Волинь – не провінція!

У рамках прес-туру «Оновлення країни: підсумки трьох років», котрий організувало управління інформаційної діяльності та комунікацій і громадськістю облдержадміністрації, волинські журналісти побували на АТ «СКФ Україна», у ДНЗ №40 «Дивосвіт», що у Луцьку, Волинській обласній клінічній лікарні, Піддубцівській сільській раді та СГПП «Рать», що в с. Ратнів Луцького р-ну. Чому організатори обрали саме ці установи та підприємства? Все просто: таким ланцюжком, у якому – і потужні платники податків, і сучасні освітянські та медичні об’єкти, й найкращі виробники промислової продукції та сільського господарства нашого краю – чи не найкраще можна продемонструвати, в який спосіб держава йде обраним три роки тому Президентом України Віктором Януковичем курсом і конкретними справами реалізовує соціальну політику. Слід відзначити: заплановані заходи позначилися помітними зрушеннями зі знаком плюс.

Насправді механізм нескладний: якщо до казни систематично надходять податки, є за що «підлікувати» дороги, облаштувати школи чи дошкільні установи, придбати необхідне медичне обладнання, за допомогою котрого рятуватимуть життя людей. Акціонерне товариство «СКФ Україна» – одне із найпотужніших промислових підприємств Волині. Навіть більше – флагман, адже саме цей, колишній підшипниковий завод – єдиний в Україні, де виготовляють конічні роликові підшипники. А ще – найбільший платник податків на теренах краю. Так, у 2012-му до Пенсійного фонду та на митницю «СКФ Україна» перерахувало понад 145 млн грн, 25 млн грн із яких – податок на прибуток. Жодне інше підприємство на Волині не здійснює платежів такого обсягу. А це – про щось таки говорить! 

Завод – потужний роботодавець. 1 тис. 316 осіб щомісяця тут отримують заробітну плату. Причому – далеко не мінімальну. В середньому – 4 тис. 448 грн. І хоча праця нелегка (бо простояти зміну коло верстата вартує чималих зусиль!), проте люди не нарікають. Мовляв, знають, за що працюють. Окрім того, трудяться у теплі й чистоті. Зрештою, так і має бути. А особливо на підприємстві, котре декларує: основна цінність – людина. 

– Ми – найкращий інвестиційний проект для працівників, – розповів генеральний директор АТ «СКФ Україна» Володимир Цибульський. – Коли відбувався процес приватизації, колектив жодного українського заводу не зумів так вдало продати свої акції, як робітники ДПЗ.

Відтак, хай би що не говорили скептики, входження у 1998-му заводу до складу швецької корпорації «AB SKF» фактично стало порятунком підприємства. Як наслідок – минулоріч на соціальну складову тут було спрямовано 18 млн 300 тис. грн.

Що цікаво, на заводі «в ціні» працівники – молоді жінки. Чому? Бо вони швидше навчаються, дисциплінованіші, чітко дотримуються технологічних норм. Тож якщо більшість роботодавців відмовляють прекрасній половині в працевлаштуванні лише тому, що молоді жінки згодом можуть піти у декретну відпустку, то на «СКФ Україна» цей момент не є визначальним. Бо люди знову повертаються на рідне підприємство!

– У 2012 році в Ґетеборзі керівництво компанії проводило дослідження задля визначення індексу задоволеності споживачів, – повідомив Володимир Цибульський. – Ми отримали 79 балів зі ста можливих. Це – дуже хороший показник.

Окрім того, «СКФ Україна» – це ще й візитка України на іноземному ринку, адже більшість виготовленої на луцькому заводі продукції йде на експорт. У результаті шляхами їздять фольксвагени, мерседеси, ауді та автомобілі інших марок, всередині яких – наші підшипники!

– Споживач номер один – «Фольскваген», – наголосив пан Цибульський. – 63% нашої продукції – це підшипники до автомобілів, 16% – до тракторів, 14% – до промислових машин та 7% – для сільгосптехніки. 70% виготовленого експортуємо у Західну Європу, США, Південну Америку, Японію та Китай. 26% – до Росії та Білорусії. І лише 4% продукції зостається в Україні.

Варто зауважити, що держава виступає не лише у ролі споживача, а й виконує свої зобов’язання – повертає підприємству податок на додану вартість. 2012-го «СКФ Україна» отримало не тільки кошти, задекларовані до відшкодування, а й борги попередніх років.

Луцький дошкільний навчальний заклад №40 «Дивосвіт» – також особлива установа. Щоправда, не за кількістю відрахованих до обласної казни податків. То – перший освітній заклад у Луцьку, збудований із нуля та відкритий за часів Незалежності. Саме тому журналісти у рамках прес-туру побували у стінах «Дивосвіту».

Ще влітку на території 55-го мікрорайону в обласному центрі кипіла робота: будівельники зводили стіни закладу, котрий згодом (коли збудують 27-му школу та спортивний корпус) увійде до цілісного навчального комплексу. А вже під завісу 2012-го, 27 грудня, садочок офіційно відкрили. Зрозуміло, що в урочистій атмосфері, бо то – не просто дошкільна установа, а вдало складений іспит на здатність виконувати задеклароване. Варто також зауважити, що потреба у появі цього садка у Луцьку – неабияка, адже нині маємо ситуацію, коли через катастрофічну нестачу місць батькам доводиться записувати дитину до відповідної установи, щойно вона з’явилася на світ!

Будували дошкільний заклад державним коштом: майже 25 млн грн надійшло зі столиці, ще 250 тис. обласна влада відшукала у власних коморах. Потужність садочка – 10 груп (7 – для дошкільнят, ще 3 – ясла) і дві сотні дітей. Щоправда, згодом тут зростатиме більше малят. Олена Швардовська, завідувачка «Дивосвіту», запевнила: сучасна установа здатна вмістити 250 вихованців.

Садочок – направду хороший. Тут – усе для малечі та її вихователів. Нюанси продумані до дрібниць. Групи на першому поверсі обладнано регульованим підігрівом. Це – незважаючи на те, що загалом приміщення утеплено за останнім словом техніки і система опалення – сучасна. Навіть у шафи для дитячого одягу подається тепле повітря. Підлогу, на котрій полюбляють бавитися дітлахи, встелено лінолеумом, основа котрого – натуральна. Тож жодної загрози таке покриття для малих і непосидючих не становить.

Окрема мова – про ліфти подачі їжі. Такої системи не знайдеш у жодному іншому садочку. Тож працівникам кухні не потрібно носити каструлі з харчами на другий поверх. Варто лише поставити все необхідне у нішу ліфта, закрити дверцята й натиснути кнопку.

Також у приміщенні є медичний кабінет та навіть ізолятор для хворих діток. А ще – інгаляторій та комфортабельна двомісна палата.

– Зараз переживаємо адаптаційний період, – розповіла Ольга Швардовська. –Маленьких дітей необхідно поступово вводити у колектив, тому щотижня приймаємо п’ять чи шість малюків. Побутових проблем не виникає жодних, адже забезпечені усім: і меблями, і постільною білизною, і посудом. Колектив працює молодий, одначе всі – з фаховою освітою. Маємо спеціаліста-логопеда, а також психолога. Дітки можуть відвідувати гурток із вивчення іноземної мови. Невдовзі плануємо запровадити заняття з хореографії та малювання. Чесно кажучи, аж не віриться, що заклад так швидко постав: згадайте, капсулу, що ознаменувала початок будівництва, заклали у вересні 2011-го. Нині – початок 2013-го, а тут уже чутно дитячий сміх.

За три роки помітно змінилося й обличчя обласної клінічної лікарні, котра стала наступною зупинкою подорожі волинських медійників: у 2010-му введено в експлуатацію новий лікувальний корпус (на добудову котрого держава виділила субвенцію у розмірі 17 млн 500 тис. грн), а у травні 2012-го почав успішно функціонувати лікувально-діагностичний центр, оснащений високотехнологічною апаратурою.

– За останні три роки у лікарні відбулася справжня технологічна революція, – наголосив головний лікар Іван Сидор. – Аби розповісти про всі інновації, не вистачить і години. Щороку надаємо 200 тисяч консультацій, здійснюємо 15 тисяч операційних втручань. І це при тому, що на Волині немає власного медичного вузу. 

– Це ж неабиякий показник, коли за день волинські лікарі роблять шістдесят операцій, – підкреслив голова облдержадміністрації Борис Клімчук. – То – заклад третього рівня, але багато робіт, які тут виконують, відповідають значно вищому статусу – четвертому. Серйозні успіхи у нейрохірургії. Нині лікарня – на порозі відкриття надсучасної лабораторії.

У головній медичній установі краю дійсно з’явилося чимало нового й сучасного обладнання, за допомогою котрого фахівці рятують людські життя. Причому більшість устаткування – дороговартісне. Зрозуміло, що придбати його завдяки одним лише зусиллям області – не реально. Тож без допомоги держави не обійшлося. Суми виділених коштів вражають не менше, ніж новенька техніка. Так, на виконання доручення Президента України Віктора Януковича від 28 грудня 2010 р. лікарня отримала субвенцію у розмірі 18 млн грн і можливість придбання рентгенопераційного ангіографічного блока. Вартість останнього – 12 млн грн. Одначе такі витрати цілком виправдані, адже обладнання не завдає пацієнтові стільки шкоди: опромінення втричі менше. Ще за 6 млн грн придбали комп’ютерний томограф. А це – можливість діагностувати захворювання усіх органів людського організму. Торік ще одне доручення Президента України щодо Волинської обласної клінічної лікарні побачило світ. А відтак установа отримала апарат МРТ. Нині обладнання монтують. 

Про програму «Волинькард» – окрема мова. Це – черговий привід для гордості, адже подібних центрів, де здійснюють складні операції на серці, а також лікують і фахово займаються профілактикою серцево-судинних захворювань, на теренах України – лише кілька. Один – у Львові, одначе він приватний, ще один – у Луцьку.

– Пам’ятаю, десять років тому у Києві вчені виступали проти створення на Волині кардіоцентру, – підкреслив Іван Сидор. – Мовляв, провінція… Тоді я сказав: провінція – це не географія, це – психологія, а її можна змінити. І змінили. Буквально за останні три роки відбулися серйозні зрушення, спрацювали за трьома напрямками: кадри, технології, зміцнення матеріально-технічної бази. 

Не сидітимуть склавши руки волинські медики й цьогоріч. У планах – підготовка 30 спеціалістів за кордоном. Борис Клімчук повідомив, що попередніх домовленостей із польськими колегами вже досягнуто.

Соціальні працівники в селі – своєрідні лікарі. Відтак і не дивно, що держава останнім часом багато уваги приділяє роботі відповідних служб. На Волині ініціатива глави держави – в дії. На теренах області введено 413 додаткових посад. В ідеалі соціальний фахівець працюватиме в кожній сільській раді. До прикладу, у Піддубцівській, що у Луцькому р-ні, Катерина Драницька здійснює соціальний супровід сімей, котрі опинилися в складних життєвих обставинах. Насправді роль такого фахівця доволі значима, адже він не лише працюватиме на випередження виникнення негативних ситуацій у родинах, а й надаватиме практичну допомогу щодо отримання соціальних допомог та виплат. 

Катерина Драницька, до слова, написала проект стосовно профілактики дитячого алкоголізму, для реалізації котрого Благодійний фонд «Європейський вектор» виділив грант. Із лютого цього року відповідні заходи втілюватимуть у життя на території Піддубцівської сільради.

– Діяльність соціального фахівця в селі – новий підхід, – наголосив заступник голови облдержадміністрації Олександр Курилюк. – Із 1 липня 2012-го люди стали до роботи. Минуло не так і багато часу, однак результат є. І він – помітний. Піддубці – яскравий тому приклад. Та й кількість звернень до соціальних працівників свідчить про необхідність продовження такої роботи. Зрозуміло, що долучатися повинні і сільський голова, і директор школи. Потрібно допомагати проблемним сім’ям, працювати над тим, аби діти не зростали поза домом.

Волиняни в царині цієї роботи окреслили чіткі завдання – скоординувати в одне русло роботу всіх соціальних служб.

Останньою точкою, де побували журналісти у рамках прес-туру, було СГПП «Рать», яке очолює депутат облради Віктор Шумський. Слід відзначити, що сільгосппідприємство не лише забезпечує роботою мешканців Ратнова та багатьох інших сіл, а й провадить власну соціальну політику: коштом господарства заасфальтовано шляхи в Ратнові, Гіркій Полонці та Оздові, збудовано храм, відновлено вуличне освітлення. Окрім того, аграрії взяли шефство над місцевими школами, садочками та церквами. 

А поряд із рекордними для всієї Волині врожаями, конструктивною та виваженою роботою Віктора Шумського в найвищому представницькому органі влади нашого краю, можна стверджувати, що за такими сільськими господарями – майбутнє.