Історія Артема Запотоцького, тепер уже депутата Луцької міської ради, може бути посібником із теорії сили людини з практичними рекомендаціями. Звісно, ми не стали вже говорити ні про Майдан, котрий так змінив його життя (Артем Запотоцький кривавого лютого 2013-го був важко поранений, після чого опинився на інвалідному візку, – авт.), ні про те, скільки всього довелося пройти за цей час.
Артем Запотоцький – із генерації нових людей, котрі прийшли змінювати країну. Тож і розмова вийшла лаконічно вичерпною.
– Для чого вам депутатство?
– Для мне це не самоціль. Я просто вважаю, що знаю як і можу поділитися досвідом, зробити щось для Луцька.
– Наприклад.
– Давайте для початку візьмемо європейські країни, де люди з обмеженими можливостями, матері з дітьми у візочках можуть безперешкодно бути там, де їм це необхідно. Жодних перепон. У нас це поки лише частково реалізовано.
– До речі, а як ви добираєтеся до сесійної зали? У міськраді є пандуси?
– Мене хлопці заносять на другий поверх.
– Це дуже незручно…
– Та нічого страшного. Питання вирішується.
– Тобто вас чекають ваші колеги і…
– Ні. Зі мною приїздять кум із братом. От сьогодні мене наші хлопці знесуть, а загалом телефоную і повідомляю рідним, що треба допомога.
– У самій міськраді ви вже всюди без проблем пересуваєтеся?
– Так, усе гаразд.
– Цікаво, як, скажімо, досі вирішувалися питання людей-візочників, коли їм потрібно було щось від когось у міськраді…
– А я запитував про це. То казали, що повідомляли про прихід такої людини, а тоді вже до неї спускався, хто потрібно. Тобто фактично на вулиці проводили прийом.
– Так, питання лише в тому, скільки разів за історію існування муніципалітету таке було…
– Зараз, думаю, потреба виникатиме частіше. Бо з’явилося дуже багато людей із обмеженими можливостями. На жаль. Хлопці повертаються із війни із травмами хребта, втрачають кінцівки…
– І вони тепер мають надію, що все зміниться. Завдяки вам.
– Звісно. Я триматиму це питання на контролі.
– Ви увійшли до складу комісії з питань дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю, депутатської діяльності, етики та регламенту. Не запитую чому, бо все очевидно: ви – юрист. Що вирішуватимете в першу чергу?
– Маю чимало запитань щодо землі. На жаль, у нас не надто гарні обставини подекуди складаються у місті. Виборці звертаються вже, тож розглядаю ситуацію: одну, другу, третю. Будемо вирішувати.
– Ви позафракційний. Але все ж – чому «Солідарність»?
– А чому б і ні? От мені й раніше задавали таке питання, то я одразу відповідав зустрічним: а хто ще? Я не бачу для себе інших політичних сил. Та й, за великим рахунком, я підтримую курс, яким іде Президент. У цій війні, та ще й у нашій ситуації, не може все так легко і швидко відбутися. Та й у боротьбі з корупцією – те ж саме.
От вам приклад. Як усе постійно вирішувалося? Та просто – за хабар. Але от є ЦНАП. Я, сидячи в Луцьку, замовив витяг (бо працюю юристом) на юридичну особу на земельну ділянку, що розміщена в Київській області, заплатив 54 гривні з картки – і за 3 дні забрав цей витяг у ЦНАПі. А ще у 2011 році за цей витяг треба було заплатити 200 доларів хабара. І нехай мені хтось скаже, що у нас нічого не змінюється!
– Майдан змінив ваше життя. Можливо, вам буде боляче почути те, що зараз скажу, але особливо важливо почути вашу думку з цього приводу. Нещодавно мала розмову. Один наш військовий каже, що його побратими – солдати з Луганська та Донецька – у цій війні звинувачують Майдан…
– Я 4 роки прожив у Краматорську, там працював. Який менталітет у тих місцевих, знаю з власного досвіду. Скажу лише, що люди думаючі, а це навіть не середній клас, а значно вище, мають власне бачення і позицію. А інші – переважно просто маса, якій нічого не цікаво.
Я побачив це зсередини. Ситуація. Якось заговорили зі своїм знайомим там. Запитує, мовляв, яка у мене зарплатня. Кажу, що дві чи три тисячі, а це ж тоді було 400 доларів. А він: «У мене тисячу двісті гривень». Я йому: «То шукай щось». Він шокував мене відповіддю: «А мені не треба». То що тут скажеш?
Так само у Краматорську – зайшов у магазин. Продавець із якоюсь жіночкою «5-й канал» дивляться і розмовляють. Отака приблизно розмова: «Ты представляешь, как они там едят». Я кажу: «А вы тоже хотите? Тогда покупаю вам билет – вперед». Відповідь шокувала: «А нам нельзя». Не став з’ясовувати, що це означає, просто пішов.
– Юридичні консультації надаєте, коли просять? Із якого приводу йдуть люди?
– Так, звертаються. Я з фізичних осіб грошей не беру – такий принцип.
А зараз дуже часто бійці приходять – щодо земельних питань. У нас же проблема – місто задихається, ділянок обіцяних нема.
– Мені ще цікаво поговорити не про роботу. Як родина поставилася до ваших нових громадських обов’язків?
– Та нормально. Як іду, то діти тільки коротко запитують, чи на роботу. А після першої сесії дружина каже: «Ну що, значка дали?». То син почув, одразу став запитувати, якого значка, просив показати. А донька ще маленька – їй і намагатися щось пояснювати не варто.
– Дякую вам за розмову – без зайвих голослівних заяв.
Спілкувалася Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.