Така думка стала домінуючою у розмові кореспондента «Волинської газети» з головою правління громадської спілки «Асоціація деревообробників Волині» Іваном Литвинюком. Досвіду громадської діяльності, порядності, принциповості, самовідданості у роботі і водночас скромності Іванові Ксенофонтовичу не позичати. Це у нього з тих пір, коли довелося працювати на багатьох високих і відповідальних постах не тільки районного, але й обласного масштабу. З роками цих добрих рис не розгубив, навпаки, удосконалив навички спілкування з людьми, відстоювання їх інтересів перед владними органами будь-якого рангу. Найавторитетнішою для нього є людина діла і слова. Таких поважав і поважає, бо й сам належить до когорти тих, хто не звик кривити душею, хто власні інтереси відносить на другий план. Перше, то громада. Нині вона у нього досить велика і водночас дружна. Мова про асоціацію деревообробників, кермо якої Івану Ксенофонтовичу довірили. І, треба сказати, що керівники деревообробних підприємств, зрештою й приватні підприємці, у своєму виборі не помилилися. Тож розмову почали від витоків ідеї створення асоціації.
Ідея виникла спонтанно
– Вона, можливо, була спонтанна, – зауважує мій співрозмовник. – Після Революції гідності у країні якийсь період панувала певна розгубленість та апатія, недовіра до усіх і кожного. Психологічно ситуація була складна. Враження таке, що йшло усе до розвалу, якогось краху. Скажу, що хаос зупинити не так легко, тут треба розумно підходити до вирішення будь-яких, у тому числі і кадрових питань. Почали звільняти Богдана Колісника, його заступників, я почав утихомирювати гарячі голови, бо усіх під одну гребінку не можна стригти. Це один нюанс, а другий – є ж галузь, вона повинна працювати. Як би не було, що б не було, вона має розвиватися. Хто ж візьме відповідальність на свої плечі? А тут ще й ціна якраз різко пішла вверх, і я кажу: «Давайте об’єднуйтеся і будемо спільно наводити лад у галузі».
– Ціна на дерево, мається на увазі?
– Так, так, на необроблену деревину – підтверджує Іван Ксенофонтович, – протистояти негативним процесам можна лише гуртом. Бити маємо не розчепіреною п’ятірнею, а міцним кулаком, якщо хочемо не тільки вижити, а й працювати та мати сировину. Треба створювати такі умови, щоб було все прозоро і ясно? Якщо усі згодні, то тоді давайте будемо діяти.
– Вашу думку, так розумію,керівники деревообробних підприємств та приватники підтримали?
– Так, бо це одна з галузей, яка має домінуючу роль для області, для її розвитку, створює робочі місця, зрештою допомагає людям якось вижити у цих складних умовах, особливо в Поліській зоні. Отак мою пропозицію і підтримали про створення асоціації. Я повідомив, що подібні асоціації утворили в Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях. Тоді ми створили ініціативну групу, розробили необхідні документи, провели збори, обрали керівні органи – і усе це на громадських засадах. Ми бачимо, що в галузі просто якась чехарда, а має бути хоч елементарний порядок. Хоча, безумовно, я казав і кажу, що в тих умовах, які є сьогодні, зробити щось реально дуже важко і навіть інколи неможливо, але робити треба.
Керівник має бути незалежним
– І все-таки вам щось вдається робити. Можливо, не так ефективно, як хотілося б, але усе ж переробні підприємства працюють.
– Так, але цим повинні перейматися не тільки громадськість і керівники підприємств, але й очільники державних органів усіх рівнів. Бо лебідь, рак та щука витягнути воза з болота не здатні. У кожного з них зовсім інші наміри. Хочемо добитися, аби 50 відсотків лісу, який щорічно планово рубається держлісгоспами обласного управління лісового та мисливського господарства, реалізовувалося у межах Волині, інших 50 – на міжобласних торгах, участь у яких беруть усі переробники. Стартова ціна на заготівлю та реалізацію продукції має формуватися, виходячи із її собівартості для лісозаготівельних організацій, які нерідко переслідують одну-єдину мету – збільшувати. Цього треба прагнути усім, але економічно обгрунтованими методами. Бо ж завтра можемо дійти до такої ситуації, що лісова сировина стане в тяготу найуспішнішому сьогодні підприємству. Отоді уже точно повеземо її за кордон. Така ситуація для держави – смерті подібно. Знову доведеться ставати у позу бідного родича і йти з простягнутою рукою до Міжнародного валютного фонду. Невже запрограмовані на таке животіння?!
Ви знаєте, після Богдана Колісника щось змінювати в обласному управлінні лісового та мисливського господарства важко. Моя думка така: поки не переламають хребет керування будь- якою галуззю, який нав’язують зверху, то очікуваних результатів сподіватися важко. Має бути чітка структура виконання і чітка структура виконавців. Чому це комітет чи якесь агентство має втручатися в діяльність управління, лісгоспу чи будь-якого іншого лісогосподарського підрозділу? Є управління лісового і мисливського господарства, є державний лісгосп, є влада місцева – районні і обласні держадміністрації і ради – їм і повинні підпорядковуватися відповідні департаменти, управління чи відділи згідно з чинним законодавством. А Київ має об’єднувати, а якщо точніше висловлюватися, то координувати діяльність підвідомчих підрозділів, які діють в межах законодавчого поля. Там мають розробляти загальну стратегію розвитку галузі, стежити за її виконанням. Скажімо, є лісовий кодекс, то давайте будемо виконувати його. Там усе чітко прописано. Агентство лісових ресурсів стежить за тими законами і розпорядженнями, які йому виписані у законодавчих актах. А в діяльність господарську будь-яких структурних підрозділів воно не повинно втручатися. І такого права ні в кого не повинно бути. Тоді ми зможемо говорити про правильний напрямок проголошеної децентралізації влади.

Керівника районного чи обласного масштабу не Київ має затверджувати. Є подання місцевих органів: районних чи обласних адміністрацій та рад, а також громадських організацій, розглянули відповідно до підпорядкування – і все. Конкурс також має бути на місці. У столиці мають призначати тільки керівників центральних органів і то при широкій участі громадськості. І знову-таки, можливо, з подання областей, представники яких мають бути при обговоренні тієї чи іншої кандидатури на комісіях, які в таких випадках утворюються. Будь-яких інших винятків не повинно бути, бо знову на посади потраплятимуть друзі, колеги, куми і так далі, тобто свої люди.
Досі триває порочна практика, коли потрібну людину призначають без участі представників тієї області, з якої її висунули. То це ж просто парадокс і насмішка над нашою системою підбору кадрів. То навіщо тоді оголошувати будь-які конкурси на вакантні посади, коли керівник відомства вирішує все одноособово?! Це всього-на-всього профанації і глумлення над нашими законодавчими актами, які сотнями тиражує щорічно Верховна Рада. Яка ж тоді роль місцевих рад чи місцевих адміністрацій, котрі мають зосереджувати у своїх руках усю повноту влади? В усякому разі центр так декларує.
І знову-таки, де думка громадськості, яка наділена правом контролю за діяльністю органів влади? У свій час ми подавали пропозиції від асоціації, однак їх ніхто не бере до уваги. Робиться тільки імітація сприйняття. Як можна проводити конкурс на заміщення тої чи іншої посади, коли у конкурсній комісії нема жодного представника від профільних громадських організацій. Кандидатуру кожного мають обговорити у районі чи області, у Київ лише надіслати відповідну інформацію. Контракт потрібно підписувати мінімум на два роки. Тоді людина почуватиме себе повним господарем, не залежатиме від примх столичного чиновника, котрий захоче, то продовжить контракт, а не побажає – шукатиме іншого кандидата. Саме така порочна практика і сковує руки та ініціативу керівників. Міністерство чи агентство повинні мати лише об’єднуючу і контролюючу функції. Отоді зможемо твердити, що децентралізація відбулася. Поки що просто перепасовуємо м’яч один одному впусту.
– Іване Ксенофонтовичу, давайте детальніше поговоримо про справи очолюваної Вами асоціації деревообробників Волині. Що з часу її створення вдалося зробити, у чому десь допустили прорахунок, чи покращилися справи щодо забезпечення сировиною деревообробних підприємств краю?
– Перш за все, асоціація діє виключно на громадських засадах. У штаті маємо лише юриста. Тому від активності кожного залежить успіх нашої діяльності. Гарантую, якби не асоціації, у тому числі Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська, Закарпатська, то невідомо, чи був би підписаний закон про заборону вивозу деревної сировини у необробленому виді за кордон, чи ні. Після наших з’їздів, які ми провели в Чернівцях та Івано-Франківську і на яких було чітко окреслено нашу позицію щодо такого важливого питання, на 85 день Президент підписав закон. Він дав можливість дещо поліпшити забезпечення наших деревообробників власною сировиною. Адже ніхто не стане заперечувати, що продавати будь-які вироби набагато вигідніше економічно, ніж реалізовувати сировину. Ми провели ряд круглих столів спільно з обласним управлінням лісового та мисливського господарства щодо кращого забезпечення переробних підприємств сировиною. Більш ефективно запрацювала біржа. Шість разів збиралися у Києві відносно розробки положення про торгівлю необробленою сировиною. І тільки завдяки чіткій позиції асоціацій західних областей Агентству лісових ресурсів не вдалося протягнути положення, яке було вигідне її, а не деревообробникам.
Зараз ми активно лобіюємо питання щодо розробки законодавчого документа про торгівлю деревиною. У ньому має бути чітко і прозоро окреслено як забезпечити вітчизняного виробника сировиною. Усі мають бути поставлені у рівні умови – як переробники державних лісгоспів, так і приватних підприємств та підприємці. Наша Конституція декларує рівність усіх форм власності. Якщо так, то маємо справедливо вирішити питання забезпечення сировиною переробників.
Мені не зрозуміла позиція окремих столичних чиновників, які чинять шалений спротив такому підходу і горою стоять за те, аби ми і далі були сировинним придатком для розвинутих країн. Ось свіжий приклад, який є досить тривожним набатом для наших переробників. 21 вересня у Києві відбувся круглий стіл з участю представників двох комітетів Верховної Ради, учених, громадських організацій, на якому обговорено перші результати дії мораторію на експорт лісу-кругляка. Я, як і більшість, був просто шокований заявою заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України Наталії Микольської про те, що закон про заборону вивезення лісу-кругляка за кордон наносить шкоду державі! Високопосадовець печеться про інтереси іноземних деревообробників, а не вітчизняних, які не мають достатньої кількості сировини. Це ж просто парадокс!
Закон – як більмо на оці
Тут дається взнаки відомий принцип: своя сорочка ближче до тіла. Власне збагачення набагато дорожче за інтереси держави. Не мали б «зелених», то і не возили б за кордон сировину.
– Чимало чиновників про ліс думають найменше усього. Головне, на ньому заробити, а там після нас хоч і трава не рости. І думаєте, що сьогодні це усе позаду? Якби не так. Мусується думка, що закон у якийсь мірі шкідливий, бо держава могла б мати швидші прибутки від продажу лісу-кругляка. Про мізерність такої вигоди не говорять. Думаєте, печуться за державу? Хоч би не так. За власні кишені.
– У якому році був прийнятий озвучений Вами закон?
– Закон «Про внесення змін до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» прийнятий у квітні 2015 року. У ньому чітко виписано:
– вивезення за межі митної території України лісоматеріалів та пиломатеріалів товщиною 70 мм твердих порід з 1 листопада 2015 року, сосни з 1 січня 2017 року забороняється строком на 10 років.
– Коли започаткувала діяльність Ваша асоціація, яка, я так розумію, покликана захищати інтереси деревообробних підприємств і не тільки нашого краю, а й інших регіонів держави?
– Днем народження громадської спілки «Асоціація деревообробників Волині» вважаємо 25 липня 2014 року, коли у Луцькому міському управлінні юстиції офіційно зареєстрували наш Статут. Основна мета нашої діяльності – консолідація та координація зусиль суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі деревообробки, а також матеріальний розвиток підприємств на території області. Ми робимо усе можливе, аби запобігти нездоровій конкуренції, а також задовольнити та захистити соціальні, економічні та інші інтереси членів асоціації, у тому числі у державних та самоврядних органах влади. Маємо право на законодавчі ініціативи для органів влади будь-якого рівня. Нам вдалося дещо стабілізувати ситуацію відносно забезпечення деревиною переробних підприємств. Поліпшилася організація проведення аукціонів. Ми ратуємо за те, аби при проведенні торгів щодо закупівлі деревної сировини усі були поставлені у рівні умови. Тут також є ще цілий ряд проблем, які потрібно негайно вирішувати. Скажіть, як може підприємство успішно розвиватися, коли воно не може спрогнозувати свою діяльність на найближчу перспективу, бо не знає, чи завтра матиме сировину, чи ні. Чому так? Бо окремі чиновники починають лобіювати інтереси того чи іншого підприємства, мотивуючи свою позицію його економічною стабільністю. Де ж тоді вона візьметься в іншого, коли воно не матиме сировини? З неуспішних йому не вибратися, якщо щорічно не нарощуватиме потужності виробництва та реалізації добротної, конкурентоздатної продукції. Але одного бажання переробника не досить. Йому мають підсобляти лісогосподарські організації. Маємо утворити міцну кооперацію, яка у кінцевому підсумку буде слугувати наповненню державного бюджету.
Надія вмирає останньою
– Скільки підприємств ходить в очолювану Вами асоціацію і якими є їх обов’язки?
– Маємо 62 члени асоціації. Більшість становлять фізичні особи-підприємці. Але є й великі підприємства – «Ратноліспром», фірми «Діоніс», «Техагробуд», «Крайімпекс», «Брума» та ряд інших, які серйозно працюють на ринку деревообробки. Та кожного члена нашого товариства найбільше хвилює одне-єдине питання – своєчасне забезпечення сировиною у достатній кількості. Для того, щоб мати змогу динамічно розвиватися і планувати свою роботу на перспективу. На жаль, робити сьогодні це в Україні украй важко. Ніхто не може бути упевнений, що завтра ситуація стабілізується. У нас усе відбувається непрозоро. Ми не бачимо планових заготовок як у межах області, так і на рівні держави. Нестача сировини під корінь підрубує економіку переробних підприємств. Нині багато з них готові переходити на завершальний цикл виробництва, але цей процес гальмує завтрашня невідомість. Узяти той же «Ратноліспром», де на виробництві зайнято сотня людей. Він купив 60-70 кубометрів деревини при потребі у 10 разів більше. Як при такій ситуації йому розвиватися? Не скажу, що керівництво сидить, склавши руки. Навпаки, шукає постачальників за межами області. Нині налагодили ділові стосунки з рівненчанами. Але скільки це триватиме, ніхто сказати не може. Завтра столичний чиновник внесе корективи у це партнерство – і запий його холодною водою. Знову наголошую, у нас відсутня прозорість у процесі заготівлі деревини. Чому? Так більша ймовірність для окремих чиновників мати «чорний нал». Ми уже шість разів їздили у Київ з пропозиціями змінити подібну практику, але поки що віз і досі там, де його полишили лебідь, рак та щука. Тепер запропонували Уряду свій проект закону про торгівлю необробленою сировиною. Чекаємо на позитивне рішення, бо в іншому випадку переробку доведеться згортати чи тимчасово заморожувати.
– А у цій царині, як відомо, задіяні і приватні пилорами. Яка Ваша думкка, Іване Ксенофонтовичу, з цього приводу?
– Ви знаєте, я цю проблему бачу дещо по-іншому. Купив чоловік пилораму, за яку виклав 5-6 тисяч доларів. Привіз у село. Злочину він не вчинив. У нього є бажання працювати самому та ще й надавати послуги своїм односельцям. Що ж у тому поганого? Він не піде на біржу праці сам, а, можливо, ще й його сусід чи якийсь інший родич, якого візьме у помічники. Заробить гроші, щось купить у державі для себе чи своєї родини. То чому маємо дві тисячі (таку кількість озвучують чиновники області) приватників переслідувати? Дайте їм можливість зареєструватися і прозоро працювати та сплачувати належні податки. Ось і все вирішення проблеми, яку роздувають штучно.
На завершення нашої розмови хочу висловити сподівання, що високопосадовці держави усе-таки повернуться обличчям до проблем як лісової галузі, зокрема, так і до переробної у цілому. І тоді нам не доведеться купувати імпортні дивани, столи, стільці чи навіть табуретки. Маємо ці речі везти за кордон самі, аби швидше наповнювати державний бюджет і не йти з простягнутою рукою до різних фондів.
Розмовляв Володимир ПРИХОДЬКО.