Без категорії

Праця теж наближає Перемогу

Праця теж
наближає Перемогу

Про нові
проєкти, збільшення потужностей та перспективу журналісти «Волинської газети»
поспілкувалися
з керівником виробничого відділу Кромберг енд ШубертВіктором Боровиком. Він давній наш
знайомий, газета вже розповідала про історію його успіху на цім підприємстві.

Зустрівшись
знову, щонайперше просимо його зробити екскурсію підприємством, де ми бували і
про яке досить детально і професійно нам вже розповідав Віктор Олександрович.

Наш
провідник з гамірливого холу, бо ж саме розпочалась обідня перерва і всі
працюючі – молоді і старші, у більшості жіноцтво, хоч і чоловічої статі
вистачало, потягнулися у їдальню, відкриває двері в святая святих і веде нас у
велетенський цех. По правді кажучи, тут могло б уміститися кілька величезних
стадіонів. За час нашої відсутності, тут майже нічого не змінилося. Хіба що
додалося робочих ліній, де збирається електропроводка найсучасніших і
наймодніших автівок світу – БМВ.

У просторому
цеху зупиняємося і Віктор Олександрович зосереджує нашу увагу щонайперше на
нових проєктах.

– Наразі у нас проєкт, про який ми говорили минулого
разу, розвивається, йде до своїх максимальних потужностей, – мовить фахівець. –
Зараз у нас на проєкті є десять команд, працює півтори тисячі людей.
Максимальна потужність – тисячу проводок. Ми зараз робимо 800. Тобто нам є куди
рухатися, – при цьому багатозначно поглядає на нас, ніби запрошуючи нас чи
когось із близьких на одне із найсучасніших і високооплачуваних виробництв, підкреслюючи
його перспективу. І багатозначно по якійсь миті додає: – Літом у нас
запускається новий проєкт U10, де також будуть набиратися люди. Тож світле
майбутнє, – щиро усміхається, – чекає усіх бажаючих.

– Тобі
довелося на свої плечі також взяти тягар цієї війни. Наскільки він  важкий? Чи не стало для тебе це особистим викликом?
У час війни навчати людей, освоювати нові проєкти врази важче, ніж у мирний час?

– Зараз наразі зрозуміло, що у нас у країні йде війна. Це
важко, це надзвичайні виклики у всьому. У нас на лінії працюють як чоловіки,
так і жінки. Чоловіків мобілізують, вони і самі йдуть добровольцями захищати
країну, наше майбутнє. За це ми усім їм вдячні. Понад три сотні працівників
нашого підприємства зараз служать. Ми, чим можемо, тим їм і допомагаємо. Вони
звертаються до нас зі своїми проханнями. Люди не полишають їх наодинці з
ворогом і допомагають. Ми організовуємо добровільний збір коштів. Наші працівники
збирають їх на потреби наших захисників. Ми купляємо їм те, що необхідне для
захисту країни.

–  Новий проєкт. Які його особливості?

– На даний час у нас працює чотири лінії, всі вони з нового
проєкту. До цього планувалося три, четверта лінія добавилася. Потужності
збільшуються, замовник хоче більше проводок. І це не дивно, адже автомобіль є дуже
популярним. То ж ми збільшуємо свої потужності.

– Невже
війна не завадила вашій роботі?

– Наші обсяги не зменшилися. Всі наші нові проєкти
збільшили потужності. Так, старі проєкти в кількості падають. Це зрозуміло.
Вони вже старі, своє відпрацювали, як мовиться, ідуть «на пенсію». Але на зміну
їм приходять нові.

– Марки
машин оновлюються, удосконалюються і потребують нового, більш сучасного
осмислення і технічного оснащення…

– Саме так, всі адаптуються до сучасності.

– Чи можна
сказати, що в цім і є філософія колективу, котрий прагне, щоб Україна стала сильною
державою, незважаючи на війну, бореться на фронті, в тилу, у кожнім окопі і на
кожнім робочім місці, а всі разом націлені на Перемогу?

– Так, це правда. Наш клієнт БМВ вірить у нас. Наші
керівники з Німеччини також вірять у наші сили. Ми доводимо кожного дня, що ми
спроможні і можемо навіть при тих повітряних тривогах, що є, справлятися з
нашими замовленнями. Всі люди, як один, спільно працюють над однією ціллю.

– Тривоги
вносять додаткові труднощі?

– Вносять. Наше підприємство обов’язково евакуюється під
час повітряних тривог.

– Кожного
разу, як ми їх чуємо? Це ж по декілька разів на день буває.

– Кожного разу. Працівники виходять, підприємство
порожніє… Тут ніхто не залишається… Після тривоги всі повертаються і
приступають до роботи.

– Вам
вдається навіть при такій кількості тривог виконувати нормативи щодо проводки?

– Так. Тоді людям доводиться, як мовиться, більше
постаратися, але всі зацікавлені в тому , щоб підприємство працювало, щоб нам
довіряли… І нам довіряють. Через те, що навіть під час таких тривог і
нестандартних ситуацій наші працівники швидко адаптуються… Так, українці довели,
що завжди адаптуються до різних ситуацій… І ми швидко адаптуємося і виконуємо
все вчасно.

– Буває у
вас так, що трапляються аврали у котрийсь із днів чи тижнів?

– День на день не приходиться. Бувають і тижні тяжкі, так
само, як і дні. Буває все легко проходить. Але ми до цього вже звикли, – гірко
усміхається наш співрозмовник.

– Що
змінилося у вашому особистому житті за це цей час, поки ми не спілкувалися?

– Як і в житті кожного українця, у нас була ситуація,
коли з початком війни я змушений був вивезти свою сім’ю за кордон, а сам
залишився тут. Пів року приблизно моя сім’я була за кордоном… Коли ситуація
стабілізувалася, вони повернулися.

– І бачимо,
що у Вас, Вікторе Олександровичу, сивини трохи додалося…

– Так, і трохи додалося сивини.

– Як багато
за цей час прийшло нових людей?

– У нас був запуск нового проєкту, тож, як мінімум,
прийшло тисяча-півтори нових людей. Зараз, як мовиться, розганяємося, але ми
добираємо працівників, бо ж є хлопці, яких мобілізують… Ми так само добираємо
людей, щоб закрити ці місця, тому люди завжди потрібні.

– Вам
напряжно?

– Ми зараз усі живемо у такому стресі, зараз така
ситуація в Україні, тобто зараз є стрес, але не такий, як був 24 лютого
минулого року. Скажімо так, ми вийшли з зони комфорту, адаптувалися і працюємо
у теперішній ситуації.

– Як Вам
вдалося згуртувати колектив? Тим більше, що він дуже великий, має значні обсяги
роботи і відповідальність високу? Таке виробництво організувати не так просто.
Це не те, що прийшов, взяв до рук ручку і написав матеріал, як у нас?

– Ми самоорганізовані, – на те мовить керівник відділу. –
Ця філософія підприємства йде від дирекції. З початком війни всі українці
самоорганізувалися, стали дружним і монолітним колективом. Люди розуміють нас,
ми розуміємо людей, ідемо один одному назустріч. Усі зацікавлені, щоб була
стабільна робота. А для того, щоб вона була, потрібно ходити, працювати,
старатися, виконувати ті замовлення, які дає клієнт, і тоді клієнт довіряє
тобі.

– А якісь нестандартні
ситуації виникають? Ви ж довозите людей з міста і сіл? Може й автобус
зіпсуватися чи ще якась перешкода виникнути і працівники не встигають вчасно
прибути на робоче місце…

– І такі ситуації можуть виникати. Їм, навіть при
запізненні, буде нарахована зарплатня, оскільки це не їхня вина.

– Але ж їм
потрібно доганяти в роботі…

– Це конвеєр. Там при потребі хтось може на короткий час
замінити відсутнього працівника… А прийшла людина, приступає до роботи, а ті,
хто їх заміняв, починають виконувати якесь інше завдання. Ось так у нас все і відбувається.

– Яка площа
цього цеху? – звертаємо увагу на простір, де вільно могло б розміститися й
кілька тисяч ось таких гостей, як ми. – Принаймні, тут надзвичайно просторо і
світло, багато повітря, тепло, комфортно…

– Це ще невелике підприємство, – усміхається на це наш
співрозмовник. – Є у два-три рази більші. Тут якихось 23 тисячі квадратних
метрів.

– Дякуємо
Вам за відверту і щиру розмову. Успіхів і Перемоги усім нам.

Володимир
ПРИХОДЬКО,

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Фото Віктора
РАЙОВА. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *