Хто «годує»
лохину?
Вода – чи не найважливіший компонент для ягоди. Вона на
плантаціях ТОВ «Волинська ягідка», що знаходиться на землях Шацької ТГ
Ковельського р-ну біля Прип’яті, тут скрізь – у двох величезних
резервуарах-ставках, меліоративних каналах та ровах. А ще ж усі 200 гектарів
ягоди високорослої мають крапельне зрошення. А це понад 10 км захованих у землю
труб, по яких фактично до коріння кожного кущика потрапляє вода і необхідні
компоненти живлення. Вона і в хмаровинні, яке на Поліссі завжди щедре на дощі.
У спекотну пору важливо зібрати у резервуари й цю цілющу небесну силу. Якщо ж
рік багатий на воду і вона виливається через вінця з каналів і ровів, потрібно
вчасно поділитися цими запасами з річкою Прип’ять, яка протікає поряд. Знайти
прийнятний для вирощування лохини баланс води, тут – це архіважлива умова
успіху. Потрібно врахувати небесний, підземний і надводний шлях води, навіть передбачити
росяні ранки. І всією цією системою, видимою і невидимою, природною і
рукотворною, зокрема, й поливом і «харчуванням» рослин у цім ягіднім
господарстві опікується інженер-гідротехнік Андрій Іванович Лагодич.
– Андрію
Івановичу, у вас фантастична робота. Як Вам вдається справлятися з цим видимим
і невидимим для людського ока господарством?
– Насправді все не так складно, як здається. У самій
основі нічого складного нема. Дощі можна передбачити, два ставки, меліоративні
канали і рови – ось вони, рівень води можна зміряти, а відтак і вирахувати її
загальний об’єм, є ще шість свердловин до глибинних горизонтів, та цими
запасами ми майже не користуємось, а ось там, в рядковинні, лежать труби, які
подають воду до рослин, і тут вже потрібно розрахувати все, як мовиться, покрапельно.
Крапельне зрошення – один із найекономніших і найпрогресивніших можливих
варіантів поливу на сьогоднішній день.
– Ми
звернули увагу, що крапельне зрошення підведене практично до кожного кущика. А
це ж більше 5 тисяч рослинок. Усіх потрібно нагодувати, втамувати їхню спрагу,
своєчасно подати необхідні ліки… І всім цим процесом фактично керує одна
людина. І це Ви, Андрію Івановичу! Ви таки справжній чарівник…
– Були б на місці, я пояснив би вам і показав, як все
діє. Насправді є труба, у якій постійно знаходиться вода. З труби відходить дві
крапельні стрічки, які лежать на кожному рядкові. Полив відбувається через
кожні 40 см і при тому, що коріння розростається, воно бере собі воду. Навіть
якщо й крапельки за 40 см від куща. Якщо й може щось дивувати, так це те, що,
хоч площа й велика, полив відбувається не за один прийом. Він розділений на
частини. Тобто в якийсь момент може поливатися тільки незначна частина. На
даний момент, щоб полити, потрібно затратити цілий робочий день, а не так, що
підключив систему, і одночасно всі площі зрошуються.
Зрошення – це моя сфера відповідальності. Зараз маємо
високотехнологічне ізраїльське обладнання, яке дозволяє керувати процесом
поливу, вносити при потребі якісь зміни, одночасно з водою підмішувати потрібні
добрива, контролювати показники по добривах і по воді навіть дистанційно.
Навіть зі смартфона. З будь-якої точки можна управляти цим процесом. Літак
також летить на автопілоті, але мусить бути людина, яка це контролює і відстежує.
– Де ж вода
змішується з добавками? Їх же потрібно якось іще розчинити… Як усе це відбувається?
– Вода береться з водонакопичувального басейну. Їх у нас
два. Один має водне плесо величиною 1 гектар, другий – два. З них забирається
вода і вже в насосній станції змішується з добривами, які попередньо
розчиняються у спеціальних ємкостях і невеликими дозами подаються разом з водою
до рослин.
– Цікаво, а
скільки води і добрив потрібно кожній рослинці, аби почуватися комфортно?
– Це залежить від погодних умов. Середньостатистичну
цифру навіть важко сказати. Якщо проходять дощі, не дуже засушливе літо,
бувало, що по тижнів три ми й зовсім не підливали. Вмикали систему тільки для
того, щоб подати добрива.
– Тобто Ви
ще й відповідаєте за «харчування» рослинок…
– Так, ми їх, якщо можна так сказати, ще й «годуємо».
Якщо не дуже спекотне літо і – з періодичними дощами, то буває, що необхідність
у самому поливу, як такому, і зовсім відпадає. Вода потрібна тільки для того,
щоб для рослинки «піднести» добрива.
– А що ж
«їдять» ваші рослинки?
– По добривах, це питання більше до агронома. Він ставить
завдання, які я виконує. Він каже: «Оце й оце потрібно приготувати в таких то
дозах». І я виконую.
– Як часто
Ви підхарчовуєте своє рослинство – кілька разів на день або ж достатньо й
одного разу в тиждень?
– Це також відбувається по-різному. Весною і літом –
частіше… А взагалі за цим стежить агроном.
– У Вас
незвичний фах?
– Робота зі своєю специфікою, цікава.
– У якому
навчальному закладі можна здобути таку спеціальність?
– Я цьому ніде не вчився. Закінчив Шацький лісний
технікум імені Валентина Сулька, потім здобував вищу лісівничу освіту у
Національному університеті України, що у Львові. Прийшов у «Волинську ягідку» з
першого дня, коли все створювалося. Якби прийшов зараз, то було б дуже важко.
– Можливо, Ви
особисто ще й створювали всю цю систему?
– Так, вона створювалася за моєю участю.
– Яка загальна
протяжність мережі?
– Є такі лінії, які мають по 2,5 км. Зараз у нас три
поля, кожне з цих полів має свої особливості. П-1, створене першого року, має
ділянку, де вода подається не лініями, а зроблена кільцем. А друга і треті
площі вже мають лінії протяжністю до 2,5 км.
– То загалом
маєте до 10 км труб?
– Думаю, що їх більше.
– Як вони «почуваються»
у землі? Чи не псуються?
– Це не метал, а пластик. Кажуть, що тридцять-п’ятдесят
років вони мали б відслужити.
– Ви
задоволені своєю роботою?
– Задоволений.
– Звідки Ви
родом, чи маєте сім’ю?
– Народився у смт Шацьк, тут у 2003 році закінчив
загально-освітню школу, відтак – Шацький лісний технікум, а згодом – і
Національний лісотехнічний університет України. Обзавівся сім’єю. Моя дружина
Ірина працює продавцем, виховуємо двох дітей – Максим вже ходить до школи, а
Вікторія – ще тільки у дитячий садочок.
– Чим
унікальне ваше господарство?
– Насправді, подібних агропідприємств в Україні багато.
«Волинська ягідка» вирізняється з усіх хіба що своїми площами (друга за
величиною насаджень лохини в країні) та зразковою культурою господарювання.
Буває й так, що якесь господарство перепрофільовується.
– Звернули
увагу, що колектив у вас в основному чоловічий…
– Це тільки в осінньо-зимовий період. Маємо дві
жінки-бухгалтери, решта – хлопці. На сезон вже приходять дівчата і жінки. Щодо
мого напрямку, тут потрібно попрацювати фізично з добривами: підняти важкі
мішки, перенести у потрібне місце. Потрібна чоловіча сила. Така специфіка.
Жінкою у нас була й агроном. Але це також робота не з легких: завжди у чоботах,
і в дощ, і в негоду потрібно контролювати ріст рослин, їхній догляд, захист від
хвороб, підрізку. Жінкам складно. Тепер агрономією у нас займаються чоловіки…
– Все-таки
фантастична у Вас професія. А десь готують спеціалістів такого профілю?
– Таких вишів ще немає. Щось наближене є у сфері
підготовки фахівців для водного господарства. Якщо взяти людину, яка віддалена
від цього, то їй довелося б тяжко. Моє щастя, що я тут з перших днів. Я бачив,
як воно створювалося, брав у цьому участь. Спершу була одна площа, а це менший
обсяг інформації, який потрібно було запам’ятати. Тоді з’явилася друга, відтак
і третя. Зараз усі намагаються по максимуму переходити на автоматику,
якнайменше застосовувати ручну працю. Десять років тому це було б із
максимальним залученням людського ресурсу, великої кількості людей, а теперішні
технології розвиваються в бік автоматизації усіх виробничих процесів, чому
свідчення і наша технологія крапельного зрошення.
– Чи можна
впровадити подібну технологію на дачі?
– Запросто. Компоненти продають, а разом все доводиться
збирати на місці.
Ми для цього зверталися до проєктувальників, які зробили
нам відповідний проєкт та розрахунки, тоді здійснювали монтаж. Я працював разом
з ними, знаю, як це відбувається.
– Вам,
очевидно, доводиться співпрацювати з механізаторами та іншими категоріями
людей, щоб вони знали, як працює система, не пошкодили її?
– Є й такі особливості… Буває й так, що трубки, які
лежать на кожному рядкові і несуть воду під кожен кущ, пошкоджуються зайцями,
лисицями, мишами, воронами, які їх гризуть, норовлять перекусити, клюють… А
десь і тракторист не додивиться, наїде…Або й люди пішли підрізати кущі секаторами
і десь випадково пошкодили трубу… Звісно, все відновлюється… Це ж фактично
шланг, який лежить на рядкові. Є ремонті з’єднання, у пошкодженому місці трубка
розрізається і сточується, скручується… Технологія дозволяє нам багатократно
відновлювати цю мережу.
– Тобто й
мишки хочуть напитися з ваших систем?
– І таке буває. Я з ними борюся і маю дуже багато роботи.
Особливо ворони цікавляться, що ж там крапає. Прилетять і давай клювати
патрубок. Звісно, є такі труби, що їх клювом не проб’єш, але вони втричі
дорожчі, а менші пошкоджуються. А ще ж лисиці, зачувши мишку, пролазять під
сіткою, розкопують нірки, клацають зубами, гризуть, пошкоджують труби.
Не так і просто виявити ці пошкодження… Тож, попри знання
комп’ютерних технологій, програмного управління, вміння користуватися
смартфоном, потрібні й попереджувальні заходи, а для цього варто знати повадки
звірів і птахів, враховувати людський фактор… Система крапельного зрошення
завжди має бути справною і в потрібний час до потрібного куща подати з
крапелькою води ще й необхідний живильний раціон… Якщо на все це зважити, то й
насправді робота у мене незвична або, як ви кажете, фантастично цікава.
Розмову вели
Володимир
ПРИХОДЬКО,
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
Фото Віктора
РАЙОВА.