Нещодавно почув історію про типовий епізод побутового конфлікту, що стався в одній із центральних областей України. Не можу заперечувати, що чогось подібного не відбувалося й у нас… Але історія водночас і сумна, і повчальна: як двоє чоловіків кров проливали, коли ділили 8000 грн соціальної державної допомоги на дитину, обидва вважаючи себе її батьком.
Отже, в одному з райцентрів правоохоронці зафіксували факт правопорушення, котре можна було кваліфікувати злочином. Двоє чоловіків напідпитку спочатку голосно сварилися в громадському закладі, а потім, ухопивши ножі, завдали один одному тілесних ушкоджень. З різаними ранами потерпілі були доставлені в райлікарню, де поволі прийшли до тями. А згодом написали заяви в міліцію, де попросили не порушувати кримінальну справу, бо, мовляв, не мають один до одного жодних претензій. Дільничний, якого послали з’ясувати всі обставини дивної переміни агресивного гніву на найвищі взірці християнської милості, встановив доволі сенсаційну причину. Виявляється, чолов’яги порізали один одного ножами, оскільки в інший спосіб не могли вирішити, кому молода жінка, котра народила немовля, повинна віддати 8000 грн соціальної допомоги. Коли ж отямилися, то пішли на мирову: погодилися розділити оті тисячі між собою навпіл…
Зрозуміло, що про якусь мораль у цьому випадку говорити – зайве. Але чи не стимулює наша держава (керуючись найвищими принципами гуманізму та виконуючи стратегічні інтереси збільшення населення України) нероб, п’яниць, наркоманів та бомжів до отримання грошей на дітей, яких потім ніхто й не збирається належним чином виховувати? І хто може сказати, як кількість народжених у такий нехитрий спосіб людей згодом позначиться на якості суспільства?
Представники старшого покоління пам’ятають, що минулого століття більшість родин були багатодітними. Мабуть, це можна пояснити не тільки бажанням залишити після себе якомога більшу кількість нащадків, як значно прозаїчнішими причинами: відсутністю засобів контрацепції, неможливістю медичним способом припинити вагітність та високим рівнем смертності серед населення. Тому народжували зазвичай багато, але до повноліття доживало значно менше. Плюс – дві світових війни, які зібрали на Волині щедрий урожай
У радянський період намітилася інша тенденція: дорослі хотіли жити заможно і безтурботно, тому модним стало заводити одну (максимум – двох) дітей. Хто мав більше, на того ледь не пальцем тицяли. Та й на роботу не хотіли брати молодих багатодітних мам, які вимушено декретні відпустки чергували з лікарняними.
Тому на зорі відродження Української державності виникла справді дуже складна демографічна ситуація. Народжувалося менше, ніж помирало, суспільство невпинно старіло, а ще й на кілька порядків зросла еміграція працездатного населення за кордон… Тому треба тільки вітати зусилля державних мужів усіх періодів існування Незалежної України, спрямовані на підтримку програми народжуваності. Причому молодим мамам не тільки грамоти з серпами та молотами почали вручати, але й дуже суттєві бюджетні кошти. І чим більше жінка народжує, тим щоразу більшу суму отримує.
Добре, якщо ненька розуміє, що ці гроші – не її. Ці гривні – для належного догляду за дитиною та її вихованням. Прекрасно, коли подумає, як розумно розпорядитися коштами, щоби дитя, як досягне повноліття, хоча б на якусь власну копійку розраховувати могло. А якщо народження дитини від першого-ліпшого зустрічного – це тільки чи не єдина можливість отримати гроші на чергову пляшку чи «дозу»? А якщо через якийсь час таких «виробників людей» доводиться позбавляти батьківських прав і витрачати додаткові суми на їхнє утримання чи в дитячих будинках, чи прийомних родинах? І чи не пора напрацювати механізм повернення до бюджету грошей, отриманих пологово-конвеєрним методом та використаних не за прямим призначенням?
Ці запитання особливо актуальні після того, як відбулися урочисті заходи, присвячені Дню матері, коли вшановували кращих із кращих жінок-матерів. Але із «зозулями» у людській подобі та їхніми синьоносими «партнерами» теж треба щось робити. Тим більше, що в процесі «конвеєрного» виробництва дітей на порядок денний постає й ще одна проблема: здоров’я маленьких українців та представників інших національностей, яка внаслідок генетичних конструкцій неблагополучних батьків залишає бажати кращого. Це, в свою чергу, тягне за за собою погіршення генофонду нації та зростання бюджетних видатків на соціальні програми, в тому числі – по догляду за дітьми-інвалідами та розумово відсталими.
Володимир ДАНИЛЮК.