Валентин і Валентина

Але сьогодні, у День всіх закоханих, не варто про сумне. Нинішній візит – до подружжя Валентини й Валентина Вітрів. Адже їхня історія – це повна протилежність сюжету згаданого фільму. Чи святий Валентин став для Вітрів ангелом-охоронцем, а чи просто таку долю Господь визначив – хтозна?..

Втім головне, що ця любов через труднощі не розбилася, а навпаки – зміцніла і навіть дала два чудові плоди…

Валентин Вітер більше відомий нашим читачам як заступник голови Волинської обласної ради. Проте сьогоднішня з ним розмова – виключно неформальна. Тож і на запитання, якою уявляв собі Валентин Степанович майбутню дружину та чи був той образ схожий на мамин (як на тому наголошують психологи), співрозмовник посміхається:

– Радше той образ був протилежним до маминого! Ненька багато років працювала вчителем початкових класів. Змалечку до нас із сестрою ставилася, як до учнів. Щодень нагадував неформальні виховні години, ми постійно чули поради і повчання. А оскільки я люблю незалежність, то, самі розумієте, дружину хотів таку, котра би не стільки керувала, скільки вміла слухати, розуміти, підтримувати.

Не приховує Валентин Степанович і того факту, що у шкільні роки юнацька сором’язливість зупиняла у стосунках із ровесницями. Та незважаючи на таке, вже у 16 років хлопець на перші самостійно зароблені гроші купив кулон для майбутньої нареченої. Це  був золотий виріб – знак Стрільця. Чому саме Стрілець, якщо ніхто зі знайомих тоді дівчат і жінок не народився під цим сузір’ям? Валентин і досі не знаходить пояснення. Проте, міркує, доля дала знак, на якій жінці треба зупиняти свій вибір.

– Я прекрасно пам’ятаю день нашої з Валентином першої зустрічі. Він тоді працював в обласній лікарні. А ми з колежанкою пішли туди провідати подружку, – пригадує, усміхаючись, пані Валентина. – Стояли на коридорі, розмовляли, чимось були заклопотані. Саме лікар підійшов, із котрим ми раніше були знайомі. Аж тут нашу розмову перебиває ще один чоловік у білому халаті. Самовпевнений молодий хірург, чесно кажучи, здивував своїм натиском. Тож перша зустріч із Валентином завершилася тим, що я навіть знайомитися з ним не захотіла.

– Так, тоді я лише рік пропрацював хірургом, – погоджується Валентин. – Як більшість молодих спеціалістів, вважав себе ледь не ескулапом. Але відмова фігурової блондинки, та ще й у міліцейській формі, не просто не образила – азарту додала! І через тиждень я разом із товаришем прийшов до Валентини на роботу. Нібито у справах, а насправді – щоби знову побачити тендітну й темпераментну дівчину.

Цілих півтора року тривав експеримент, чи зможуть співіснувати чоловік-хірург і жінка-міліціонер. Позитивні результати не забарилися. І саме тоді Валентин і Валентина стали спільно відзначати День усіх закоханих.

– Діамантів я, чесно кажучи, не дарував, – зізнається пан Вітер. – У той період, як його називаємо «цукерково-букетний», ми перебували у стані майже юнацьких захоплень! За найдорожчий скарб були тоді погляд, рукостискання, ніжне слово, сказане по телефону. Це при тому, що мені вже виповнилося 27, а Валентині – 25 років.

– Якщо відверто, матеріальні блага не вважала у стосунках визначальними, – зауважує оповідачка. – Вже на той час була цілком самодостатньою жінкою. Окремо жила, мала роботу, автомобіль. Але попри те, з великим трепетом прийняла маленького золотого Стрільця – того самого, який цілих 12 років чекав, кому ж нарешті спрямувати стріли Амура!

От і не вір після цього у містику… 

У стосунках «Валентин і Валентина» містика на тому не закінчилася. Бо саме уві сні Валентина побачила, як коханий дарує каблучку, а через кілька днів точнісінько все повторилося в реальному житті.

Містикою вважають Вітри і те, як іще до вагітності дружини Валентину приснилося, що в їхньому житті з’явиться золотоволоса дівчинка, котру згодом назвуть Уляною.

Згадуючи анекдот, коли у загсі наречений думає: «Хоч би вона після весілля не змінилася», а наречена мріє: « От би він після весілля змінився», запитую, чи це стосується подружжя Вітрів.

– Перш ніж узяти шлюб, ми півтора роки просто дружили, ще півтора зустрічалися, тож мали час притертися характерами й не боятися після весілля гіркого похмілля. В переносному значенні, звичайно, – зауважує Валентин.

– Повертаючись до теми спільного життя, як зараз бачу вечір, відколи ми стали ділити спільний дах, – додає Валентина. – Тоді Валентин прийшов до мене додому, приніс станок для гоління, зубну щітку і морожені вареники. 

– Зубну щітку і вареники?! – перепитує чоловік,  і разом сміються, бо, виявляється, він про цей факт уже й забув.

Тим не менше, вже тоді проявивши рішучість, таку рису характеру не втрачає Валентин і до сьогодні.

– Мені подобаються жінки з «покладистим», тихим характером. Коли ми познайомилися з Валею, незалежність її мене, чесно кажучи, дратувала. Проте що більше ми зустрічалися, то більше вона ставала спокійнішою, м’якшою, якоюсь, сказав би, домашньою – саме такою, якою має бути ідеальна дружина.

Валентина такого твердження й не заперечує. Роки подружнього життя навчили її не перечити чоловіку, не сваритися, не влаштовувати істерик. Бо, каже, сила жінки – в її слабкості: десь мусиш змовчати, десь підлеститися, а як треба – то й сльозу пустити. І це, переконує, дає найкращий результат.

– Цього року в День закоханих ресторану, мабуть, не замовимо, бо 15-го – сесія обласної ради, і треба до неї належно підготуватися, – каже Валентин Степанович. – Але від місця святкування хіба залежить сила кохання?.. 

– Якось так у нашому житті стається, ніби не ми, а вищі сили всім керують, – зізнається подружжя Вітрів. – Як мовиться, чоловік думає, а Господь вирішує. Тому, вшановуючи святого Валентина, ми насамперед звертаємося до Бога, прохаючи здоров’я собі, рідним, друзям і тим, що в коханні найпрекрасніше, – дітям…