Приводом цієї
розмови з ректором Східноєвропейського національного університету ім. Лесі
Українки, доктором наук Анатолієм Цьосем стала інформація, яка з’явилася на
багатьох сайтах, про рейтинг вишів України. Наш університет у цьому списку
піднявся на 34 позицію.
– Анатолію
Васильовичу, думаю, більшість волинян прочитали інформацію про рейтинг
національних вишів, у якому престижне місце відведено очолюваному Вами
університету. Хотілося б більш детальніше дізнатися, які організації займаються
такими своєрідними акціями змагального характеру?
– Різних рейтингів у нас є багато, серед них національні, які проводяться
українськими компаніями, і міжнародні. За цих півроку ми брали участь у двох
рейтингах: українському та закордонному. Національний рейтинг – це «ТОП-200»
найкращих закладів вищої освіти України. Там є певні критерії, які включають
різні компоненти, у тому числі кількість цитувань наукових праць вчених університету та
кількість патентів. Тобто є різні показники освітньої та наукової діяльності
університету. Приємно зазначити, що ми за цим рейтингом у ц. р . піднялися на
17 позицій і нині займаємо 58 місце серед усіх закладів вищої освіти України.
Це, вважаю, досить вагомо і свідчить про те, що ми інтенсивно розвиваємося. Це
найголовніше. Є зараз міжнародні рейтинги. У них дуже важливо брати участь,
оскільки це засвідчує статус університету, рівень надання освітніх та наукових
послуг і є важливою складовою для промоції університету. І навіть, як каже наше
міністерство, місце університету у такому рейтингу буде враховуватися під час
фінансування.
– Слухаючи Вас,
роблю висновок, що Лесин виш не вперше бере участь у таких престижних
змагальних процесах.
–
Абсолютно вірно. Ми постійно беремо також участь в інтернет-рейтингу українських вишів Webometrics. Це світовий рейтинг, яким відповідно
опікується міжнародна фірма. У ньому
беруть участь більш, ніж 30 тисяч закладів вищої освіти. Рейтинг складає Лабораторія
кіберметрики національної дослідної ради Іспанії. Вона розробляє критерії. І що
цікаво, два роки назад сама змінила систему оцінювання. Радує те, що за цим
рейтингом у минулому році ми були на 124
місці серед вищих закладів освіти України, а цьогоріч у своєрідній турнірній таблиці займаємо 32
позицію. Піднялися на 92 сходинки. Як тут не порадіти і колективу, і ректорату
університету у тому числі! Це також показує ефективність роботи Лесиного вишу
та ефективність роботи викладачів. Це об’єктивний рейтинг світових закладів
вищої освіти, зокрема, Webometrics,
оскільки тут нема можливості з кимось домовитися чи когось попросити і гроші за
це ніхто не бере. Ще раз хочу наголосити, що за ці рейтинги платити не треба.
Цікаво, що рейтинг Webometrics
поєднує дві групи критеріїв. Перша – це доступність інформації із сайту
університету в кіберпросторі, тобто як часто його відвідують, наскільки він
популярний для різних категорій населення та світових закладів вищої освіти.
Друга група – це наукова робота викладачів. Враховується кількість цитат,
наведених у Google з їхніх праць. Інший критерій ще складніший: до уваги
береться кількість публікацій наших викладачів у журналах групиScopus. І особливо в 10 відсотках найкращих журналів, що входять
до цієї великої наукометричної бази. Дуже приємно, що таке поєднання наукової
роботи і якості нашого сайту дало можливість піднятися в рейтингу на 92
позиції. Це заслуга в першу чергу науково-педагогічного потенціалу нашого
закладу. Викладачі сумлінно працюють та відповідально ставляться до своїх
обов’язків. Це і дає позитивний результат. З точки зору адміністрації ми дещо
скоординували цю роботу і звели в певну систему, що також дуже важливо. Спільні
зусилля і привели до такого чудового результату.
Ви можете запитати мене, чи
це вже остаточна межа, яку може досягнути колектив університету?
– Питання, яке Ви самі озвучили, досить доречне.
– Я уважно проаналізував
критерії і прийшов до висновку, що наш потенціал, у першу чергу викладацький, а
також нашого сайту дає змогу піднятися ще на позицій 15-20. Хоча прогноз – це
справа не дуже вдячна. Тобто ми можемо бути в десятці найкращих закладів вищої
освіти України. А, можливо, навіть найкращі! Є над чим працювати і сподіваюся,
що матимемо гарні місця і в міжнародних рейтингах. Існують й інші рейтинги, на
які ми також подаємо заявки, аби максимально показувати наш університет на
міжнародній науковій арені. Знову-таки це є об’єктивна оцінка роботи нашого
вишу, бо платити за ці рейтинги нікому не потрібно. Вони проводяться за певними
критеріями, які є у вільному доступі. Тут не потрібно придумувати якісь
показники. Оцінювання проводиться за інформацією, яка розміщується на сайтах
вишів тає вінших відкритих джерелах.
– Що ще потрібно зробити, аби заклад вищої освіти взяв
участь в незалежному оцінюванні?
– Для цього потрібно подати
відповідну заявку. Нас знову включили у два рейтинги. Перший рік просто
аналізують нашу діяльність, щоб подивитися, як ми працюємо. За тим вже буде
оцінювання.
– Ваша розповідь, Анатолію Васильовичу, яскраво
свідчить про те, що викладачі університету не просто приписані до зарплати, а
працюють ініціативно та творчо. Вони не тільки розвиваються самі, а й
розвивають рідну Альма-матер, друкуючи власні доробки в провідних журналах
світу. Це ж титанічна праця.
– Це праця титанічна і дуже
невдячна. Аби надрукуватися в дуже серйозному міжнародному журналі, який
належить до наукометричної бази Scopus. Крім того, що треба
підготувати гарну статтю, багато журналів вимагають від авторів оплату. Такі
журнали діляться на дві групи: в одній можна публікуватися безкоштовно, а в
іншій – лише на платній основі. Журнали першої групи видаються за рахунок того,
що їх замовляють і оплачують бібліотеки, інша група існує та функціонує
виключно за кошти авторів матеріалів. У багатьох закордонних розвинених країнах є спеціальні гранти та
фонди, з яких викладач університету має право оплачувати вартість статті у
журналі. У нас це зазвичай лягає на плечі авторського колективу. І про це треба
говорити. Тому ми максимально хочемо стимулювати наукову діяльність і
преміювати викладачів за таку роботу. Я вже якось говорив про новий рейтинг,
який ми склали, щоб у кінці року нараховувати певну кількість балів і кожен
викладач залежно від їх суми отримував премію. Публікації у закордонних
журналах мають велику кількість балів і дають змогу практично компенсувати ті
затрати, що їх поніс викладач за публікацію. Більше того, ми навіть готуємо
положення про організацію навчального процесу, де передбачаємо таку справу: за
публікацію в журналі наукометричної бази
Scopus знімати з автора 100 годин на наступний навчальний
рік. На мою думку, це також суттєво підвищить рівень наукової роботи. Поступово
будуть формуватися групи викладачів, які будуть більше займатися науковою
роботою, класичною та фундаментальною наукою. Вони матимуть дещо менше
навантаження навчальної програми. Інші займатимуться більше методичною роботою,
якісною підготовкою фахівців. Вони матимуть трохи більше навантаження.
– Я так розумію, що ці публікації мають бути на актуальну тематику.
– Звичайно, що так. Це є
наукові праці, які повинні нести в собі певні дослідження з конкретної наукової
проблеми, яка розвиває або доповнює знання в якійсь галузі. На 99 відсотків це
експериментальні роботи, які передбачають наукові дослідження, аналіз його
результатів. Дуже важливо, що журнали тепер почали вимагати, аби у матеріалах
були елементи дискусії. Раніше такого не було. Вона передбачає порівняння
отриманих результатів із світовими зразками, з працями інших авторів. Автор має
визначити унікальність власних результатів. Як правило, молодому науковцю
зробити це важко. Така праця вимагає великої творчості та доброго знання
світової практики в певній науковій галузі. Мають бути присутніми також
висновки та список використаної літератури. Тобто є певні вимоги до авторських
матеріалів.
– Про плагіат у
такому разі і мови ніякої не повинно бути.
– На жаль, від цього ніхто не застрахований.
Він може бути присутній і в журнальних публікаціях. Усе залежить від
доброчесності авторів. Як правило, тут плагіат не проходить, оскільки стаття
проходить, так звані «сліпі рецензії». Вона надсилається двом професорам, але
без прізвища автора. Вони роблять аналіз і пишуть відповідні відгуки про
науковість та актуальність статті, дотримання певних стандартів та наукової
етики написання, роблять свої зауваження. Якщо вони незначні, то автор їх
виправляє і журнал вже приймає до друку. Коли рецензенти схиляються до думки,
що матеріал не відповідає вимогам означеної тематики, то його просто
відхиляють. Точно не можу сказати, але більше 50 відсотків статей журнали
високого рівня не друкують. Там досить великі конкурс та вимоги і досить велика
конкуренція. Якщо брати журнал першої групи, то я більш, ніж упевнений, що там
70-80 відсотків поданих матеріалів потрапляють просто в кошик, оскільки не
відповідають журнальним вимогам.
– Ви говорили,
що рейтинговими оцінюваннями в Україні займаються певні організації. Назвіть
їх, будь ласка.
– Центр міжнародних
проєктів Євоосвіта в партнерстві з міжнародною групою експертів розробили і
презентували рейтинг «ТОП-200». Це неурядові організації, які займаються цим
рейтингом. Ніхто на них впливу не має. І якщо років три-чотири назад велася
серйозна дискусія щодо об’єктивності цього рейтингу, то тепер така суперечка
відсутня. Видно суттєво змінилася його методологія та зросла об’єктивність. Я
бачу, що він дійсно відображає ці стандарти освіти й науки, які має
університет.
– Це платна послуга?
– Ні, університет нічого не
платить. Ми просто подаємо заявку, відповідно наводимо певні цифри, але я
знову-таки бачу, що всі дані вони беруть з сайту та інших відкритих джерел.
Згідно з ними і оцінюють діяльність того чи іншого закладу вищої освіти.
– Анатолію Васильовичу, а що Ви можете сказати
відносно Національного агентства забезпечення якості освіти, яке очолює Квітко?
– Справа у тому, що ми проводимо певну освітню
діяльність, тобто підготовку фахівців. Для того нам, зрозуміло, треба мати
ліцензію. Вона дає право на набір. Ліцензію видає Міністерство освіти та науки України. Далі
університет проводить освітню діяльність. Але для того, щоб видати диплом
нашому фахівцю чи то магістра, чи бакалавра, потрібно пройти акредитацію. Вона
включає якість підготовки стосовно тих державних стандартів, які діють в
Україні. Акредитацію здійснює Національне агентство забезпечення якості освіти,
яке очолює Сергій Квітко. Оскільки у нас є досвід
акредитації освітніх програм. Згідно з новими стандартами та новими вимогами ми
вже акредитували дві програми. Це, зокрема, кібербезпеку
(бакалавр) та історію (рівень аспірантури). Там досить жорсткі чинники
акредитації, але разом з тим я підтримую діяльність цього нацагентства, ці
критерії, які ним розроблені, та реалізуються. Якщо чесно, то дуже вже надоїло
оте «вирішимо»,
«домовимося» і т. д. Я не прихильник такої системи і такого підходу до справи.
Усе має бути чітко та прозоро.
– Дякую за щирість та відвертість.
Володимир ПРИХОДЬКО.