Тричі – в дві річки влади

«З людьми треба говорити, а не боятися їх», – Володимир Мазурок.
Перебуваючи у Локачах на День передплатника, скористались можливістю поспілкуватися з новообраним головою Локачинської районної ради Володимиром Мазурком. Особистість для волинської місцевої влади унікальна, як мінімум, із двох причин. По-перше, Володимир Максимович один із найдосвідченіших управлінців системи виконавчих органів влади, бо раніше двічі очолював Локачинську райдержадміністрацію. По-друге, за стажем роботи на нинішній посаді він – наймолодший керівник органу місцевого самоврядування.
То як працюється Володимиру Мазурку в новому кабінеті в одній і тій самій адмінспоруді локачинської влади?
– Володимире Максимовичу, ви уже тривалий час перебуваєте при владі, а з чого усе починалося? Чому вирішили присвятити цьому життя?
– Я так собі аналізую, мабуть, у районі немає людини, яка б мене не знала. Я провів у цій будівлі 18 із половиною років (райдержадміністрація та райрада знаходяться в одній установі, – авт.). Перша моя посада була заступник голови райвиконкому. Це – 1994 р. Чесно кажучи, я взагалі не хотів іти у владу, вона мене ніколи не манила, але тодішній новообраний голова райвиконкому Загорський Віктор дуже просив мене, як земляка, підтримати його і я погодився. У 1995 р. після чергових реформ в країні на рівні районів зробили двовладдя, воно мені і сьогодні не подобається, але, що зроблено, те зроблено… Тоді запровадили райдержадміністрації, і мене призначили на посаду заступника голови на якій працював в непрості 1995 – 2003 роки. В 2003 році  вперше був призначений на посаду голови районної державної адміністрації. У 2005 році, після «Помаранчевої революції», мене звільнили… Без будь-яких пояснень, але точно не за показники в роботі. Рік був без роботи, а у 2006 р. тодішній голова облдержадміністрації Володимир Бондар подзвонив до мене і попросив повернутися, щоб як він сказав: «Підсилити команду Президента Ющенка В.А.». Пішов заступником голови РДА на ті галузі, де працював раніше: економіка, комунальне господарство, будівництво, енергетика, транспорт, зв’язок. А з приходом Бориса Клімчука у 2010 р. на пост голови облдержадміністрації я знову був призначений керівником виконавчої влади Локачинського р-ну. Особливого бажання не було, я уже був передпенсійного віку, хотів допрацювати заступником, але вже так сталося…Присягу державного службовця потрібно було виконувати. На жаль, не допрацював. Півтора роки не хватило до пенсійного стажу, як держслужбовця… Знову Майдан, уже «Революція гідності», і мене звільнили.
– Як змінилося ваше життя після Євромайдану? Активісти вас же вважали людиною Януковича?
– Хоч головою РДА я був призначений по квоті «Народної партії» –  тоді на усіх чіпляли ярлики «Януковича сатрапи»… Навіть стенд із фотографіями на Театральній площі в м. Луцьку вивішували, правда, мого зображення там не було. А дехто, хто й досі при владі, був… Звичайно, різне взимку 2014 р. було, але, щоб мені тут робили якусь велику обструкцію, то ні. Я знаю, як було у моїх колег з інших районів. Напевно, жителі району краще розуміли ситуацію, бо я завжди старався найперше все робити для людей, намагався не робити політичних дурниць. Але ярлик був… У 2015 р., коли я йшов на вибори, для мене це була перша люстрація. Справжня, народна! Були сумніви, чи мене оберуть. Але я їздив по селах, спілкувався з людьми і відчув, що громада до мене нормально відноситься. З Аграрною партією я й виграв вибори, ми набрали найбільше голосів – 25,9% і вчетверте підряд став депутатом районної ради. 
– Чому вирішили повернутися у владу?
– Це взагалі справа випадку. Мій попередник Ковальчук Б.В. вирішив повернутися на свою професійну роботу в медицину, тож вибори були достроковими. 
Сім’я була проти, але до мене постійно телефонували керівники органів місцевого самоврядування нашого району і просили скористатися шансом повернутися. Ідучи на цю посаду, я розумів, що кращі мої роки вже позаду, але у мене є досвід, я знаю людей, я знаю район і його проблеми. 
Моє повернення ще зумовлено тим, що, будучи депутатом районної ради, бачив, що районна рада і держадміністрація якось стали жити самі по собі, а сільські голови – самі по собі. Звітує голова – один чи другий, а сільських голів нема на сесії, інших керівників – нема. Чому нема? Невже не ясно? Я йшов з метою спробувати об’єднати  усі гілки влади і органи місцевого самоврядування, щоб вони працювали в унісон. Усвідомлюю і переконаний, що успіхи будуть тоді, коли всі гілки влади будуть працювати однією командою. Я не знаю, чи мені це вдасться, але спробую. Має бути більше спільних нарад і заходів, де усі керівники мають бути присутні, слухати, ставити питання і обговорювати проблеми. З людьми треба говорити, а не боятися їх. 
– Що вдалося зробити при владі?
– Особисто горджуся тим, що нам вдалося в непрості роки газифікувати 80% населених пунктів. Дехто зараз каже, що це недобре, бо ми посадили «на газову голку» багатьох селян. Але був такий час, і люди вимагали газифікації. Бо тоді, на початку 90-х наші сусіди з Володимир-Волинського, Іваничівського, Горохівського, Луцького районів вже користувалися природним газом. Ми, не маючи залізниці в районі, мали серйозні проблеми з доставкою палива для населення: чи то торфобрикету, чи то вугілля. Це було нагальне рішення, я й сьогодні оцінюю, що ми зробили правильно, тим більше маючи на території району свої поклади газу. Не кажу, правда, однозначно, що житло треба опалювати тільки газом: люди шукають альтернативу, але можливість швидко приготувати їсти чи нагріти воду для миття – це позитивні зміни для покращення умов життя селян. Це було не просто – коштів в бюджеті не було. Фактично газифікацію району зробили за кошти населення… Перші роки Незалежності були дуже складні, тож ви розумієте, що селяни буквально останні гроші відривали з бюджету сім’ї , щоб прокласти заповітну трубу до своєї хати.
Згадую, якою критичною ситуація була в райцентрі. В адміністрації стояли величезні черги людей в дні прийому громадян, зі скаргами на холод в квартирах. Треба було мати мужність і сміливість демонтувати неефективне обладнання котельні школи та Локачинської ЦРЛ і поставити перед фактом керівництво області про необхідність виділення коштів на реконструкцію котелень. Це був ризик, тому що можна було поплатитися посадою за самоуправство. Але я і сьогодні з вдячністю згадую заступника голови обласної адміністрації Косенка М.Т., який мене тоді підтримав. 
Пізніше ліквідували  дві котельні житлово-комунального господарства, що обігрівати багатоквартирний житловий фонд селища і першими в області перевели його на індивідуальне опалення.
Рішення приймались не популярні, бо необхідно було залучати кошти населення, що було не просто. Але ми мусили рятувати ситуацію: з тодішнім селищним головою списали всі борги населення за оплату комунальних послуг за рахунок внесених громадянами коштів на газифікацію житла. Я згадую ті часи як кошмар. Часом сьогодні справедливо плачемо, що погано, але було – значно гірше.
На початку 2000 років вже в районі взялися за енергозберігаючі заходи в бюджетній сфері, дороги,  освітлення населених пунктів. Знаєте, я навіть зараз  у кожному селі можу сказати, що було зроблено. Ремонти дитячих садків, шкіл, дотації селянам за вирощування телят, чистка меліоративних каналів, створення громадських пасовищ і багато-багато іншого.
Горджуся, що за підтримки голови ОДА Клімчука Б.П.  вдалося реконструювати музей-садибу В’ячеслава Липинського, зробити освітлення населених пунктів на трасі м. Луцьк – м. Володимир-Волинський.
– А що важче: бути головою адміністрації чи головою ради?
– Я завжди ставлюся з повагою до голів держадміністрацій, особливо після того, як сам був на їхньому місці. З однієї сторони, керівник райдержадміністрації зобов’язаний забезпечити виконання і дотримання  законодавства, з іншої – забезпечити життєдіяльність населення району через виконання делегованих повноважень по соціально-економічному розвитку території району, незважаючи на те  є кошти чи їх не має.  І ти завжди підзвітний як перед вищестоящими керівниками так і перед населенням.
В умовах діючого двовладдя на території України, бути головою органу влади районного рівня нелегко в обох випадках, бо люди сприймають «білий дім» як владу однаково. Але в виконавчій владі – важче… Однак, районна рада є конституційним органом, має свої повноваження і функції, які теж потрібно виконувати відповідально і з користю для людей. Тому я налаштований на конструктивну роботу з головою РДА.
– У якому напрямку плануєте працювати?
– Хочу об’єднати усі гілки влади для спільної роботи по покращенню життя локачинців. Я усвідомлюю, що, можливо, я останній голова Локачинської районної ради, бо на порозі – чергова реформа, і райони будуть укрупнювати. Тому поділ на ОТГ має пройти  цивілізовано і продумано. Треба забезпечити взаємодію між громадами. І це треба вже сьогодні напрацьовувати. От, наприклад, на наступній сесії ми розглядатимемо питання про закриття 7-ми фельдшерсько-акушерських пунктів. Я розумію – «оптимізація», але для цього потрібні якісні дороги і забезпечення автомобілями. До мене на прийом прийшла жінка з віддаленого села після онкооперації з запитанням, якщо ФАП закриють, до кого їй звертатися? У кожному населеному пункті має бути хоча б один медпрацівник для надання першої необхідної допомоги. 
Тому й кажу: усе якось неорганізовано і непродумано. Якщо ми розглядаємо Володимир-Волинський район як перспективу, то там має бути все. А то зараз філія «Укртелекому» і дорожня дільниця розміщені у Горохові, госпітальний округ у Нововолинську, прокуратура та податкова у Володимирі-Волинському. Базова лікарня теж планується у м. Володимирі-Волинському. Тому будемо вносити пропозиції щодо створення зручних умов для обслуговування населення державними органами. Хотів би, щоб вищестоящі органи влади більше прислухалися до пропозицій низів і в основу ставили покращення умов життя кожної людини, а не реформи заради реформ.
– Волинь – сільськогосподарський край. Як найкраще можна розвинути цю характеристику і отримати прибуток?
– Питання ефективної роботи крупнотоварних с/г виробників в районі вирішено. Практично вся земля в районі обробляється. По економічних показниках ефективності використання землі – район в числі кращих в області. Разом з тим існують проблеми в роботі невеликих фермерських та особистих селянських господарств, яку необхідно вирішувати на державному рівні. Земля є, вона обробляється, а от пільгове кредитування кульгає. У нас підтримують крупнотоварний бізнес, який уже наростив мускули, а що робити маленькому фермеру, одноосібнику? Не вирішена проблема збуту с/г продукції. Люди вирощують картоплю, моркву, цукрові буряки, але потім не мають куди це подіти. Цьогоріч до 15 жовтня у приватників цукрові заводи не приймали цукрові буряки. Як так може бути і чому власники ОСГ не в рівних умовах з с/г підприємствами?
У свій час з народним депутатом по нашому округу Сергієм Мартиняком (власник агропромислової групи «Пан Курчак», – авт.) ми робили спробу  запровадити проект по вирощуванню фундуку, малини, гарбуза, картоплі селянами на їх земельних ділянках. Це мали бути такі собі кооперативчики в селах. Вирощену продукцію централізовано планували скупляти по ринкових цінах і транспортувати за кордон. Але чомусь цей проект призупинився… Чи хтось сильніший встромив палки в колеса, чи ситуація в країні помінялася, чи щось інше, але проект не відбувся. Тому так скажу: було б тих 1500 робочих місць, що планувалося задіяти в проекті, не потрібно було б людям їхати на заробітки за кордон і у районі ситуація була б зовсім іншою
– Ви казали, що сім’я не підтримувала рішення повернутися у владу. Як відреагувала дружина? 
– Віра – моя найбільша підтримка у житті. На перших порах було дуже складно: постійні відрядження, наради, семінари, навчання. Часто була робота без вихідних. Вона все мужньо пережила, і тому я знав, що вона буде проти моєї нової посади. За три дні до сесії, коли я прийняв рішення, то навіть нічого їй не казав, бо знав, що буде хвилюватися… А вона перед тим якраз у лікарні лежала. Поставив де-факто, коли вже обрали головою райради. Змирилася: «Певно, така вже в тебе доля».
– Розумію, робота забирає багато часу, але як любите провести вільний час? Чим цікавитесь?
– Це правда, через роботу практично не бачив як росли сини. Їхав із дому, вони ще спали, повертався – вже спали. Зараз обидва дорослі, тому їхнім вихованням завдячую дружині, батькам. Повернувся в батьківську хату в Іваничівському р-ні, то зараз більше часу проводжу на городі і в саду. Маю свої овочі і фрукти. Під час навчання в технікумі грав на трубі, навіть по весіллях їздив, як любитель – на баяні, ще досі десь валяється на горищі. Люблю співати, менший онук у цьому весь у мене (посміхається, – авт.).
– І на останок, яким принципом ви керуєтесь у житті і на роботі?
– Живучи і працюючи, намагаюся почути кожну людину. Якщо ти робиш щось добре, це зрозуміють! Нехай і не одразу…
Розмовляла Ольга КОНОНЧУК.
Фото автора.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *