У глибокій замрії спочивають цієї зимової пори могутні багатолітні деревостани, сумуючи за традиційним білим зимовим покривалом. Не знають і не видають, чому так дивно поводить себе природа? Вони мовчки слухають чарівну рапсодію невідомого маестро, що заховався в глибині мішаного гаю. Вона не полишає байдужим і чутливе до всього прекрасного серце лісничого Залізницького лісництва ДП «Любешівське лісомисливське господарство» Олександра Жилка.
На посаді лісничого Олександр Іванович уже шість років. До того тут же працював помічником лісничого. У державному лісгоспі більше 10 років. Нині у нього більш-менш спокійна пора. І все ж працівники не сидять, склавши руки. Активно займаються заготівлею насіння.
– Олександре Івановичу, скільки насіння заготовляє ваше господарство?
– Першоосновою нашої роботи вважаю заготівлю насіння. Про нього найбільша наша турбота. Зібрали більше півтора тонн шишок, які завжди відправляємо на переробку, аби в майбутньому мати добрий посівний матеріал. Минулий рік видався дуже сприятливим, ми зібрали багатий урожай шишок. Доведене завдання з їх заготівлі виконали. Безперечно, це радує, бо крилаті насінинки, які скидаються на метеликів, у майбутньому стануть величними зеленокосими борами.
– Що сприяло урожайності ваших соснових плантацій? Суха погода і висока літня спека?
– Думаю, що саме так. Погодні умови посприяли доброму росту та дозріванню шишок. Дощі, які накрапали досить рідко, цьому процесові не дуже завадили. Непогані результати мали і при посадці лісових культур. Зимової пори взялися за очищення ділянок, аби весною вчасно підготовити грунт під саджанці нових майбутніх деревостанів. Задіяли на цій роботі тракторну техніку. Майже п’ятдесят відсотків минулорічних зрубів переорали восени. Це запорука того, що весняна посадкова кампанія буде успішною. Земля за зиму стужавіє і буде готова прийняти насіння. Робимо все, аби потім працювати в спокійному ритмі, без авралів. Як тільки сніг зійде, коли зима на нього не поскупиться, відразу розпочнемо роботи, аби культури гарно прийнялися і через кілька років порадували нас новими якісними лісами. Доведене завдання, сподіваюся, перекриємо. Одним днем жити не варто. Уже сьогодні треба думати про покоління майбутні, їх здоров’я.
– Оскільки доведене завдання маєте намір виконати й перевиконати, то який обсяг робіт доведено вашому підприємству?
– Орієнтуємося на минулорічні показники. Нам вдалося зробити заліснення на 17 гектарах. Ще на 10 га відбулося поновлення природнім шляхом. Це площі, де ростуть листяні породи. Там легше, оскільки не завжди є потреба в оранці. Менше, зрозуміло, не буде. Але це залежатиме від того, скільки лісу вирубаємо. Звільнені ділянки довго не пустують, на них відразу розміщуємо нові насадження. Незважаючи на те, що маємо право лишити ділянку і на рік наступний. Але, як народ мудро підмітив, відкладений лише сир добрий. Усе треба робити вчасно. Прийшла пора, берися до посадки. Два роки можна дивитися за природним поновленням. Де можна буде, то навіть ділянки, які будуть звільнені в цьому році, постараємося заліснити. Стараємося, щоб площі не пустували.
– Яка площа деревостанів вашого лісництва?
– Вони розкинулися на п’яти тисячах гектарів. Це говоримо про загальну площу. Лісистість займає десь близько 4800 га. Плюс-мінус 5 гектарів. Сосна та мішані ліси можна сказати розмістилися рівномірно – 50х50. В основному це м’яко листяні породи.
– Короїд вас не турбує чи його у вас нема?
– На щастя, мороки з ним маємо значно менше. Нині йдемо ніби в ногу з цим шкідником, який завдав немало клопотів та матеріальних втрат. Добре, що вчасно забили тривогу та вжили всіх невідкладних заходів. Хвилювань вистачило всім. Нині свіжих вогнищ зараження, Богу дякувати, не спостерігаємо. Яка ситуація буде весною, спрогнозувати важко. Зараз цей сосновий ворог затаївся. Виявити його практично не можна. Він проявляється десь на початку лютого, коли інтенсивніше починає світити сонечко. Невідомо, чи він лишився на тій ділянці, де був, чи облюбував собі нове місце. Основні вогнища нам вдалося загасити, нових не виявили. Якщо матимемо сніжну зиму з морозами, то його кількість значно зменшиться. В іншому випадку знову доведеться зеленохвоїх різати більше. Хоча тішемо себе надією, що ми його побороли. Якщо порівняти теперішній період з тими роками, коли ця деревна саранча лише появилася, то картина стала значно кращою. Тоді короїд настільки масово розплодився, що всі схопилися за голову. Ніхто ж не знав, що робити і як з ним боротися. Зараз такої боязні нема.
– Скільки майстрів доглядають за вашими угіддями?
– У штаті лісництва шість майстрів лісу, а також помічник лісничого та бухгалтер. Маємо бригаду лісорубів з п’яти чоловік та тракториста. У загальній кількості 17 людей працює в нашій дружній команді. Маємо два єгері, оскільки мисливські угіддя потребують повсякденної уваги та охорони.
– То ваші ліси багаті не тільки флорою, а й фауною. Яка дичина населяє ваші угіддя?
– Серед найавторитетніших лісових мешканців – лосі та козулі. Поступово збільшується популяція диких кабанів. Звичайно, з цього можна тільки порадіти, бо чума дещо прорідила їх ряди. В основному заходили «чужаки».
– Олександре Івановичу, чим викликане Ваше бажання стати охоронцем лісу?
– Відразу так і не відповісиш. Моя тітка все своє життя пропрацювала лісокультурницею в Залізницьму лісництві. Це, напевно, мене і мотивувало. Тато працював інженером, мама в школі. Родом я звідси. Проживаю разом із сім’єю. Закінчив Шацький лісний технікум, нині навчаюся в магістратурі Луцького національного технічного університету. Залишилося написати дипломну та захистити її.
– Робота лісівника досить клопітна і відповідальна, вона потребує не тільки високої фаховості, а й самовідданості. Через те не завжди є можливість приділити увагу сімейним справам. З цього приводу нема непорозумінь у родині?
– Здається, чогось подібного не помічав. Моя дружина Тетяна Борисівна працює директором інклюзивно-ресурсного центру, донька Авеліна відвідує садочок. Маю ще дев’ятирічного сина Романа, який просто марить лісом, любить світ природи. Йому подобається в ньому бувати, із задоволенням йде збирати гриби. Неодноразово заявляв мені: «Тату, я буду лісничим». Коли показую йому сліди лося чи кабана, то в нього аж очі загоряються. Це добре, що ми нині розвиваємо шкільні лісництва. Дітям з раннього віку треба прищеплювати любов до природи, бережне ставлення до неї. Ми маємо жити з нею в повній гармонії. Адже Бог створив світ як один живий організм. І коли в ньому щось порушується, страдають усі та відчувають дискомфорт.
– Ви корінний житель Залізниці чи просто тут працюєте?
– Моє коріння місцеве. Батьки вже на пенсії. Мама, Галина Іванівна, замолоду працювала в колгоспі на різних роботах, згодом техпрацівницею в школі, коли вона відкрилася. Тато, Іван Данилович, навчав учнів військової справи, а на заслужений відпочинок пішов з посади інженера тракторної бригади колгоспу. Ми живемо окремо. До батьків навідуємося часто. Особливо діти люблять бувати в дідуся та бабусі, знають, що вони тут найбажаніші гості.
Щодо роботи, то ніби все в порядку. З економікою все в ажурі. Затримок із зарплатою нема. Заборгованості також. І це радує. У такому ж ключі працюватимемо й далі, аби розвивати своє господарство.
Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото Віктора РАЙОВА: лісничий Залізницького лісництва ДП «Любешівське ЛМГ» Олександр Жилко.