Шишки від… альтернативника

– Працівники ДП «СЛАП «Любешівагроліс» вже зібрали їх 3 тонни, – розповідає головний лісничий лісогосподарства Володимир Ковальчук. – Боровий врожай вже доставлено на шишкосушарку ДП «Ківерцівське ЛГ». Загалом же плануємо заготовити і відправити на шишкосушарку 6 тонн шишок, – і несподівано запропонував: – Можемо подивитися, як це робиться.

За якусь мить ми були вже у поблизькому лісовому масиві. З подивом побачив на поляні ГАЗ 52 із висувною «рукою-місточком». На таких електрики ладнають вуличне освітлення. У відкритій кабінці у касці і захисному спецодязі стояв молодий чоловік із відром у руках. Водій піднімав його до зелених соснових крон. Виявилося, це новий робітник лісогосподарства Ігор Джуманюк, що проходить тут альтернативну військову службу. 

– Невже лісогосподарства прирівняли до війська? – кажу, втім, не дивуючись, адже добре знаю, що тут давно діють і військова дисципліна, і відповідний вишкіл та не менший патріотизм. А якось лісівники навіть будували фортифікаційні споруди під Маріуполем.

– Це вперше, коли у нас дозволено проходити військову альтернативну службу віруючій молоді, – мовить на те Володимир Трохимович. – Хлопець хороший, а наша галузь – не менш патріотична і відповідальна, аніж ЗСУ. Тим паче, що більшість працівників відслужили армію, а частина із них пройшла випробування війною на сході України. Я познайомлю сьогодні вас і з нашими атовцями.

Для заготівлі врожаю шишок цього разу залучили спеціальний підйомник на базі автомобіля ГАЗ-52 у Любешівського «Комфортсервісу» і армійця-альтернативника.

– До шишок не так просто дістатися, а це наша стратегічна сировина, – пояснив нам помічник лісничого Любешівського лісництва цього лісогосподарства Іван Іваньков, що вигулькнув із-за автівки. – Від того наскільки ми забезпечимо себе насінням, залежить майбутнє соснових насаджень.

Заготовляються шишки з покращених соснових насаджень. Хоча лісівники не приховують: найкраще – це зі своїх лісів, бо воно «знає», як рости на цих бідних піщаних землях. Як правило, заготівлею займаються майстри лісу, залучаються штатні робітники, лісокультурниці, члени учнівських лісництв і ось, як в цьому випадку, альтернативник ЗСУ.

– Як вам було там на висоті? – запитую у незвичного солдата. – Шишки рвуться легко?

– Трохи лячно угорі, але звикаю, – зізнається Ігор Вікторович, до речі, випускник Луцького національного технічного університету. – Шишки ж рвуться на диво легко. Шкода, що вродили не так рясно. Ось бачите за один підйом нарвав тільки відерце.

Солдат-альтернативник висипає шишки у мішок. І головний лісничий, і помічник лісничого його роботою задоволені. Кажуть, що раді кожній парі рук і вже знають, чим зайняти солдата-контрактника на весь період його служби.

– У нашому лісогосподарстві є шість лісництв, – тим часом уточнює Іван Васильович. – Тож кожне має заготовити по тонні цього цінного лісового врожаю.

Шишки, з яких згодом добудуть насіння сосни звичайної – головної лісоутворюючої породи Західного Полісся, – це вже завершальний етап обов’язкового збору насіння. Перед цим лісівники ДП «СЛАП «Любешівагроліс» заготовляли насіння інших дерев та кущів, зокрема, диких груш і яблунь, клена, ясена, гіркокаштану, ясена, липи.

– Ми їх підсаджуємо у культури, – мовить головний лісничий лісогосподарства. – Як правило на зрубах створюємо комбіновані культури сосни звичайної і берези, по краях і всередині додаємо деревця і кущі для принади і захистку звіра та птахів. А це дикі груші і яблуні, калина і горобина, якими люблять поласувати птахи і звірі, ялинка, яка створює зони для захисту дичини. Звісно, намагаємося вирощувати сіянці дуба звичайного та в меншій мірі дуба червоного. Зокрема, цьогоріч заготували 450 кг жолудя при запланованих 300 кг.

Все це насіння піде на вирощування сіянців 2019 року. До наступного ж весняного сезону у лісогосподарстві вже приготовлено близько 16900 тисяч сіянців сосни звичайної, 55500 берези повислової, 200 ялини звичайної, 11 тисяч сіянців дуба звичайного, 1650 гіркокаштана, а ще ясена ланцетного, клена річкового, липи дрібнолистої, яблуні лісової, укорінено живців туї, самшиту і ялівця 1900. Разом усіх 1млн 761 тисяча 500.

– Ми можемо придбати сіянці у ДП «ВЛСНЦ» чи найближчому до нас, дуже професійному і якісному Ратнівському лісорозсаднику – висота однорічок там сягає 18-25 сантиметрів, але по всьому світові сьогодні стандартним вважається, коли для заліснення використовується насіння власних лісокультур. Землі дуже бідні. Так, наші однорічні сіянці двадцяти п’яти сантиметрів не мають, але їх приживлюваність майже стовідсоткова. І це на жовтих пісках, де фактично нема ніякої поживи. Та що я буду розказувати! Їдьмо і ви усе побачите на власні очі, – говорить Володимир Трохимович.

І ось ми вже мчимося лісовими дорогами. Цьогоріч ДП «СЛАП «Любешівагроліс» побудувало 2,5 км лісового путівцю, ще 6,5 км насипано піщаного полотна через лісові угіддя до озера Шині. Та цього разу ми поїхали у ліси Залізницького лісництва. Щоб було зрозуміло для України, це славнозвісні пущі, де таборувалося партизанське з’єднання Федорова. Глибинне поліське село Лобна з старенькою школою і музеєм партизанської історії, яким допомагають лісівники, а далі Геннадій Шукалович – інженер охорони і захисту лісу ДП «СЛАП «Любешівагроліс» – у своєму дастері вмикає усі приводи і ми пірнаємо у ковбані і баюри, бува, нахил руху – й за 45 градусів. Водій досвідчений. Йому доводиться патрулювати ліси і вдень, і вночі. То ж о цій, полуденній порі долає усі баюри, мов би граючись. Густа березина. Сорокарічна соснина з вкрапленнями дуба, ліщини, вільхи, осики. До слова, навіть осика з цих лісів уже відходить. Лісівники на її місце пробують завести червоного канадського дуба. У дуже маленьких кількостях. Придивляються, як поведеться на цім пісковиську, чи прийме його аборигенний ліс…

– Усе, що ми рубаємо, того ж року заліснюємо, –мовить біля чергової ділянки Володимир Ковальчук. – Сьогоднішня формула лісогосподарювання більш прогресивна, аніж п’ять-десять літ тому. Раніше офіційна наука дотримувалася строгого принципу: зрубав – створи рукотворні лісокультури. Сьогодні лісівники отримали шанс для творчого осмислення лісу і зокрема його творення. Принаймні, ми користуємось трьома методиками. Перша, це стовідсоткове відтворення лісу руками людини. Повністю контрольоване і перевірене, до речі, нами і нашими попередниками. Ми, намагаючись уберегти головну породу, а вона у нас, як правило, сосна звичайна, висаджуємо на один гектар 800-1000 сіянців сосни, або ж, скориставшись методикою сприяння природному поновленню, досаджуємо на гектар 4 тисячі сіянців сосни звичайної. Сосна – це дивовижна порода, яка майже стовідсотково у нас приживається… Тільки цієї весни ми створили 108 гектарів лісових культур, ще на 65 гектарах провели сприяння природному поновленню… Приживаються… Та ось бо, самі переконайтеся…

Дастер зупиняється на місці торішнього зрубу… Посадка цього року… Схема – сім рядків сосни звичайної і три берези. Береза береже ліси і від пожеж, і від короїда, і від гнилі. Попри це ще й принаджує мурашині сім’ї, вереси, мохи… Це тільки здається, що ліс – це деревина, що потрібна людям для будівництва, меблів… Насправді, це ще й рослинність, яку прикликує те чи інше дерево, світ плазунів, комах, жуків, птахів, звірів… Звісно, державні мужі сьогодні цим не переймаються, лісівників полишили сам на сам із усіма проблемами, що їх ставить і земля, і час, і економіка, і «нелісова політика» держави… І вони прийняли цей виклик… Поліські лісівники, працівники ДП «СЛАП «Любешівагроліс» навчилися не керувати, і навіть не підкеровувати еволюційними процесами, що відбуваються у лісі, але злегка, де потрібно , допомагати природі відновлюватись і триматися у силі, а державі і народові – збирати лісовий урожай і утверджуватись фінансово, економічно і навіть оборонно-військово…

Ми проходжувалися рядками започаткованого лісу… Однорічки-сосни густими зеленими чубчиками у жовтім піску сигналили, що у них все гаразд… Майже, я кажу «майже», бо боюсь помилитися, що така велика приживлюваність на цих пісковиськах… Загалом, ми подаємо статистичні 91-97 процентів… Коли це менше 80 відсотків – це вже предмет нарад, а бува і доган, серйозних кадрових рішень… Звісно, такі виморені чи то спекою, чи підтопленням новостворені культури відновлюється якщо іще не весною, то осінню… 

– Тут, попри сосни і берези, вздовж дороги з обох боків ми посадили дуба червоного! – показує головний лісничий. – Усі прийнялися. Будемо спостерігати, що з того вийде…

Цього разу ми оглянули близько семи ділянок, де лісівники провели лісовідновлення за різними методиками і схемами… Я не впевнений, що ось такими ці ліси доростуть до часу стиглості… Хоча чому не впевнений? Доростуть… З’являться у них домішки ліщини, осиці, дикої груші і дикої яблуні, крушини, калини, дуба черешчатого, вільшини, прийдуть мурашині міста, насадять ожини, малини, ягідників, вересу, різних мохів і цілющого дивотрав’я… 

Тут на місці, у Поліській глибинці, за відносно невеликі зарплатні – водій дастера, що цілодобово стереже ліси на великім просторі від пожеж, засмічення, крадіжок – отримує понад 8 тис. грн. Меншу платню мають майстри лісу Федір Кудкудак і Сергій Бас, що пройшли випробування війною із російськими найманцями… 

Федір – 1984 року народження, Сергій – на два роки молодший. Обоє служили в однім ЗСУ на Луганщині… Обоє одружені і мають купочку синів і дочок… Їх скромності нема меж: «Добре, що й стільки у сільській місцевості отримуємо». Військовики-побратими, що встигли понюхати пороху і заглянути в очі війні, які в усій окрузі заслужено користуються авторитетом і вже тим самим є оберегами лісу, його незайманості, дорожать малим… Працівник лісової галузі Волині у середньому працює за 7,8 тис. гривень… Це в регіоні вважається досить пристойною зарплатнею… Звісно, водії лісовозів, директори лісгоспів мають і по 10-15 тис. грн. Та ці зарплатні порівняно з подібними фахівцями у Європі, Канаді чи США, навіть у порівнянні з депутатами ВР України, урядовцями, бізнесменами – смішна платня… І цю платню Президент і Уряд, і депутати хочуть украсти у місцевих людей… Адже лісівниками працюють місцеві люди… Немісцеві тут не витримають… На різних посадах… Кожному майстрові лісу щотижня потрібно завантажити три-п’ять машин двійкою, кругляком, хлистами… При цьому доглянути до 700 гектарів лісу… Встановити квартальні стовпці, прочистити просіки, змайструвати і пофарбувати шлагбауми та всілякі дорожні познаки… Бути очима і вухами лісу… Вміти розпізнати свій і чужий слід трактора, автівки, підводи, мотоцикла, пішого озброєного шукача пригод… Вдень і вночі безбройним стати на захист державно-народного скарбу… Сто мільйонів гривень у середньому – така вартість довіреного лісу одному майстрові… Часто-густо їх тримає там любов до своїх дітей і онуків… І вони волинських лісів ні Президентові, ні Прем’єр-міністру, ні депутатам, ні тим паче іноземцям, навіть багатим інвесторам, здавати отак просто не готові… Буде великий бунт. 

…Через якийсь кілометр наш дастер зупинився біля лісового розсадника Залізницького лісництва. Лісничий Володимир Фесик звернув увагу, що на ньому попри 650 тисяч сіянців сосни звичайної зростає 800 сіянців клена річкового… Жовті поліські піски помножені на найближчі кліматичні часи вимагають лісівничої інтуїції: попри берези, бо як же Полісся буде без берези і сосни, вони пробують «задобрити» клена річкового… Вже згадуваного червоного дуба… Але і ялині годять… І дуба черешчатого няньчать, мов мати немовля… 

Щітка сіянців зелено усміхається нам навстріч… Чисті прополоті міжряддя…

– А хто так вміло і сумлінно доглядає ці лісові ясельця? – не втримався од цікавості.

– Наша лісокультурниця Оксана Петрівна Пасевич, – каже майстер лісу Федір Кодкудак, що опікується цим лісорозсадником. – Гарні, правда ж! Маємо чим заліснювати… Із нашого насіння ось такі сіянці вдаються і схожість їх перевірена практикою…

Поліські ліси – бережники України і наших, не завжди вдячних царювальників… Дивлячись на їх «круту» поліську вдачу іноді думаєш, що вони не тільки вірять у себе, свою живучість і будучність, але й знають майбутнє нашого великого, не завжди праведного і справедливого або ж, м’яко кажучи, уважного до лісу – зелених легень країни, чиновного люду… Знають і посміхаються… Але все ж будьмо пильні… Ліс – цей найбільший друг і цілитель людини – потребує сьогодні не тільки нашої помочі, але і захисту… І як би не парадоксально це звучало, щонайперше, захисту від політикуму… Будь-якої миті од них чекай не помочі, а якогось підвоху… Не вклавши у ліс ні копійки, будучи усі бізнесменами і державниками водночас – і всім зрозуміло, що це не профанство і не невігластво, а умисна обдумана їх політична воля, вони хочуть вторгувати мільярди на… лісах, для яких пальцем об палець не поворохнули… І, байдуже, що цим можуть позбавити народ їх природнього середовища і багатств…