Начальник відділу лісового господарства Волинського ОУЛМГ Борис Бабеляс відповів на запитання журналіста Віктора Калитки у прямому ефірі Громадського інтерактивного телебачення. Подаємо текстовий варіант відповідей на найбільш поширені і болючі для суспільства запитання.
– Чи пов’язані повені на Закарпатті з вирубкою лісів? Чи не призведе це до подібного на Волині? Що роблять лісівники області, щоб цього не сталося?
– Розпочнемо з першого запитання. Найпростіше сказати, що все через вирубку лісів. Сьогодні це модна тема. Що б де не сталося, звинувачують у всіх бідах лише лісівників. Але ж ситуація з повенями виникла далеко не вперше! Така ж історія фактично повторюється раз на десять років. Наступаємо на ті ж самі граблі. Минув час після проблеми – призабули, не доробили. Перші два роки почали відновлювати дамби – і заспокоїлись. Далі знову ніхто нічого не робив.
Для того, щоб регулювати стік води, найперше повинні працювати гідроспоруди. Останні роки були безводні. І я вважаю, що це і є основною причиною самозаспокоєння. Не були готові гідроспоруди, стоки, спеціальні відстійники, які могли відфільтрувати запас води більший, ніж повинен бути.
Рівень води можна врегулювати за рахунок лісу, коли йде раптова злива впродовж години-двох. На сьогодні фактично вже не перший тиждень йдуть дощі. Незалежно від того, чи вода затримується, чи не затримується, вона потрапляє у низини, збирається у струмочки, струмочки потрапляють у ріки – і от така ситуація.
Не можна сказати, що вирубка зовсім не впливає на такі процеси. У природі все пов’язано. Але те, що відображають на телебаченні та в соцмережах, мало відповідає дійсності. В основному ми бачимо зображення лісів Румунії, Угорщини. Ці фото не мають ніякого стосунку ні до Карпат, ні до Буковини. І ліс у Карпатах, як і будь-де, не вирізається бездумно чи абияк. На сьогодні таких самовільних рубок, що могли б вплинути на ситуацію, у Карпатах немає.
В Україні найскладніша ситуація з самовільними рубками хіба була на Херсонщині, у Харківській області, де лісу фактично мало. Але пов’язано це з тим, що в останні роки нуль державного фінансування, практично всі люди розрахувалися з роботи, в тому числі – і лісова охорона. Лісівники пішли, ті, хто любить природу, не прийшли, тому її не було кому охороняти. Не кажучи вже про те, що у природу потрібно вкладати.
На Волині, де лісистість 34%, я впевнений, самовільні рубки сьогодні не катастрофа, а лише істерія.
– Широко анонсувалося запровадження «Електронної карти рубок лісу». Наскільки вона відповідає сучасним потребам? Чи можна по ній побачити, рубка законна чи не законна? А якщо вона незаконна, що у таких випадках робити?
– Перш за все, потрібно чітко розмежувати і зрозуміти, як питання законності рубок трактується судовою практикою. Незаконна рубка – це та, що здійснена без дозвільного документа. Коли є лісорубний квиток – це вже рубка законна. Рубку призначає не лісгосп, не лісник, не лісництво, а спеціалізоване державне підприємство «Укрдержліспроєкт», яке робить лісовпорядкування на території кожного лісгоспу. Подає у своїх матеріалах і визначає, у якому році, в якому кварталі яку рубку провести. У якому насадженні, з якою інтенсивністю і з яким запасом. Все погоджується Міністерством екології, обласною радою та адміністрацією. Лише тоді підприємство може розпочинати рубку. Це щодо рубок стиглого лісу.
Є ще санітарні рубки. Це – оздоровчі заходи, що безпосередньо стосуються всохлих, згорілих, пошкоджених пожежею площ. Тоді – так. Але все-одно – викликаються спеціалісти-лісопатологи. Лісівники не роблять нічого самі. Спеціалісти дають оцінку: призначати рубку чи ні. Тільки після їхнього акту про доцільність заходів, даються пропозиції на суцільне рубання лісоуправлінням, а на вибіркові – підприємством. Наголошую: не спеціалісти лісгоспу призначають де, що і скільки рубати. Кожна рубка розрахована фахівцями. Є, звичайно, й людський фактор, бувають помилки, бо не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Але ці похибки не суттєві і не впливають на стан лісу, як часто це говорять люди, які не хочуть вникати.
– Держава не фінансує лісову галузь. Виходить ,лісгоспи, щоб вижити, утримувати штат, вимушені проводити заготівлю деревини. І чим більше буде рубок, тим більша буде зарплата? Це так?
– Десь так могло би бути. Але зараз стабільним фінансовим станом державні лісгоспи похвалитися не можуть. Ще два роки тому були кошти на рахунках, лісгоспи вкладали гроші у «соціалки», будували рекреаційні пункти і автозупинки, тому що, крім екологічної та господарської функцій, взяли на себе соціальну.
Наголошу також: ліс, як сировину, лісгоспам держава не просто подарувала. Ми – наймані державою працівники і виконуємо ті роботи, які держава нам делегувала. А вона делегувала лісівникам вести лісове господарство. Відповідно – ліси є державними. Щоб їх розвивати, бо ж це загальнонаціональне добро, мати від цього якийсь прибуток, відповідно й проводиться розрахунок лісосік – той ліміт, та кількість деревини, яку підприємство має право заготовити без збитків або нанесення шкоди лісовому господарству – ведеться невиснажливе лісогосподарювання. Щоб розпочати рубку головного користування, лісгосп має заплатити державі попенну плату. Тобто – оплату за майбутній пеньок. Ще до того, як він зріже дерево.
Лісгосп також має забезпечувати і життя своїх працівників, а це загалом в області майже 3 000 людей, не так і мало при теперішньому безробітті. Окрім цього, на заробітну плату падає одразу 70 відсотків нарахувань. При гривні у найкращі часи виходить 90-98 копійок затрат. Про які тут надприбутки можна говорити?
Складається враження, що в останні роки штучно створюються умови, аби показати, що держава є неефективним менеджером. Збільшили попенну плату, ввели земельний податок, при цьому ринок деревини зупинився. Коли раніше кубометр фанерної сировини коштував 2400 грн, то за рік його ціна впала до 800 грн. А в план підприємства, на видатки, на розвиток, на податки – на все закладалися цифри за цінами попередніх років. Європа нашої продукції не потребує. Тепер у Німеччині, наприклад, внаслідок пошкодження лісу короїдами, хворобами, шкідниками, стоїть до 6 млн кубометрів сухого лісу.
– В Україні дуже багато рубають. Держави ЄС і навіть сусідні й близько не відводять стільки в рубку. Вони дбають про свої ліси. А ми – ні?
– Я маю із собою офіційні цифри. Будемо порівнювати. Площа лісів в Україні – 10,4 млн гектарів. У рік вирубується 15-16 млн метрів кубічних. Це 54% від річного приросту. І так не кожен рік. Буває й менше.
Якщо візьмемо ту ж Німеччину, у них – 11,4 млн гектарів лісу. Майже так само, як у нас. Вони у рік рубають 76 млн кубометрів. Це практично у п’ять разів більше. Це не просто цифри! Я особисто був у Німеччині і бачив на власні очі. На материнське підприємство «Крона» (у нас є дочірні) за добу надходить 8 тис. кубометрів продукції. Для цього потрібно, щоб ви розуміли масштаб, 250 вантажівок. Підприємство працює 365 днів на рік, виробляє 50 млн кубометрів ламінованої фанери і ламінованого шпону. Суто на своїй сировині. Це щоб уявити, хто рубає, а хто не рубає.
Для прикладу візьмемо ще ліси Польщі. Їх площа – 9,4 млн га, на мільйон гектарів менше, аніж в нас, а вирубується 30 млн кубометрів – вдвічі більше, ніж в Україні.
Тепер – про Білорусь. Там площа лісів становить 9,5 млн га, майже, як у Польщі, і рубається 20 млн кубометрів.
Чехія має 2,6 млн га лісу, рубає 4 млн кубометрів. У Словаччини – 2 млн гектарів, вирубується 6,2 млн кубометрів деревини. А Угорщина і взагалі має тільки 1,8 млн га лісів, а вирубується 7,3 млн кубометрів щорічно. Використовується до 86% приросту деревини. Ці цифри є у відкритому доступі. Це – статистика.
Більшість країн Євросоюзу та скандинавських держав є економічними прагматиками. Відсоток заповідності набагато менший, аніж в нас, в Україні, хоча рівень життя значно вищий.
У нас головне – лозунги: «Давайте все зробимо заповідниками!». Не маючи фактично на це ресурсів. Як можуть нормально розвиватися сьогодні національні парки, коли в державі нема коштів ні на їх фінансування? А ми повинні заробити, заплатити податки, бо інакше будуть штрафні санкції, нарахувати зарплату, забезпечити соціальну сферу, охорону лісів від пожеж, шкідників. А це ж великі затрати. Звідки можна взяти необхідні кошти?
Всі знають, що рубається ліс, їдуть колодки, але ніхто не починає спочатку. Ніхто не знає, звідки береться ліс. Ліс починається з насінини. Насінину потрібно заготовити, за неї комусь потрібно заплатити. Вона переробляється на шишкосушарні. Треба заплатити? Треба. Насіння потрапляє на розсадник. Треба заплатити. Виростити посадковий матеріал. Заплатити за посадку лісових культур. Далі йде освітлення, прочистка, прорідження, доглядати до 10, 20, 40 р. Тільки в 40 років йде перша ліквідна продукція.
Багато хто переживає: «Усе зрубають! Лісу не буде!». Колись він також був маленьким, а сьогодні його рубають. Ліс, як людина, родиться, живе, підростає, доходить до часу, коли помирати… Люди раніше часу від хвороб помирають, так само і в лісі. Це об’єктивні процеси. І всім цим у нас займається лісник – він як універсальний солдат. Він не має часу відволікатися і переважно не вміє реагувати на критику людей, для кого створювати скандал – робота. От і виникають різні ситуації.
А сьогодні лісова галузь – фактично єдина, яка приносить державі якісь копійки доходу. Хто би що не говорив, це не високі слова, а реальна правда. В основному кричать ті, хто за своє життя копійки не сплатили ні податками, нічим. Коли ж з тебе кожного року держава стягує 70 відсотків зарплати, окрім обов’язків, маєш якісь права… Мав би мати…
Вл. інф.
На фото Світлани ДУМСЬКОЇ: Борис Бабеляс.