Як і древній ліс, який на кордоні Рівненщини та Волині називається Жуківщиною та починається від села Сухівці, так і доля легендарного митця та борця Ніла Хасевича, тісно пов’язана саме з Великою Волинню. Але навіть 4 березня, на чергові роковини його вбивства червоними карателями, невдячні нащадки про «Зота» фактично й не згадали…
Усі найвідоміші малюнки, плакати та картини щодо збройної боротьби Української Повстанської Армії в період Другої світової війни і через багато років після її закінчення належать випускникові Варшавської академії мистецтв Нілу Хасевичу. Навіть створені ним для повстанців нагороди є основою нагрудних знаків, які з гордістю носять нинішні Захисники і Захисниці України. І неоготичний шрифт, який зараз використовується Силами оборони для поліграфії у новітній російсько-українській війні, створив та поширив саме цей мужній підпільник і митець…
На жаль, 4 березня 1952 р. московським чекістам вдалося його вистежити та вбити в криївці біля с. Сухівці нині Зорівської сільради Рівненського арйону. Разом із двома побратимами. Як це сталося?
Коли мистецькі твори Ніла Хасевича в 1951 році потрапили на засідання Генасамблеї ООН, із москви надішов категоричний наказ: автора знайти і знешкодити! Для цього окупанти створили цілу зграю чекістів, яких очолив капітан «госбєзопасності» боріс стєкляр. На слід «Зота» чекісти виходили кілька разів. Спочатку у м. Львові, потім у м. Луцьку. В потаємних місцях знаходили під час обшуків його архів із творами, а от самого виманити не могли…
Аж допоки не розшифрували один із грипсів, де знайшли конкретну адресу: криївка на хуторі біля с. Сухівці, за 12 км від містечка Клевань. Туди й вирушила зграя червоних головорізів…
Криївку було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Сам бункер, порівняно просторий, мав три приміщення. Тут і відбувся останній бій Ніла Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з гебістами. З книги тєодора гладкова «Со щітом і мєчом»:
«Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!», – крикнув капітан стєкляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД та шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий – виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!». Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря боріс стєкляр побачив три трупи. В одного відсутня нога – це був «Зот». У руці… стискав автомат».
За іншими даними, Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями: В’ячеславом Антонюком – «Матвієм» та Антоном Мельничуком – «Гнатом», спаливши перед тим усі важливі документи.
Червоні загарбники воюють не тільки з живими українськими патріотами, але навіть із мертвими. Як зараз, так і тоді. Тому окупанти поглумилися навіть над тілами Героїв.
Колишній вояк УПА Дмитро Удод згадував:
«Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл Хасевич. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його… Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь там і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок».
Друга світова викосила фактично всіх його близьких родичів: загинули батько і молодший брат Анатолій, старший брат Федір помер у радянському концтаборі під Томськом. У 1947 р. загинула кохана жінка, яка була зв’язковою з підпіллям м. Луцька. Залишилися тільки її портрети, намальовані у квітні 1945 р. Спільних дітей у них не було…
Але знищити пам’ять та творчу спадщину Ніла Хасевича рашисти не змогли. Ще до проголошення Української незалежності група патріотичних офіцерів на чолі з підполковником укгб усср Юрієм Хлопуком у м. Луцьку зуміла врятувати від спалення чимало малюнків і дереворитів «Зота», які у 50-ті роки були вилучені чекістами саме в обласному центрі Волині. Нині цей безцінний скарб став музейним фондом та основою для української просвітницької роботи.
Щодо чекіста боріса стєкляра, то уродженець житомирського м. Звягель вийшов на пенсію у званні полковника «госбєзопасності». Активно виховував на Рівненщині «радянську молодь», прославляв червоне криваве минуле. У 2017 р. щодо нього порушили кримінальну справу за вбивство Ніла Хасевича та двох його побратимів. До суду каратель не дожив: відкинув копита 18 січня 2018 р., закопаний на одному з рівненських цвинтарів. Можливо, в нього залишилося чимало нащадків.
От тільки настав день 4 березня 2025 р., а про «Зота» забули…
І пройшов цей день назавжди?..
Остап КАЛИНА.
На фото з «Вікіпедії», автора та відкритих джерел: світанок біля Клевані; історичний курган неподалік с. Сухівці; автопортрет Ніла Хасевича; дереворит повстанського художника; чекіст-убивця боріс стєкляр; один із найвідоміших творів «Волинь у боротьбі»; на місці загибелі «Зота», «Матвія» та «Гната».