Щоб ефективно продовжувати боротьбу України проти зовнішнього та внутрішнього ворога, треба поширювати конструктивні ідеї, які допомагають нам вистояти. Загалом не лише гроші, ресурси, а й ідеї керують світом. І якщо вони чітко сформульовані й аргументовані – це вже ідеологія. Це такий масив знань, переконань, аргументів, у який вірять великі маси людей та керуються ними у своїх діях.
Для України є проблемою, що навіть у час війни на виживання, нашому народові продовжують нав’язувати деструктивну псевдо-ліберальну ідеологію. Наголошую: псевдо, бо лібералізм є у першу чергу філософією економічних прав і свобод, які в Україні реально буксують.
Натомість уже років понад 20 років культивуються збочені норми індивідуальної та суспільної поведінки, яку цілий клас активістів, експертів, журналістів називає ліберальними, європейськими цінностями. Вони подібно Заповідям Божим, мовляв, не підлягають сумнівам і подаються як абсолютні єдино-правильні істини.
Насправді йдеться про викривлені й доведені до абсурду принципи індивідуальних прав людини, свободи слова, толерантності. Ці основи ліберальної системи поступово набули крайніх форм на Заході в останні десятиліття. Такими ж вони вперто нав’язуються й нам через заангажовані медіа, громадський сектор, систему грантового фінансування, яке нахабно влазить у різні сфери життя, зокрема, в державну освіту й лобіювання законодавчих змін. І так відбувається, як вже зазначалося, десь із початку 2000-х.
А тепер про ці ідеї детальніше та їх доведення до деструктивної крайності
Права і свободи людини – звісно необхідні речі. Без них сучасного життя не уявляємо. Але в інформаційному просторі західних країн і України культивується абсолютна перевага власного інтересу окремої особи над інтересом загальним, тобто, спільноти, колективу, держави в якій знаходиться ця особа:
«Моє Я – понад усе», «Людина – центр всесвіту».
Иаке враження: ще трохи, і згадають навіть сталінське «Людина – цар природи!»…
З цього випливає засудження всякого насильства проти особи. Порушення прав людини вбачаються у будь-якому примусі: будь-то мобілізація, силові дії щодо злочинців чи навіть словесне покарання хуліганів і неуків у школі.
На практиці такі ідеї вже втілені у м’якому кримінальному законодавстві країн Європи, Канади, деяких штатів США, навіть нашої України. Це тема окремої великої розмови. Скажу лише: ви ж знаєте, що ніхто з корупціонерів, грабіжників, бандитів ніхто реально довго у тюрмі не сидить, а умисні вбивці часто виходять на волю менше як за 10 років. Бо відносно законних способів пом’якшити покарання є багато.
Тому збочений псевдо-лібералізм ламає всякі гальма для поведінки особи. Відкидаються навіть норми християнської моралі, яка насправді є основою європейської цивілізації.
Доходить до проблеми фактичного існування людства як такого! Чому? Бо народжувати дітей вважається не престижно, не обов’язково, традиційна сім’я подається як пережиток «темного минулого». Багато українців, не вихованих на грантових кабінетних курсах такої «демократії», були шоковані, побачивши на вулицях західноєвропейських країн маси людей молодого й середнього віку не з дітьми, а із собачками на прогулянках.
Я не проти собачок чи котиків, зрозумійте. Я проти оскаженілої кампанії щодо ненароджуваності людей!
Тому радикальний маргінес неформальних рухів секс-меншин теж став одним із основних атрибутів псевдо-лібералізму. Вони досить наглі й крикливі в Європі, мають своє політичне, фінансове, медійне лобі і нав’язують іншим свою філософію з упертістю релігійних фанатиків.
Це вже не ті нещасні «хворі» люди, які просто відрізняються від інших і потребують розуміння. Це вже організовані маргінали, які нав’язують згубні ідеї заперечення єства самої людської природи. А будь-яку дискусію розглядають неодмінно як утиски своїх справ, не розуміючи, що тим само утискають права та свободи інших…
Всім зрозуміло, якими природа чи Бог створили чоловіка й жінку і як запрограмоване продовження людського роду. Але дехто завжди вважав себе «унікальним» (природа сексуальної орієнтації давно вивчена наукою) і подавав як своє особливе право.
Згодом воно було включено у загально прийняті стандарти прав людини, хоч початково права людини в ліберальній ідеології передбачали саме рівні політичні права й свободу віросповідання. Сюди зовсім не входило право людини на заперечення самої людської природи чи, наприклад, на самовбивство шляхом вживання наркотиків (нагадаємо: як на Заході, так і в Україні наркоманія не є злочином і навіть примусово не лікується).
Про ще одне викривлення прав і свобод ми вже згадували. Це втілення якомога м’якших покарань для злочинців. Хто хоч якось стикався із юридичною практикою, не дай Бог у якості потерпілого, знає, як тяжко притягнути злочинця до відповідальності, адже законодавство робить правопорушника більше захищеним, ніж потерпілого, а поліція чи інші силові структури на кожному кроці бояться перевищити свої повноваження. Ця ганебна практика, до речі, характерна для багатьох країн ЄС (ППО Румунії, члена НАТО, не збило російський дрон тільки тому, що не отримало від мерії дозволу захищати небо країни…), тільки там злочинність, в основному, міграційна, тому акценти проблеми зміщуються у тему тих, хто нелегально проникає в ЄС і там намагається асимілюватися.
А щодо злочинів корупційних – ви самі все бачите. Шуму багато, інформації про те, де хто відсиджує реальні терміни – мало. Підозри, застави, гучні виходи на волю, десятиліття судових розглядів…
Дійсно: будь-яку корисну ідею можна викривити практикою та довести до маразму. Ось так викривлені поняття прав і свобод людини, переваги індивідуального над загальним нав’язуються нам саме у викривленому варіанті щодня. На це працюють численні медіа, блогерські канали, експерти різного профілю, ряд політиків і громадських активістів. Уточнимо: не всі громадські активісти. Громадський сектор є не однорідний.
Чому про користь чи шкоду певних ідей треба говорити саме зараз, коли на першому місці є відсіч збройній агресії російських окупантів? Тому що одні ідеї дають позитив, конструктивні установки для життя, бажання боротися й перемагати, а інші викликають пофігізм, егоїзм, змушують боятися й тікати.
Тому псевдо-ліберальні погляди підривають нашу стійкість в тилу, роз’їдають із середини, ніби іржа, основи українського менталітету, котрі допомагали нам вижити й відроджуватися протягом століть складної історії.
Важливо розуміти згубність ідей, які на практиці призводять до егоїстичного ігнорування загально-національних інтересів, до неготовності пожертвувати частиною власного, аби зберегти наше спільне.
Василь ЛУЖНИЙ,
політолог.
Ілюстративне фо о на тему прав людини Агенції «Укрінформ».
Від редакції. Автор зачепив чимало актуальних та дискусійних тем, тому запрошуємо всіх до обговорення та надамо майданчик для висловлення власної точки зору.