Харитя Кононенко, яку радянський диверсант ніколай кузнєцов убив разом із сотнями інших українських патріотів, залишилася моральним дороговказом для нової генерації українських борців за Незалежність.
«Українські люди! Мешканці міста Рівного! Коли ви будете проходити біля того пам’ятника (мається на увазі вже демонтований пам’ятник радінському терористові ніколаю кузнєцову у м. Рівному, – ред.), пам’ятайте, що його поставлено провокаторові за знищення дуже вартісних ваших братів і сестер, числом понад півтисячі. А в тому було знищено життя великої гуманістки, невтомної діячки на допомогу всім людям, які допомоги потребували, – Хариті Кононенко. Що їй завдячувало своїм життям тисячі і тисячі полонених, покривджених, вбогих, немічних. Не забудьте цього ніколи», – відгукнувся на факт загибелі 15 жовтня 1943 року визначної української громадської діячки та журналістки видатний письменник Улас Самчук, який на той час працював головним редактором газети «Волинь».
Що ж сталося понад 80 років тому в окупованому гітлерівцями місті Рівному, перетвореного нацистами на столицю т. зв. «райхскомісаріату Україна»? І як серед жертв опинилася Харитя Кононенко?
Дочка поета Мусія Кононенка народилася 18 жовтня 1900 року на Полтавщині, рано залишилася сиротою, виховувалася в родині Вілінських.
Зі студентських років долучилася до українського визвольного руху, зокрема, з подругами брала участь у церемонії поховання Героїв Крут. У 1918 р. виїхала у Швейцарію – Павло Вілінський був призначений туди генконсулом УНР.
Від 1921 і до 1930 р. проводить активну діяльність в екзилі: у Відні працює в Міжнародній лізі миру та свободи, редагує газету «Діло», співпрацює з «Пластом», закінчила Українську господарчу академію та Карлів університет, отримала ступінь доктора філософії; писала прозу та поезію.
Це врятувало її від сталінських репресій в окупованій Україні в 30-их, тож молода жінка у 1939 р. захистила ще й докторантуру права в Українському вільному університеті, стала доктором економічних наук.
Із вибухом радянсько-нацистської війни, прибула в складі похідних груп ОУН та в м. Рівному у 1941 р. стала одним із керівників легального Українського Червоного Хреста, займалася відродженням «Просвіти».
Після заборони німцями діяльності УЧХ Харитя Кононенко організувала і очолила «Суспільну опіку відділу охорони народного здоров’я». Це дозволило їй підтримувати зв’язок із УПА та постачати повстанцям повстанцям медикаменти, забезпечувати їх медичним персоналом…
Вона також багато зробила для порятунку радянських полонених у німецьких концтаборах – на її заклик тисячі рівненчан зголошуються бути родичами полонених червоноармійців, що давало право звільнити бранців із неволі.
І Харитя Кононенко встигла б зробити набагато більше для України, якби не… московські спецагенти з волинського урочища Лопатень!
Загін особливого призначення «пабєдітєлі» однією з основних функцій мав не тільки розвідку в тилу окупантів, але й здійснення терористичних акцій та боротьбу з відділами УПА. Тому під час виконання одного з атенатів проти нацистського генерала в центрі м. Рівного радянський енкаведист ніколай кузнєцов,який діяв під личиною оберлейтенанта вермахту пауля зіберта, викинув біля тіла жертви портмоне. В ньому, як згадував його командир дмітрій мєдвєдєв, були не тільки гроші, але й антинімецька листівка, написана українською мовою, значок у вигляді Тризуба, інші атрибути, котрі могли наштовхнути окупантів на припущення, що вбивство – справа рук українських націоналістів.
І щоб не шукати справжніх убивць і провокаторів, нацисти вирішили діяти прямолінійно: арештували сотні патріотичних українців у містах Рівне, Луцьк, Львів, Тернопіль… Фактично всі з них були розстріляні…
Харитю Кононенко гітлерівці затримали 16 липня 1943 р., звинувативши у співпраці з ОУН і УПА. За словами Софії Степанюк, (яку ув’язнили у той же ж день, згодом їй вдалося втекти), «у рівненській тюрмі склала найсуворіший іспит і заслужила на назву Героїні». Ось як вона описує Харитю Кононенко:
«Була середнього росту. Лице бліде й прозраджувало перемучення й терпіння. Хоч здавалося говорила спокійно, але голос дрижав. Запримітила в її очах заховані сльози. Ця жінка була наче рідною матір’ю для скалічених життям та непоправною карою жінок, вона їх підтримувала. Була сива, побита щока, кров… Мені говорить: «Я так само арештована, тоді само, як і ви. Я є Харитя Кононенко».
Справа довго не розслідувалася: 15 жовтня були розстріляні всі в’язні рівненської тюрми, в основному, українська інтелігенція. Карателі знищили понад 500 арештованих у яру, поблизу сучасної вул. Степана Бандери. Тіло української патріотки та інших жертв більшовицько-гітлерівського терору було спалене.
Перед смертю Героїня залишила заповіт співкамерниці Софії Степанюк:
«Багато з нас загине. Але завжди хтось таки переживе це пекло. Той, хто переживе, має обов’язок описати наш тернистий шлях, як нас мучили в цих мурах, як ми гинули за Україну. Хай наш народ знає! Хай всі українці знають! Хай ніколи не вірять ніяким «визволителям», а самі здобувають свої права».
Дуже актуально звучить цей заповіт у наш час, чи не так?!
Роман УСТИМЧУК.
На фото автора, з архіву та пресслужби Інституту національної пам’яті: Харитя Кононенко в молоді роки; Улас Самчук; Шевченківські дні 1909 року в Києві; терорист ніколай кузнєцов; краса української патріотки; меморіальна таблиця на будинку, де проживала в м. Рівному Харитя Мусіївна.