Незадовго до урочистостей із нагоди 1029-річчя Володимира-Волинського відбулася зустріч із багаторічним міським головою Петром Саганюком. Розмова – про досягнення в житті древнього і завжди молодого Княжого міста, про вирішення найголовніших проблем, про те, що очікує громаду в найближчі роки.
– Уже стало традицією, що з нагоди іменин Княжого міста ми говоримо про багатостраждальний довгобуд: 44-квартирний житловий будинок для військових… Ясно, що в липні його ніхто в експлуатацію не введе. І навіть до Дня незалежності… Але новосілля в цьому році буде чи ні?
– Цей об’єкт уже став притчею во язицах… Військові почали його спорудження 10 літ тому і ніяк не доведуть до толку. Навіть торік, коли на завершення робіт передбачалося 9 млн грн, виникла парадоксальна ситуація: замовники затягнули тендерні процедури і, врешті-решт, неосвоєні кошти повернулися назад у Державний бюджет. В цьому році, завдяки народному депутатові України від Володимир-Волинського округу №19 Ігореві Гузю та голові облдержадміністрації Володимиру Гунчику, знову виділена певна сума грошей, які дозволяють нарешті здати об’єкт в експлуатацію. Займається добудовою одна з вінницьких фірм, яка виграла тендер. Роботи вже проводяться. Практично щодня я відвідую будову, темпом робіт задоволений. Прошу будівельників, щоб устигли здати під ключ житло для військових, учасників АТО та членів їхніх родин ще до Покрови, але, найімовірніше, ордери вручатимемо наприкінці цього року.
– А інфраструктура біля цієї споруди відповідає вимогам?
– Треба спорудити невелику каналізаційно-насосну станцію, яка обслуговуватиме і цей будинок, і сусідні. Ми з бюджету міста вже виділили понад 300 тис. грн на КНС, будує фірма з м. Нововолинська. Крім цього, поруч є ділянка, придатна для спорудження чергового житла для військових, тому порушуватимемо цю ініціативу перед Міністерством оборони України.
– Хто і кого повинен запрошувати на урочисте введення в експлуатацію цього житла?
– Думаю, хто запрошуватиме – не суть важливо. Але що нашу спільну радість розділять і на рівні області, і народний депутат Ігор Гузь, і, цілком можливо, навіть найвище керівництво держави, то це очевидно. Бо житла на Волині для захисників України будується дуже мало, а наші хлопці з 14-ої мехбригади, які досі воюють на Сході, його дуже потребують. Як і демобілізовані учасники АТО та члени родин полеглих Героїв.
– Чому так виходить, що громадяни платять податки (в тому числі й військовий), а нагальні проблеми армійців доводиться вирішувати на місцевому рівні, хоча це – прямий обов’язок Міністерства оборони? Наприклад, казарми для 14-ої ОМБр та нового зенітно-ракетного полку: гроші виділяє волинський бюджет замість того, щоб фінансування проводилося з Києва…
– Так, фінансування Збройних сил – це прерогатива держави. Але якщо проблеми наших військових не вирішуються централізовано, то хіба ми можемо бути осторонь? Тому допомагали, допомагаємо і будемо продовжувати цим займатися. Зауважу, що український генералітет в основній своїй кількості відповідає займаним посадам і вимогам часу. Починаючи від начальника Генштабу генерал-полковника Віктора Муженка, який колись служив у Володимирі-Волинському, і закінчуючи командуючим ОК «Захід» генерал-майором Віктором Павлюком. А недопрацьовує в питанні тилового забезпечення військовослужбовців Головне квартирно-експлуатаційне управління ЗСУ. Роками воно не може освоїти величезні кошти, наприклад, на житло для солдатів та офіцерів. Навіть якщо не було змоги побудувати нове житло, то можна ж було купити квартири на вторинному ринку, правда? А дуже часто безгосподарне ставлення до військового майна, об’єктів нерухомості та землі! Територія колишнього танкового полку – цьому найяскравіший приклад.
– А в чому суть проблеми?
– Понад 15 років тому військові залишили розташування цієї частини. Всі споруди перетворилися на аварійні, майже 25 гектарів землі в центрі міста – захаращені… І в той же час сотні учасників АТО перебувають у черзі на житло! Чому не віддати цю територію для цільового використання? Чому не спорудити нових казарм для військових? Ці питання я неодноразово піднімаю на найвищому рівні, але позитивного вирішення досі немає. А з колишнім «Військторгом» що коїться? Стоять споруди-пустки або їх правдами-неправдами комусь повіддавали в оренду за мізерними цінами… Я вже навіть не згадую про колись потужний аеродром біля с. Жовтневого: там уже фактично нічого немає, все повивозили і порозкрадали, а «летовище» досі числиться у військових на балансі…
– Може, щось зміниться на краще?
– Біда – в штабістах середньої ланки, які благополучно уникнули всіх реформ і живуть за старими критеріями. От, наприклад, недавно на баланс міста передали певну частину військового містечка. Парадокс: споруди вже наші, а земля під будинками досі «армійська». Як так може бути?! З одного боку землю передавати відмовляються, а з другого – просять звільнити від сплати податків…Безтлоковщина якась, одним словом.
– Петре Даниловичу, але і позитиву в житті Володимира-Волинського теж багато! І місцева влада, як відомо, реально і суттєво допомагає військовослужбовцям!
– Тільки за минулий рік для потреб військового містечка та мехбригади ми використали майже 30 млн грн. Ви ж пам’ятаєте, яке житло зводив «стройбат» у радянські часи? Розчин між цеглою висипається, дахи протікають, занедбана прибудинкова територія… Але втішає, що є можливість допомагати військовим і надалі. За перше півріччя міський бюджет перевиконано, маємо додаткових ледь не 16 млн грн. Їх використовуємо на виконання пріоритетних програм. Торік заасфальтовано, наприклад, зо два десятки доріг, в цьому році здамо в експлуатацію ще десяток. Повністю готова до нового навчального року після ремонту перша школа, завершуємо роботи в п’ятій, доводимо до потрібних стандартів харчоблок у третій, подбаємо й про інші. Мета така: треба потреби наших бюджетників в інфраструктурних питаннях задовольнити повністю. Тому майже півтора млн грн використаємо на ремонт харчоблоку в лікарні. Ремонтуємо дах у восьмому дитсадку. Словом, працюємо, не покладаючи рук, готуючи місто до початку осінньо-зимового опалювального сезону.
– І маєте на це гроші?
– КП «Теплокомуненерго» наразі активно готується до відновлення роботи котелень. Але з Держбюджету це комунальне підприємство не отримало понад 39 млн грн компенсації за надані людям пільги та субсидії! Як, скажіть, ремонтувати обладнання, якщо немає обіцяних грошей?
– Профільний віце-прем’єр Геннадій Зубко знайшов «геніальний» вихід із ситуації: урядовці хочуть «,,,,» пільги та субсидії, припиняючи їх надання великій категорії громадян. Тобто, хочуть зменшити навантаження на центральний бюджет замість того, щоб розрахуватися з власними боргами перед місцевими… То як ви виходите з ситуації, коли центр не віддає належних місту коштів?
– Цими днями Волинь отримує 800 млн грн для погашення вартості наданих субсидій. Сподіваюся, що належні кошти надійдуть і Володимиру-Волинському… Але ми не чекали «милості від природи», а почали діяти на випередження, не порушуючи законодавства. Оскільки маємо перевиконання бюджету, то на засіданні міськвиконкому за підтримки депутатського корпусу вирішили перерахувати авансові платежі підприємствам сфери теплокомуненерго в рахунок подальшого надання ними послуг. За ці гроші вони зможуть провести значний комплекс робіт із підготовки до нового опалювального сезону. Ну, треба ж якось «викручуватися», правда?
– Тема відсутності гарячої води не використовується, як у Луцьку, в політичних цілях?
– Та в політичних цілях можна що завгодно застосовувати! Десь трава не покошена – винен Саганюк. Яма на асфальті – Саганюк. Лавку зламали – знову Саганюк…
– Ковельську неякісно відремонтували – знову Саганюк!
– По цій вулиці ось що скажу. Свого часу ми з Миколою Веремчуком, керівником автодору, передали на центральний баланс як дорогу державного значення. Тому всі питання – не до Петра Даниловича і не до нашого депутатського корпусу чи виконкому… Але що часом щось довкола відбувається взагалі незрозуміле, то це факт. Наприклад, кілька днів тому в місті один світлофор розбили, а другий – взагалі вкрали. В одному випадку вдалося встановити особи злодіїв…
– І кому потрібен «на хазяйстві» світлофор?
– Затримали братів наших по співжиттю – ромів… То Саганюк теж повинен відповідати, що вони світлофор поцупили? Або ліхтарі в центральному парку хтось побив… І лавку для закоханих вирвав «по-живому»: мабуть, таке в когось бурхливе кохання нахлинуло, що півтонну металеву конструкцію треба було понівечити… І тут Саганюк винен?! Тому так скажу: не треба все списувати на владу загалом чи на когось конкретно в ній зокрема. Треба всім навчитися бути цивілізованими людьми. От ми живемо поряд із Польщею, тому далеко за досвідом ходити не треба. Там політична боротьба, в основному, на місцевому рівні триває перед виборами. А потім переможці працюють, а хто програв, чекає на нове волевиявлення. Тільки за таких умов можна щось збудувати, а не зруйнувати.
– Дуже багатьом хочеться взяти реванш…
– Чому політика досі випереджає економіку? Та політика стільки наобіцяє, що бідна економіка не знає, куди бігти, щоб досягнути чужих обіцянок. І, як правило, падає на півдорозі…
– Ви про сусідів-поляків згадали. Я от що подумав: от відремонтуєте ви за найвищим словом науки і техніки місцеву лікарню, а працювати там буде кому?! Польща потерпає від відтоку в успішніші країни Західної Європи медичних кадрів. Цей процес і в нас уже почався: медучилища цілими випусками постачають персонал за кордон. В прикордонному місті дефіцит кадрів спостерігається? Всі в Польщу вже поїхали, чи дехто ще залишився?
– Велика проблема не лише в медицині, транспортній сфері чи освіті, а в будівельній галузі. Катастрофічно не вистачає робітників! Навіть коли середня зарплата в цій галузі в нас складає понад 5 тис. грн, мало хто хоче працювати за такі гроші. Тому і їдуть за Буг… І при чому тут Саганюк? Як не буде такої великої різниці в оплаті праці, то ніхто нікуди й не буде їздити. Як ми можемо втримати, наприклад, лікаря, який у Польщі отримує від 3 до 7 тис. доларів США на місяць? Як, коли в нас – 3-4 тис. грн, або 100-150 доларів?! Тим паче, що й працівники медичної галузі в Україні фактично ніяк не захищені…
– Так говорять, що рівень зарплати підняли тим самим медикам!
– Яке підняли?! Ви про що?! Технічний персонал віддали на утримання місцевого бюджету. Комунальне господарство – теж нам… Щеб треба 12 млн грн на рік, щоб забезпечити зарплати технічному персоналу та утримання лікарняних установ. І після цього всього – накинули пару сотень гривень лікарям і б’ють себе в груди, що життя покращилося. Так само і в інших бюджетних галузях… Тому не вірте в підвищення й покращення. Якщо воно і є, то за рахунок місцевих громад.
– Петре Даниловичу, один ви робите багато, але всього самотужки зробити фізично не можете… Кілька слів про свою команду в міськвиконкомі, серед депутатського корпусу… Втішені, розчаровані?
– Скажу так. Я прекрасно усвідомлюю, що рано чи пізно треба залишити пост міського голови. Це – закономірний процес, і подібні посади ні за ким пожиттєво не закріплені. Тому будуть вибори, і оберуть нового міського голову. Зі мною працює молода та енергійна команда. Кожен і старається, і вчиться, і проявляє ініціативу. Тому нікого виділяти не стану. Всім вдячний за роботу, котра триває.
Щодо депутатського корпусу, то за великим рахунком він теж відповідає вимогам часу. Всі оперативні питання вирішуються оперативно, а стратегічно – після глибокого аналізу. Хоча є серед обранців громади й такі, котрі тільки вміють ставити питання, а відповідальності – уникають. Люди добрі, покажіть, будь ласка, що зроблено вами, а тоді питайтеся в інших, чому так, а не так! Я розумію, що владу завжди комфортно критикувати, але скільки це може тривати?
– Вони що, самі себе критикують? Кожен депутат – це носій влади. В сумі своїй і меншість, і більшість – це влада. Тому тільки прості громадяни мають право їх критикувати як носіїв влади! Іншими словами, люди вибрали – люди й спитають. А коли починають тузатися між собою обранці, це просто не усвідомлення самої суті депутатської роботи. Бо як не можуть виконувати своїх повноважень, заяву на стіл, і прийде наступний за рейтингом!
– Моє розуміння дуже просте: люди обрали, вони чули обіцянки. Тепер вони мають право почути і про результати виконання обіцянок тими, хто їх давав. Бо головне – інтереси міської громади!
– Ви сказали про наступні вибори. Що хотіли б реалізувати за час до їх початку?
– У 90-их роках ми жили набагато краще, ніж сусіди-поляки. Тепер все помінялося не на нашу користь… Не знаю, скільки ще треба зробити, щоб хоча б наздогнати сусідню державу за рівнем життя людей, але знаю: треба вже зараз робити все можливе, щоб хоча б трохи підтягнути Володимир-Волинський до європейського рівня. Ось над цим і працюватимемо далі. Бо бруківка, викладена з одного боку наших головних вулиць, це добре. Але таке покриття, образно кажучи, має бути скрізь! Бо треба не йти в Європу, а будувати її в себе вдома, зокрема, в нашому славному Княжому місті!
– Дякую за відвертість!
Розмовляв Володимир ДАНИЛЮК.