На десятилітній ювілей створення Литовезької об’єднаної територіальної громади Володимирського району зійшлося і з’їхалося дуже багато людей – і жителі сіл, котрі входять до її складу, і гості звідусіль. А організатори заздалегідь подбали про комфорт.
Рівно 10 років тому розпочався спільний шлях – шлях єднання, розвитку та великої праці жителів шести сіл. Десять років – це перша кругла дата цієї великої родини. За цей час люди довели, що разом вони – сила, здатна долати будь-які виклики, відбудовувати, підтримувати та впевнено дивитися в майбутнє. Отож ювілей став святом кожної сім’ї, кожного працівника, волонтера, Захисника і простого жителя, які щодня віддають частинку свого серця заради розквіту спільного дому.
Десять років і… шість віків
10 років за мірками Всесвіту – це лише мить. Але для Литовезької громади – це ціла епоха становлення, спільних перемог, викликів та невпинної праці. Проте історія цієї землі вимірюється не десятиліттями, а віками, адже тут кожен клаптик землі дихає сивою давниною. Бо ще у XIV столітті могутні литовські князі звели на цих волинських пагорбах міцний замок із вежами, давши початок легендарному Литовежу.
Цей край пам’ятає князівські з’їзди, козацьку відвагу та велич роду Острозьких. Століттями оберігає мешканців святиня громади – Свято-Введенська церква, чиї куполи вже понад 400 років зустрічають світанки над Бугом. Її золоті хрести зшивають покоління, а сам сивий Буг несе пам’ять про кожне село великого роду, де б’ється серце єдиної Литовезької громади. Поруч гордо височіють затишні Заболотці – земля глибоких духовних таємниць та шляхетної величі. Саме тут, у Хресто-Воздвиженському храмі, древні ікони, немов живі свідки, крізь століття відкривають свої приховані сакральні образи, а в повітрі досі лунає невмируща мелодія «Прибужжя мого».
Козацькою звитягою дихає земля Кречева та Мовників, які стоять на сторожі наших кордонів. Вони здавна оберігали спокій рідного краю, а сьогодні їхні працьовиті люди щодня плекають майбутнє громади та твердо тримають стрій.
Там, де сонце цілує безкраї поля, розкинулися Біличі та Заставне, багаті на щирих, хлібосольних господарів, чия праця є справжньою опорою та гордістю нашої Волині.
Усі вони – від Кречева до Заболотців, від Білич до Заставного – єдині у своїй любові до рідної землі. Кожна стежка, кожен храм і кожна родина вплітають свій неповторний рядок у величну історію спільного дому! Уся ця багата спадщина – від княжих часів до сьогодення – заклала міцний генетичний код: волелюбність, стійкість та безмежну любов до рідного дому. І саме цей дух предків допоміг у 2016 р. зробити історичний крок – об’єднати серця шести сіл в один потужний організм.
Молитви, пам’ять, підтримка ЗСУ
Свято за давньою християнською традицією розпочалося спільною молитвою в місцевому храмі, яку разом із усіма священниками громади провів єпархіальний благочинний, благочинний Іваничівського благочиння отець Андрій Мельничук. Молилися спільно за здобуття миру в Україні, за спокій душ наших Героїв, а потім, низько схиливши голови, вшанували пам’ять полеглих воїнів та поклали квіти до пам’ятного знаку.
В післяобідню пору урочистості розпочалися з Гімну України, вшанування хвилиною мовчання пам’яті загиблих земляків, перед якими усі ми у неоплатному боргу, та благословіння отця Андрія, який вручив Благословенну Грамоту голові громади Олені Касянчук. Варто зазначити, що захід був благодійним. Протягом усього дня діяли локації скриньок для збору коштів на потреби ЗСУ.
Олена Касянчук: «Громада – це люди»
– Довго думала, що сказати вам у ці перші хвилини. Про дороги? Про проєкти? Про те, скільки зроблено за ці десять років? А потім зрозуміла: зовсім не хочеться говорити мовою цифр і звітів. Сьогодні хочеться говорити про людей, – сказала, вітаючи присутніх з ювілеєм, голова Литовезької ОТГ Олена Касянчук. – Десять років тому почалася історія громади. Тоді ми ще не знали, якою вона буде. Не знали, скільки випробувань доведеться пройти, скільки разів будемо починати щось спочатку, приймати непрості рішення, помилятися, шукати вихід і знову рухатися вперед. Але точно знали одне – разом ми сильніші. Хочу наголосити на найважливішому: громада – це не сільська рада, не будівлі, не дороги і навіть не бюджет. Громада – це люди, з ініціативи яких народжуються зміни.
За ці десять років ми багато чого навчилися, зокрема, працювати з міжнародними партнерами, залучати кошти, реалізовувати проєкти, модернізувати наші заклади, шукати нові можливості. Ми встановлюємо сонячні електростанції, розвиваємо наші школи й садочки, підтримуємо медицину, спорт, культуру, молодіжні ініціативи. І я пишаюся тим, що за кожним проєктом стоять люди. За кожною зміною – чиїсь руки, час, ідеї, відповідальність і віра. Але ці десять років були не лише про розвиток. Вони були і про випробування. Адже ми живемо у час, коли слово «війна» стало частиною нашої реальності. І, мабуть, саме вона навчила нас по-справжньому розуміти ціну простих речей: прокинутися вдома, чути дитячий сміх, зібратися, як і сьогодні, разом на свято. А ще пізнали справжню ціну слова «повернуся».
У наших родинах є ті, хто сьогодні захищає Україну. Є ті, кого ми чекаємо. Є родини, які щодня живуть у тривозі. Є наші Герої, яких ми вже ніколи не побачимо, але пам’ять про яких назавжди залишиться з нами. Тому сьогодні, у день народження нашої громади, хочу низько вклонитися нашим Захисникам і Захисницям. Окрема подяка родинам військових за їхню силу волі, терпіння, за те, що чекаєте і що тримаєте тил.
Часто думаю про те, якою буде наша громада через десять років, і не знаю відповіді. Але дуже хочу, щоб на черговий ювілей ми знову зібралися тут, подивилися одне одному в очі і сказали: ми вистояли і зберегли свою громаду. Ми зробили її сильнішою. І ми не втратили головного – одне одного. Дуже хочу, щоб наші діти хотіли тут жити, щоб молодь бачила у наших селах своє майбутнє, щоб громада розвивалася, а у домівках було тепло та затишно. А найголовніше бажання, щоб наші Захисники повернулися додому, а над Україною було мирне небо, щоб слово «війна» залишилося лише в підручниках історії.
Можливо, за ці десять років ми зробили не все, десь і помилилися. Але хочу, щоб ви знали: я ніколи не сприймала громаду просто як місце роботи. Для мене це – дім. І кожне наше село – частина цього дому. Тому дякую кожному, хто ці десять років був поруч, працював, допомагав, критикував, адже іноді саме критика змушує ставати кращими, бо десять років – це лише початок. Попереду дуже багато роботи. Вірю, що разом ми зможемо зробити нашу громаду сильною.
Нагороди
Сердечно вітали присутніх гості – заступники голів Володимирської районної державної адміністрації та районної ради Ірина Ліщук і Андрій Оніщук. Вони вручили Подяку голови обласної ради очільниці громади Олені Касянчук, голові та членам молодіжної ради при Литовезькій ОТГ й голові ГО «Побужжя» Тетяні Іваницькій. Відзнаки районної влади отримали мама полеглого захисника України Любов Царик, керівник ФГ «Мирідем» Мирослав Дем’янчук та керівник ФГ «Агро-ЛЕВ» Володимир Левадний.
Кращим із кращих жителям громади вручила нагороди голова Литовезької ОТГ Олена Касянчук.
До привітань долучилися голови сусідніх громад.
Військовий оркестр і доньки Героя
Учасники дійства насолоджувалися яскравою концертною програмою художніх колективів громади. Потішив чудовою грою славетний колектив – військовий оркестр Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Чимале зацікавлення викликав благодійний аукціон, на якому надзвичайні художні роботи представили талановиті сестрички Аня та Богданка Царик – доньки Захисника України, мужнього розвідника 14 Окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого СВ ЗСУ Петра Царика, який віддав життя за свободу у боях на Харківщині.
У рамках святкування відбулися цікаві благодійні спортивні поєдинки. Старости сіл громади залучили своїх мешканців до проведення свята, які підготували різноманітні смаколики, котрі реалізовували за донати для українського війська. Всього у день громади вдалося зібрати майже 40 тис. грн, які спрямовані на підтримку земляків, котрі обороняють нашу країну на передових рубежах.
Валентина ПЕТРОЩУК.
На фото: фрагменти свята Литовезької ОТГ.