У попередніх номерах «Волинської газети»
ми розповідали про 7-річного Максимка, який став заручником розлучення мами й
тата і тепер доля дитини – в руках Старовижівського районного суду. Але той «крик
душі», яким поділилася в редакції «Волинської газети» Максимкова бабуся Олена
(спеціально приїхавши з м. Павлоград Дніпропетровської обл.) викликав шквал
обурення в с. Дубечне Старовижівського р-ну, звідки родом хлопчикова мама Юля.
Рідні,
друзі, знайомі не могли повірити, що свекруха виллє стільки бруду на невістку
та сватів, і не могли зрозуміти, навіщо «бабушка Лєна» намагається здорового й інтелектуально
розвиненого хлопчика зробити «без двох хвилин інвалідом».
Аби
відмежувати правду від брехні, ми зустрілися і з іншою стороною конфліктної
ситуації – Юлією Шлик та її синочком Максимком.
Попри
слова Олени Володимирівни про неналежне утримання й виховання дитини, хлопчик і
мама виглядали нормальною сім’єю. Максимко став розповідати про машинки, про
те, що любить малювати і ліпити з пластиліну. А доки ми з Юлію розмовляли,
захоплено дивився мультики.
– Фактично
все, в чому звинуватила мене Олена Володимирівна, – це повний маразм. Якщо в
молодшому віці хворіла дитина бронхітом, застудою, поганий імунітет мала, то
хіба тільки в нас така проблема? (До слова, за чотири місяці навчання у школі
Максимко хворів тільки раз). Вразили також слова Олени Володимирівни, нібито в
мого сина від голоду болить живіт, що він тільки й мріє про життя в Павлограді,
– каже Юля. – Якби хоча б частина зі сказаного свекрухою було правдою, в мене
давно би забрали дитину. Адже вона не тільки вам це говорила. Вона писала скарги
в міліцію, прокуратуру, Службу у справах дітей. Ті ледь не щотижня приходили до
нас із перевірками умов проживання, харчування, виховання, викликали мене для
письмових пояснень і так – цілих два роки.
Від
такої наполегливості бабусі Олени втомилася не лише невістка (при тому, що Юлія
мусить і ходити на роботу, і самотужки винаймати житло, і виховувати сина, й
забезпечувати його, бо тато – Дмиро Шлик – платить усього 400 грн аліментів).
Від судових розборок між дорослими втомився сам Максимко. Бо дитина просто хоче
нічим не вирізнятися від своїх ровесників.
– Коли
влітку 2014-го бабуся Лєна разом із моїм колишнім чоловіком забрали
Максимка для відпочинку, а потім
відмовилися повернути та влаштували у школу в Павлограді, то Олена
Володимирівна навіть просила призначити хлопчику індивідуальне навчання, бо
він, мовляв, хворіє (хоча я спеціально обстежувала дитину в Луцьку і наші
спеціалісти запевнили: єдине, що нам треба, – двічі на рік пити вітаміни для
запобігання проблем із серцем). Коли там, у школі, всі ровесники бігали на
перерві, Максимко й цього не міг робити, бо під класом сиділа бабушка Лєна і
контролювала кожен крок дитини. Навіть коли мав шість років, Олена
Володимирівна годувала його з ложечки. Таке враження, що в дитинстві вона
недогралася і тепер онук став для неї лялькою, яку я в неї посміла забрати, –
робить Юлія припущення. – Але Максим – це не іграшка. Він – найдорожче, що в
мене є. Тому я нікому його не віддам. І сподіваюся, як тільки в Олени Володимирівни
з’являться якісь внуки, крім Максимка, вона врешті залишить нас у спокої.
На
підтримку своєї землячки виступили й ті, хто знає, товаришу, працює з нашою
співрозмовницею.
Олена Махун, яка працює
вчителем у Дубечненській школі, каже:
– Свекруха
та колишній чоловік перетворили життя Юлії на суцільне пекло: суди, пересуди,
скарги, заяви, погрози. Але хай які труднощі, Юля все одно лишається
усміхненою. Буває, запитаєш, як справи, а вона: «Все нормально». В неї є якась
внутрішня краса, доброта. І саме цим вона вміє притягувати людей. От тільки у
свого власного чоловіка поваги не заслужила.
Любов Карпук, підприємець із смт Ратне,
розповідає:
– Я
родом із Дубечного. Дуже добре знаю не лише Юлю, але й малого Максимка. Бо коли
він у селі і я свою малечу приводжу, діти часто граються разом. Так-от, можу із
запевненням сказати: Максимко – нормальна розвинута й доглянута дитина. І не
треба звинувачувати Юлю в якомусь недогляді. Не треба шукати у хлопчика якихось
проблем зі здоров’ям. Бо якщо вже на те пішло, то імунітет посадила дитині
бабуся Олена. Хай розкаже, як вона давала сильні токсичні препарати від глистів
і в Максимка від них аж піна йшла ротом!
Вадим Олексійович – керівник приватного
підприємства в Ковелі,
де трудиться Юлія Шлик, запевнив: його підлегла сумлінно виконує обов’язки
бухгалтера, не курить і не п’є, весь вільний час проводить із дитиною,
підтвердити це може весь колектив підприємства.
Від
імені всіх односельчан прокоментував ситуацію депутат Дубечненської сільської ради Микола Курилюк:
–
Юля є хорошою мамою, ніхто її ніколи не бачив у сумнівних компаніях, чуйна і
уважна до односельців і нічим не гірша мама від інших.
А
от позиція батька Максимка мені як мужчині не зовсім зрозуміла.
Чому
не він, а бабуся, оббиває пороги різних установ, щоб «ощасливити» Максимка,
забравши його в мами. Чи він у такому віці ще й досі сам нічого не вирішує? Чи
можливо, хлопчик потрібен не йому, а лише бабусі? Але ж Олена Володимирівна вже
в похилому віці і не за горами той час, коли бабусю й саму треба буде
доглядати. … Тому, шановні учасники даного конфлікту, не шукайте час «розкидати
каміння», а шукайте час, щоб його збирати для побудови фундаменту благополуччя
вашого єдиного сина та внука.
…А
що про все це думає дитина, котра якраз і опинилася в центрі міжродинних розборок?
На
запитання про свою найзаповітнішу мрію Максимко сказав: «Я хочу жити з мамою і
татом».
Мабуть,
наразі такому бажанню надто тяжко здійснитися. Тому Старовижівський районний
суд, який уже намагався мирним шляхом владнати конфлікт сторін, 25 грудня
вкотре зібрався для того, аби вирішити долю Максимка. І зваживши всі «за» та
«проти» вирішив: дитина й надалі спілкуватиметься з татом (який мешкає у
Дніпропетровську), але жити буде з мамою, на Волині.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.