Думаю, представляти лучанам одного з обранців їх громади Григорія Пустовіта особливої потреби нема. Його ім’я добре відоме і волинянам. Нагадаємо, у 2014 році Григорій Олександрович майже півроку очолював облдержадміністрацію. На цю посаду він пішов з секретаря Луцької міської ради, куди мав повне право повернутися. Та сповідуючи принцип моральності, не став цього робити. Свій вчинок пояснив просто: «Там є людина, хай працює, для чого її десь переміщати. З мене вистачить і депутатства».
За професією Григорій Пустовіт кадровий військовий – пройшов шлях від командира взводу до заступника командира авіаційної бази з виховної роботи, де під його орудою було понад дві тисячі військовослужбовців. Ще більшого досвіду спілкування з людьми набув, коли очолював міську, а згодом обласну організації Всеукраїнського об’єднання партії «Батьківщина».
– Григорію Олександровичу, депутатом міської ради Ви стали за партійною квотою чи обрані жителями певного округу обласного центру?
– Я був під першим номером у партійному списку «Батьківщини», хоча не став би робити якийсь поділ серед депутатів. Усі маємо перейматися громадою міста і робити усе можливе, аби їй жилося краще і комфортніше. Ніколи не ділю виборців на своїх і чужих. Хто б з якого округу до мене не звертався ( хоча цей поділ чисто умовний), завжди стараюся вникнути у проблему і допомогти людині. Згідно із законом про вибори депутат є обранцем усієї громади. Мене добре знають на Волині. Іноді просять посприяти комусь у працевлаштуванні. Коли знаю, що є така можливість, стараюся допомогти. Це життя і маємо так діяти, аби комфортно було усім. Не відкрию великого секрету, коли скажу, що кожен політик, який думає про своє майбутнє, старається зробити максимум можливого для жителів свого округу. Це передумова того, що і наступного разу за нього проголосують. А я приділяю увагу усьому місту.
– І усе ж упевнений, що не випускаєте з уваги і свого мікрорайону та уважно ставитися до запитів його виборців.
– Звичайно, що так. Але уже якось так склалося, що не можу зосередитися на одному округу. У мене маса друзів, маса знайомих, багато людей звертаються до мене тільки тому, бо знають. Скажімо, звернулася з усним проханням моя знайома Ольга Герасим’юк, яка водночас є головою ОCББ та вчителькою середньої школи №15 м. Луцька, про впорядкування дворової території. Я озвучив таке прохання, рада підтримала. Багато лучан знають мій номер телефону і звертаються. До речі, ніколи не робив і не роблю з цього якоїсь великої таємниці. Без потреби ніхто не стане турбувати. Для того й існують сучасні засоби зв’язку, аби ми мали можливість ними користуватися. Саме через те доводиться багато працювати, аби не лишити поза увагою будь-яке звернення. За кожним з них жива людина, яку щось турбує, іноді щось болить. Хтось просто просить поради, хтось хоче знайти союзника у вирішенні якогось глобального питання, хтось ще бачить у мені голову облдержадміністрації, який може втрутитися у ту чи іншу проблему. Тоді, мовляв, вона вирішиться швидше, легше і простіше. І коли до мене звертаються, не можу відмовити, посилаючись, що це не мій округ. Навпаки, вдячний тим , хто до мене звертається, і намагаюся зробити усе, що в моїх силах, аби допомогти людині.
Як відомо, в місті розроблена програма щодо впорядкування дворових територій. Визначена черговість цих робіт. Не секрет, що у місті є ряд неасфальтованих дворів. У багатьох тільки згадка про асфальт, там суцільні ями. Звичайно, кожен лучанин за те, аби його двір впорядковували у першу чергу. Не проти цього й депутати, якби ми мали такі можливості. На жаль, вони обмежені. Кожен обранець має право однієї ініціативи щодо впорядкування певної дворової території. І це досить справедливо, бо в іншому випадку хтось зумів би покрити асфальтом увесь мікрорайон, а інший не отримав би ні копійки з міського бюджету. А так усі у рівних умовах. Міська влада робить усе можливе, аби цей процес пришвидшити. У цьому зацікавлений і очільник громади Микола Романюк. Це, вважаю, дуже мудра і правильна позиція.
– Треба визнати, Григорію Олександровичу, що у цьому плані Луцьк нинішнього року став виглядати значно привабливіше, окремі тротуари покрилися плиткою, приміром, на проспекті Відродження, де навіть з’явилася велодоріжка.
– У кожної справи завжди виникають певні форс-мажорні обставини, які просто неможливо передбачити. Якщо дозволять погодні умови, то приведемо у порядок дворову територію і у моєму мікрорайоні. Якщо ні, то це буде зроблено наступного року у першу чергу. Але жителі знають, що це буде зроблено в обов’язковому порядку. Ми врахували усі побажання людей, які вони висловлювали під час зустрічі з депутатами та міським головою. У даному питанні диктату не допускаємо. Влада не може знати проблем мікрорайону краще за тих, хто у ньому проживає. А вони мають почуватися комфортно, бо це їх зона проживання. Вони не повинні бути заручниками свавілля, скажімо так, якогось одного чиновника. Велика справа, коли влада прислухається до людей, а не нав’язує свою волю. Приємно, що дворі інтенсивно обновляються і виглядають привабливіше. Лучанам треба набратися лише терпіння і трохи почекати. Цю програму ніхто згортати не збирається.
– Як такого диктату, я зрозумів, нема. Усе підпорядковане демократичним методам.
– Не стану стверджувати, що усе так чітко і прозоро, як би хотілося. Не покривлю душею, коли скажу, що у першу чергу роботи проводяться на округах депутатів тих фракцій, які мають більший вплив на міського голову. Обранці, які висловлюють критичні зауваження на адресу керівництва, у цьому плані програють. Зате, вважаю, у виграші загальна справа.
– Григорію Олександровичу, лучанам та і всім волинянам цікаво послухати Ваші міркування з приводу підвищених тарифів на житлово-комунальні послуги. Відомо, що лідер Вашої політсили у парламенті неодноразово критикувала за це уряд Гройсмана.
– У нас до влади прийшли люди, які дещо спрощено сприймають реформи. Ми стверджуємо, що великими реформаторами були – у Польщі Бальцерович, а в Чехії Клаус. Так, це справжні реформатори. Реформатор – це той політик, що на рівні державного діяча бере на себе відповідальність за проведення якихось непопулярних кроків, як і хірург за неординарну операцію. Але він не вбивця, він не ставить за мету, щоб усе вирізати. Він переслідує одну мету – зберігти організм живим. Такою повинна бути і суть реформаторства. Люди мають почуватися нормально і бути упевненими у завтрашньому дні. На жаль, сьогодні у них цього нема. У такому разі має бути якась відповідальність. Перед власним сумлінням, до речі, також. Сьогодні треба відверто говорити, що наші тарифи знаходяться між молотом і наковальнею. З одного боку люди, котрі не спроможні сплачувати, з іншого боку – інтереси олігархату, який прагне отримати надприбутки. Ці інтереси виражаються у так званій вартості газу. Що каже Юлія Володимирівна. Вона стверджує, для того, аби вилікувати людину, потрібно поставити вірний діагноз. Ми ж відразу хочемо щось у неї ампутувати.
Підвищення має відбуватися комплексно. Аби людина жила достойно, їй потрібно збільшити пенсію чи зарплату, а тоді вже піднімати тарифі. У нас поки що експериментують: люди ще дихають, давайте ще піднімемо! Не задихаються, давайте ще зробимо одне підвищення. Це метод, але він антигуманний. Тож на сьогоднішній день пані Тимошенко прагне одного, аби тарифі відповідали матеріальному статку кожної конкретної людини.
Держава сильна там, де бізнес і громада виступають як один народ. У нас поки що інтереси обох цих гілок дуже й дуже різняться. Бо олігархи отримують мільярдні прибутки і у той же час люди несуть колосальні збитки, живучі за межею бідності. Так не повинно бути. Важко людям – важко олігархам. Такого навіть не можна допустити, що один сьогодні купує собі яхту за 200 тисяч доларів, а інший заледве виживає за 1200 гривень, що менше 50 доларів! Така ситуація свідчить тільки про аморальність суспільства. Давайте візьмемо за приклад Прибалтику. Там масово не стараються купувати дорогі автомобілі у такій кількості як у нас. Нема там такого. Я побував і у Латвії, і в Литві, тому можу проводити паралель між ними і нами. Ми спілкувалися і з владою, і з бізнесом, ставили будь-які питання. І від усіх чули одне: основну масу своїх грошей вони вкладають у бізнес. А це ж економіка державі і відповідно рівень життя кожного її громадянина.
Інтерв’ю взяв Володимир Приходько.