Дзвінок у редакцію. Чоловік розповідає, як водій рейсового автобуса ображав його літнього батька. За що? Бо пенсіонер, бачте, скористався наданим йому державою правом на пільговий проїзд. А дідусю уже 84 роки, він має значні проблеми зі слухом, тож не одразу й зрозумів, чому шофер не зупинив автобус у потрібному місці, чого від нього вимагають, адже має квиток, хоча й пільговий…
У нас пільга – чи не найгірше покарання. Не раз особисто бачила і чула, як водії маршруток вимагають оплатити проїзд, бо пільговик… уже шостий в автобусі. Або ще «краще»: бабця чи дідусь намагається зайти у маршрутку, а водій хвацько зачиняє двері. Так, про всяк випадок, а раптом пільговик! Це – винятково людський фактор, кажуть зазвичай. Але якби ж то такий фактор був дійсно винятковим, а то – чи не на кожному кроці. Це вже, як не крути, претензія на традиційність.
– Уявляєте собі таку ситуацію? – не без емоцій розповідає телефонний співбесідник. – Мій батько навіть не міг зрозуміти, що сталося. Якби не пасажири в автобусі, котрі переповідали йому слова того водія…
Все було так: пенсіонер, який має посвідчення учасника війни, їхав із Луцька до смт Тростянець Ківерцівського р-ну. Придбав квиток на автобус за напрямком «Луцьк – Гораймівка». Він відправляється о 14.40. Але, очевидно, не встиг, чи просто щось переплутав, тож зайшов у наступний – «Луцьк – Камінь-Каширський».
Поїхали. Коли ж попросив, аби йому зупинилися у потрібному місці, водій сказав, що у нього немає пасажира до Тростянця. Тож… Зі скандалами, з’ясуванням стосунків та морем лайки й образ доїхали аж до Колок, що за 20 км від місця призначення. Тут дідусь і зійшов. Правда, як каже постраждалий, водій пропонував йому вийти… серед лісу.
– Час відправки мого автобуса – 14.45, – повідав шофер, коли ми неждано-негадано нагрянули до нього на роботу. – Посадку, звісно, проводили працівники автостанції. Взяв відомість. А у Тростянці мене попросили зупинитися. Гроші за проїзд ніхто не платив, пасажира у відомості такого немає. Де він взявся? Тепер же все чітко і зрозуміло прописано у квитанції. Чому контролер не побачила, на який маршрут у нього квиток, чому не перевірила чи хоча б повідомила мене? Я не знав, хто це у мене безбілетний, тож, зрозуміло, сказав, аби заплатили гроші чи показали квиток. У Тростянці призупинився, а потім поїхав далі. Тоді в дорозі вже з’ясувалося, що це – літній чоловік, крім того, пільговик, що у нього квиток на зовсім інший автобус. Я став зупиняти зустрічний транспорт і попросив чоловіка пересісти, щоб його довезли назад до Тростянця. Він відмовився, сказав, що поїде у Колки і пригрозив, що обов’язково розбиратиметься. В Колках я завів його на автостанцію, попросив там працівницю, аби ще вона розтлумачила йому ситуацію.
– А ви примушували дідуся вийти в лісі? – запитую.
– Та ви що! Ні, звісно! Одного разу вже мав практику – висадив пасажирів, котрі хотіли тихцем проїхати без квитків, то вони потім скаржилися на мене… Була ніч, темно. Я не маю права висаджувати у лісі, тільки на спеціальних зупинках. За тих тоді отримав…
Слухаю і думаю: начебто й є правда на боці водія, бо пасажир-то без квитка. А нема квитка – немає претензій і відповідальності. Звісно, мораль і людяність у цій ситуації до уваги не беруться, та й у квитку про них – ні слова, навіть у пільговому…
Варто сказати, що сам водій від журналістів не ховався, на запитання відповідав чітко і вичерпно. Та й очевидно було те, що про конфлікт добре пам’ятає, навіть більше – переживає через те, що сталося, і ніби заздалегідь готувався, що доведеться захищатися. Під час розмови був і приватний підприємець, котрий взяв цього водія на роботу. Він, до речі, теж у курсі справи.
– Цей чоловік – працівник із 30-літнім стажем, – повідав автоперевізник. – Ніколи за період роботи скарг на нього не було, та й людина він хороша.
Але ж хвилину тому водій сам розповідав, що мав проблеми через молодих людей, котрі хотіли безплатно прохати і яких висадив посеред лісу! А тут раптом запевняють, що ніколи…
Ставити крапку у непростій ситуації не будемо. Ми надіслали запит у відповідну структуру, котра й повинна остаточно розібратися в ситуації і принаймні з’ясувати, хто винен. Поки чекаємо.
Зрозуміло одне: лишити все як є однозначно не можна. Не стану стверджувати, що всі водії погані, а пасажири хороші: тут дійсно вирішує той же людський фактор. Але мені, постійному пасажирові внутрішньоміського транспорту, подібні ситуації – не новина. Місяців два тому стала свідком конфлікту, у котрий також втручалася. Водій нахабно виганяв із маршрутки старенького, запевняючи, що його посвідчення не дає права на безкоштовний проїзд. Проте, на щастя, у тому автобусі знайшлися небайдужі, котрі просто-таки викричали дідусеві можливість проїхати до потрібної зупинки. Але… Те приниження, котре закарбувалося у момент сварки на обличчі старенького, ті сльози, які ледве стримував і які вже несила було приховати, досі стоять у мене перед очима…
Коли ж сама залишала ту злощасну маршрутку, подивилася у бік водія. А там напис на перестінку, котрий відділяє шофера від його ж клієнтів: „Шановні молоді люди! Погляньте навколо: можливо, поруч стоять літні люди, інваліди, батьки з малими дітьми. Поступіться, будь ласка, їм місцем. Дякуємо…”
Світлана ДУМСЬКА.
Від редакції. Голова облдержадміністрації Борис Клімчук уже давно виступає за монетаризацію пільг. Тобто їх треба надавати реальними грішми. Дещо вже вдалося зробити: наприклад, в оплаті за електроенергію. Але роботи слід продовжувати, тому Верховна Рада має нарешті зайнятися ухваленням давно назрілих законів, потрібних літнім людям, а не безперервними політичними катаклізмами, які цікавлять лише їхніх організаторів.