно: цей загарбник уперше вторгся на нашу землю ще у вересні 1939 р. у рамках так званого «визвольного походу»!..
Отже, вибірковість у ставленні до покійних проявилася ще на етапі підготовки до спорудження ідолопоклонського меморіалу. Але чи відбулися кардинальні зміни після процесу декомунізації, коли частину особливо провокаційних символів і цифр тоталітарного режиму було демонтовано вже після повномасштабного вторгнення збройних формувань рф в Україну?
Що очищення нашої священної землі від будь-яких згадок про московських окупантів саме на цьому об’єкті завершилося, стверджувати, щонайменше, передчасно і безпідставно. Бо на яких підставах на колишньому римо-католицькому кладовищі після офіційного закінчення Другої світової війни було поховано десятки людей, які ніякого відношення до м. Луцька (крім того, що прийшли сюди в складі окупаційного режиму після лютого 1944 р.) не мали і, відповідно, ніяк не могли претендувати на удостоєння честі упокоїтися поряд зі священниками та військовими?
Якісь російські прізвища, дати смерті – задовго після 1945 року… Занедбаність надмогильних плит і духовна спустошеність. Парадокс: на одній і тій самій земельній ділянці – могила Героя майдану Василя Мойсея і якихось росіян, які ще понад 80 років тому були в нас окупантами…
Це непроста колізія, яку християнам вирішити непросто. Але в сусідньому м. Львові з цим уже давно впоралися: ухвалене рішення про ексгумація всіх поховань періоду радянської окупації на «Пагорбі слави» Личаківського кладовища. Всі роботи будуть завершені у березні 2025 року.
«Матимемо очищене поле від окупантської радянської армії і енкаведистів. Це Поле почесних поховань має бути Полем слави українських Героїв», – прокоментував в інтерв’ю «Радіо Свобода» Євген Бойко, керуючий справами виконкому Львівської міської ради
А як буде в обласному центрі Волині, краю, де зродилася УПА?
Роман УСТИМЧУК.
На фото автора та з архіву: один із радянських монументів на меморіалі; автор комплексу Макар Вронський; первинний вигляд римо-католицького цвинтаря; двічі окупант генерал-майор логвін червоній; скорботна стела; фрагмент повоєнних надгробків; ділянка меморіалу, де після 1944 р. хоронили невідь кого; старе дерево, яка пам’ятає всі події минулого і навіть фіксує події чи бездії сьогодення…
