Упевнитися в цій істині дуже просто, коли побувати в Поліському лісгоспзазі, що в Маневицькому р-ні.
Директор цього господарства Андрій Яцина та головний інженер Іван Туревич працюють як би в одній упряжці. Враження таке, що й думають однаково, в унісон.
Андрію Мар’яновичу, незвичний і складний рік. Ніколи ми не зустрічалися з таким. Карантин. Він і на лісовій галузі позначається. Як працювалося лісівникам, вашим майстрам, як ставилися до такої ситуації замовники?
– Воно в дійсності, ще такої ситуації, з якою зіткнулися у цьому році, не зустрічали. І не тільки в своїй галузі. Хоча не пригадую такого року, щоб все проходило гладко і відбувалося саме так, як ми хотіли. Є проблематика, вона виникла ще на початку року, але з часом вона дещо помінялася, оскільки більше активізувався споживач і зріс попит на лісодеревину. Щоправда, проблем від того менше не стало. Добре, що мали якісь відтермінування щодо податків, то скористалися тим. Але, Богу дякувати, що з такої ситуації помаленьку вийшли. Усе в нас вирішилося прекрасно, нині йдемо в графіку.
Рік, безперечно, не простий. На його початку ціни на деревину сформували не вельми грамотно. Тому економіка підприємства як би трохи прогнулася. Але на даному етапі, Богу дякувати, ситуація вирівнюється, бо в дійсності пішов ажіотаж на продукцію. Деякий період закордонні споживачі через коронавірус дотримувалися певної остороги. І це стосується не тільки нас, а й інших постачальників круглої продукції.
– Уточнююче питання. На різних урядових нарадах говориться, що пандемія принесла великі збитки багатьом підприємствам незалежно від їх відомчої підпорядкованості.
– Я зрозумів питання. Така епідеміологічна ситуація, безумовно, відобразилася на економіці більшості чи то державних, чи то приватних підприємств. Не скидаю з рахунку і нас. Але ми мобілізувалися і старалися ніяк не допустити зменшення кількості працівників. Ми не відправляли нікого у відпустки за власний рахунок. Зрозуміло, ми не могли працювати в онлайн режимі. Лісове господарство до цього не пристосоване. Охорона при будь-якій штатній чи нештатній ситуації зобов’язана берегти ліс. Працівники контори мали можливість працювати дистанційно. Для того розробили графік виходу на роботу. У зарплатах нікого не обмежували. У міру можливостей надавали, хто цього бажав, оплачувані відпустки. У фінансовому плані старалися нікого не ущемити.
– Тобто Ви дотримувалися усіх необхідних пересторог, які у той чи інший період запроваджував Уряд? І в той час займалися поточними питаннями виробничого характеру: пророщуванням насіння, роботою на розсадниках, доглядом, охороною лісу?
– Так. Мусимо тримати все під контролем. Сьогодні щось не доробив, завтра щось не дорахувався.
– Андрію Мар’яновичу, Ви обмовилися, що в якийсь період попит на деревину значно знизився. Що робили тоді з накопиченими запасами?
– Звичайно, старалися, аби мати їх поменше і в міру можливостей реалізовували. Зі зменшенням попиту впала і ціна на нашу продукцію. Вона не давала нам того економічного позитиву, на який ми розраховували. Але на фініші року це не завадило нам вийти на очікуваний рівний результат.
– Можна говорити, що багато підприємств, які з вами співпрацюють, також отримали заплановані прибутки. З якою кількістю підприємств укладені партнерські угоди?
– Думаю, їх достатньо. Працюємо з тими, хто став переможцем аукціону на круглий лісоматеріал. Були такі підприємства та приватні підприємці, які не зважали на власні фінансові труднощі і старалися дотримуватися партнерських стосунків. Вони також ризикували, але по-іншому не могли. Це автоматично потягло б за собою повну зупинку. Поступово ситуація вирівнялася і ввійшла в закономірне русло. Тепер намітилася певна стабільність. Хоча, на жаль, наші заробітні плати не прирівнюються до євро. Та коли говорити про підприємців, які працюють з експортом, то в гривневому еквіваленті вони мають якийсь позитив. Піднялося євро, підвищився попит на деревину і в результаті ми отримуємо позитив. Це моя особиста думка. Об’єктивна вона чи суб’єктивна, але право на існування має. У тих, що є учасниками аукціонів і стають їх переможцями, все гаразд. Принаймні, у мене на це є величезна надія. Якщо ладитиметься в них і вони будуть платоспроможні, то і в нас мають відбуватися позитивні хороші тенденції.
– Андрію Мар’яновичу, Іване Сергійовичу, хочемо запитати ось про що…
– Дозвольте, я дещо зменшу оберти і пропоную переключити увагу на Івана Сергійовича. При нашій розмові присутній також головний інженер, який несе на собі нелегку ношу досить важливого напрямку – лісозаготівель. Це Іван Туревич. Хочу сказати про нього декілька слів. Ми знаємося вже багато років. Не менше 13-14. Разом працювали в Маневицькому лісовому господарстві. І так сталося, що з часом доля знову звела нас у Поліському лісовому господарстві.
– Пандемія поки що, на жаль, ніде не зникла. Хотілося б запитати Вас обох: «Сьогоднішній ліс якісний? Наскільки його добротністю задоволені ваші партнери?»
– Наша українська продукція, – доєднується до розмови Іван Сергійович, – завжди високо цінувалася не лише на європейському ринку, але й на азійському, у тому числі і в Китаї та Ізраїлі. Тобто у багатьох країнах світу. Думаю, якби не тільки ліси Волині, а всієї України не відповідали вимогам стандартів, то попиту такого не було б. У період пандемії робота ринків дещо підупала, оскільки лісопродукцію інші держави не реалізовували. Вітчизняні підприємці стали більше купувати деревини у нас. Завдяки зростанню попиту на неї підвищилася і ціна. Наше підприємство у числі інших почало виходити на кращий рівень. Це дало можливість вчасно сплачувати всі податкові платежі різних рівнів, а також платити достойну зарплату працівникам.
– Що робиться для того, аби про вашу продукцію більше знали споживачі як внутрішнього, так і міжнародного ринків? Ми не так давно були в Цумані і президент тамтешнього деревообробного підприємства Іван Камінський повідав, що лісосировину вони закуповують у Польщі, Франції та інших країнах Європи. Якби мали угоди з вами, вигода була би обопільна.
– Чому наша деревина цінна? Її купують не тільки наші виробники меблів та інших споживчих товарів, вона йде і на експорт. У нас є відповідна сертифікація та відповідні сертифікати. Деревина відповідає як екологічним стандартам, так і якісним властивостям. Усі вимоги, які ставляться до сировини, витримуються. Вважаю, що це перший показник, який мають брати за основу наші партнери споживчого ринку.
– Ми дорогою багато говорили про ліси, через які проїжджали і сьогодні, і раніше. Вони різного віку. Подивилися навіть деревця, які один із авторів садив дев’ять років тому. Та часто доводиться чути думку від багатьох людей, що ліс змінюється, стає не такий якісний, що він може зникнути. Що можете сказати Ви? Чи будуть майбутні деревостани придатні для виготовлення меблів, про що Ви говорили, у тому числі й експорту у Європу?
– Звичайно, що так, оскільки умови виростання лісу не змінюються. Зрізали дозрілу деревину і на її місце лісівники садять таку ж породу, яка також чекатиме своєї пори. Ніякі ні кліматичні, ні біологічні умови в один момент не поміняються. Рельєф також сталий. Ви ж самі сказали, що ті деревця, які колись садили, вигналися вгору. Ліс росте. І коле достигне своєї вікової стиглості, то відповідатиме всім своїм природним властивостям.
– Тож Ви можете запевнити наших читачів-скептиків, що ліс буде, а в ньому родитимуть і гриби, і ягоди, і навіть співатимуть пташки!..
– Звісно, окремі причини для боязні є, – погоджується Андрій Мар’янович. – Це потепління клімату, його зміна. Але ці процеси не настільки інтенсивно відбуваються, як про це іноді судачать. Вічного у природі нема нічого. Мільйони років тому був льодовиковий період. Людина на це не впливала. Можливо, ми переоцінюємо свій вплив на цей світ. Ми ж, як кажуть, на цій землі тимчасові. Хоча готуємося до тих викликів, що їх прогнозують учені різних галузей. І, як сказав Іван Сергійович, створюємо найсприятливіші умови для тих культур, які проростуть в майбутньому зеленими дібровами. З цією метою практикуємо посадку мішаних лісів. Ми живемо в поліському краї, в якому в 50-60 роки були створені монокультури сосни. Не станемо говорити про наших попередників, що вони робили щось погане. Навпаки, хотіли лишити після себе добрий слід на землі і заліснювали землі, не придатні для сільського господарства. Та з плином часу і різними підходами ареал якихось порід дещо зміщується. Цей процес не надто швидкий, щоб цим явищем тривожитися. Минуть десятки, сотні років, щоб можна було зробити чіткий аналіз, що природа змінюється. Сьогодні разом з фахівцями, науковцями-лісоводами (частенько до нас приїжджають наші вчені Василь і Олена Бородавки, і науковці з Львівського університету, які цією проблематикою займаються) спостерігаємо за тими процесами. Саме тому почали вводити нові породи. Тільки практичним досвідом і, будемо казати, частково науковим дотиком, можемо знайти істину. Вона не лежить на поверхні, як чебурек на тарілочці. Взяв його і наситився. Маємо постійно працювати та вивчати природу й ті процеси, які відбуваються в ній, аби в майбутньому отримати позитив. Упевнений, що щось хороше для наших нащадків обов’язково залишиться. Пустелі не буде, оскільки ми є державні люди і мусимо нести не тільки матеріальну відповідальність за стан лісів, а ще й моральну. Цю функцію поклала на нас держава. Народне багатство, як ми кажемо, мусить бути збережене. Жоден лісівник ніколи навіть думки не може допустити, що то моє. Ми всі стараємося працювати на благо суспільства.
Не приховаю, що десь побутує думка, що лісівники підводять до якоїсь глибокої приватизації. Відразу хочу заперечити, що вона далека від істини. Жоден підприємець не зможе вкласти стільки коштів у збереження та охорону лісів, аби в довгостроковій перспективі отримати належний прибуток.
– Андрію Мар’яновичу, дехто говорить, що, мовляв, лісівники люблять ліс, бо у будь-який момент можуть зрубати дерево для власних потреб, а ще, що велика наука твориться лише у вишах. Та знаємо, що деревостани Ви лелієте, мов мама малу дитину. Практику поєднуєте з наукою. Такий симбіоз і є запорукою добрих результатів господарювання.
– Ви нагадали мені одну ситуацію. Декілька років тому у нас проходив семінар. Тоді ми мали певні поселення верхівкового шестизубого короїда. Ми тоді практикували і зараз практикуємо вирощування соснових насаджень, зважаючи на наші бідні поліські грунти. Але не заперечуємо і проти інших порід, які є в підліску чи підросту. Від дуба ні сьогодні, ні в майбутньому ми не чекаємо якогось економічного чуда, що його можна було б порівняти з пуском космічної ракети, та він залишається однією з найцінніших порід краю.
Що ж до того, що лісівники люблять тільки різати ліс, це не не так. Кожен лісівник мріє виростити свій ліс. Радіє, коли він набирається сили, стає прихистком для птаства, дикого звіра, плазунів, мурашок, жучків… Коли рідні і близькі, зовсім незнайомі люди приходять до нього збирати ягоди і гриби, лікувальні зела чи й просто подихати цілющим повітрям чи послухати пташиний оркестр… Це найбільша радість для кожного лісовода – чи то майстра лісу, чи інженера, головного лісничого чи директора.
– Хай би він ріс вічно! – долучається до розмови Іван Туревич. – Лісівники з того тільки б раділи. Та ліс, як і врожай пшениці, має час стиглості і він потрібен людям, вирощується впродовж століття для того, щоб бути матеріалом для будинку, на потрібний матеріал для виробництва… Цей відновний ресурс дає значний прибуток державі, збагачує бюджет, з якого платяться пенсії і зарплати багатьом категоріям людей. Завдання, яке ставить перед лісівниками держава, не змарнувати цього багатства, а доглянути, захистити, вчасно зібрати, переробити і використати з найбільшою користю для людей.
– Дякуємо за цікаву розмову.
Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото Віктора РАЙОВА: Андрій Яцина та Іван Туревич.