17 травня поблизу села Коврай Другий Гельмязівської територіальної громади Черкаської області відкрили пам’ятний знак екіпажу гелікоптера Мі-24, Героям-захисникам 12 Окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка Збройних Сил України, які назавжди пішли в небо. Серед полеглих льотчиків був і 25-річни й лучанин, капітан Ярослав Сачик…
П’ять місяців тому, 17 грудня 2025 року, сталевий птах та його мужні пілоти пішли у свій останній віраж під час виконання бойового завдання.
Екіпаж, який назавжди пішов у небо:
Олександр Шемет (55 років) – начальник повітряно-вогневої і тактичної підготовки, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також нагороджений орденом Данила Галицького та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Учасник АТО та ООС, брав участь в обороні Києва та був учасником останнього авіапрориву на «Азовсталь».
Дмитро Попадюк (28 років) – бортовий авіатехнік вертолітної ланки вертолітної ескадрильї. Захисник був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Ігор Тоганчин (56 років) – служив старшим повітряним стрільцем вертолітної ланки вертолітної ескадрильї.
Ярослав Сачик (25 років) – штурман-льотчик вертолітної ланки вертолітної ескадрильї. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Після ідентифікації тіл Героїв трьох льотчиків похоронили на Львівщині, лучанина Ярослава Сачика – в рідному Луцьку…
З ініціативи місцевого населення на Черкащині відкрили обеліск на місці, де відбулося падіння бойового гвинтокрила з екіпажом на борту, який до останнього подиху боровся за життя…
На урочистості організатори запросили родини загиблих пілотів – дружин, дітей, батьків, та бойових побратимів. Серед них були й мама та батько капітана Ярослава Сачика, який перебував на борту гелікоптера в складі екіпажу. Батько Героя капітан Ігор Сачик від першого дня повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно пішов на військову службу, яку завершив уже після загибелі свого єдиного сина…
А командир військової частини, де захищали Україну мужні і безстрашні льотчики, передав коврайцям стяг військової частини та іменну дошку, яка зберігатиметься в музеї Коврайського навчально-виховного комплексу.
– Вони тримали наш мирний горизонт і назавжди залишилися в небі, яке так палко любили. Вони віддали найдорожче – свої життя, щоб ми могли бачити український світанок, – сказала на церемонії відкриття староста села Таїсія Василенко. – Цей гранітний знак став символом нашої невимовної спільної вдячності, тихим куточком живої пам’яті та доземного уклону.
Про це написала головна редакторка місцевого порталу «Золотоноша.City» Алла Капля:
А авторка цифрового контенту з Черкащини Марина Марченко додала нових деталей:
Пам’ятний меморіал символізує незламність українських пілотів, які до останнього захищали небо над Черкащиною. Під час церемонії відкриття 17 травня 2026 року присутні вшанували пам’ять авіаторів хвилиною мовчання та покладанням квітів. Духовенство провело панахиду.
Марина Марченко також поширила вірш, створений на честь полеглих офіцерів, які здійснили свій останній бойовий політ:
«Над Ковраєм тиша і вітер шепоче,
Тут небо закрило Героїв тих очі.
Не ради слави у вись піднялись –
Щоб ми у мирі й добрі прокидались.
Шемет, Сачик, Попадюк і Тоганчин –
Чотири долі, як подих один.
В залізнім птаху крізь хмари й вогонь.
Пішли у безсмертя з Господніх долонь.
Це не просто камінь – це біль і подяка,
Незгасна свободи і честі ознака.
Екіпаж у блакиті тримає свій стрій,
Вклонімося низько відвазі святій!».
Роман УСТИМЧУК.
На фото порталу «Золотоноша.City» та Марини МАРЧЕНКО: під час відкриття та освячення обеліска на місці падіння гелікоптера Мі-24 на Черкащині.
