35-річний Сергій Богданов пішов на війну одним із перших. Добровільно. Брав участь у виконанні найскладніших завдань на найгарячіших ділянках фронту. У червні 2023 року на Серебрянському напрямку зазнав важкого поранення… Демобілізований за станом здоров’я, він не просто повернувся в цивільне життя, а й демонструє здатність приносити користь собі, своїй родині, суспільству і, насамперед, колишнім фронтовикам.
Він народився в рожищенському с. Переспа, де й закінчив 9-річну школу. Потім почав працювати. Поїхав в Італію, звідки повернувся в 2011 р., оселився в Луцьку, почав займатися вантажними перевезеннями… Але все змінилося, коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських загарбників. Він не став ховатися за бронюваннями чи по закордонах, а з власної ініціативи пішов в армію. Потрапив у 95 ОДШБр, у складі підрозділу знищував ворога у Бахмуті, на Запорізькому, Лиманському напрямках… Головний сержант, був командиром відділення.
23 червня 2023 р. разом із побратимами він здійснював штурмові дії ворожих позицій на Лиманському напрямку. Ворог виявився сильнішим, ніж передбачалося, тому група українських бійців зазнала важких втрат. Сергій Богданов був важко поранений у живіт, і тільки завдяки швидкій евакуації вдалося йому врятувати життя.
«У якийсь момент я залишився зовсім один… Узяв в руки гранату, бо здаватися п…рам не мав наміру. Але наші врятували!», – пригадує.
Характерна деталь: на момент мобілізації він важив 96 кг, після 29діб у комі прийшов до свідомості – і важив лише 46 кг… Згодом вага тіла піднялася до 64-ти…
Утім, фронтові рани хоч і зарубцювалися, та втрачене здоров’я потребує систематичного і дороговартісного лікування. Каже, що значна частина пенсії витрачає саме на пігулки і крапельниці, а від держави – ніякої допомоги… А ще ж потрібно подбати про 6 дітей: 2 від першого шлюбу і 4 від нинішнього!
Тому, хоч важко і фізично, і морально, воїн працює. В чому завдячує підтримці дружини Вікторії, яка не побоялася пустити в своє серце «контуженого» з інвалідністю. Переконаний: вона заслуговує на величезну повагу, бо допомогла «вичухатися», коли цілими ночами «воював», і все це пережила та підтримала… І він не побоявся одружитися вдруге та взяти відповідальність ще за 4 діток…
Сергій Богданов дуже цінує і розуміння більшості ветеранів-побратимів. Спочатку думав розгорнути власну СТО та налагодити вантажні перевезення, згодом вирішив узяти в оренду приміщення та зайнятися шиномонтажем. Чи не одразу в ветеранську групу написав про суттєві знижки для побратимів і посестер: 600 грн за 4 колеса для легкових автомобілів і 750 – для джипів і бусів.
А в міжсезоння масової заміни та ремонту автогуми він щойно освоїв заправляння автомобільних кондиціонерів, для чого купив за 130 тис. грн відповідне обладнання.
Його автосервіс, до речі, розміщений за адресою: м. Луцьк, вул. Ярослава Мудрого, 48-а (район ЛПЗ).
Молодий ветеран, попри складну фронтову долю та непрості реалії цивільного життя, демонструє впевненість та оптимізм. Хоча чимало реалій не тільки в нього викликають, м’яко кажучи, здивування. Чому, наприклад, немає пільгового розмитнення автомобілів для УБД із числа ветеранів та ветеранок хоча б з обмеженням продавати транспортні засоби певну кількість років? Чому так важко вирішується проблема з житлом? І таких «чому» – дуже багато!
Ще Сергій Богданов з гіркотою каже:
«Колись у військовій формі, право на яке ми всі заслужили кров’ю і потом, із гордістю виходив на вулицю. А тепер ставлення до нас чомусь змінилося…».
І не знаєш, як на це відповісти: щоб і правду сказати, і нікого з цивільних не образити…
Але колишній воїн 95 ОДШБр продовжує жити і працювати, мріяти і здобувати. А як інакше?
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото автора і з особистого архіву Сергія Богданова.