З
державницьких позицій
Ковельщина – чи не єдине місце в Україні, де очільники
районної державної адміністрації та районної ради Ольга Черен та В’ячеслав
Шворак мають спільну приймальню та одну на двох секретарку. А ще – повне
порозуміння і досить тісну співпрацю. У цьому й переконалися журналісти
«Волинської газети», перебуваючи у Ковелі. Названі голови саме збиралися на
кордон, щоб проінспектувати, як там живеться нашим захисникам.
– Ольго
Миколаївно, Ви, як голова райдержадміністрації, дуже тісно співпрацюєте зі
своїм районним колегою самоврядування з місцевими громадами. Наскільки це вас
об’єднує і важливо для загальної справи?
– У нас мають бути партнерські відносини, бо якщо ми будемо,
як кажуть, давати якісь там вказівки, думаєте, громади будуть з нами працювати?
А в нас 23 громади. І з нами усі в дружніх відносинах, працюємо. Де можемо,
порадимо, підтримуємо морально і матеріально, випросимо допомогу в обласній
адміністрації. Бувають ситуації, коли потрібні колективні дії. Як це склалося в
теперішніх умовах по облаштуванню кордону. Поодинці жодній людині не під силу
це зробити. Працюємо командою… Хто що може, те й робить. Хтось має впливових
патріотичних друзів чи знайомих, залучаємо громади, словом, збираємо все
необхідне по крупинці. Ось нещодавно говорили і з головою Шацької
територіальної громади Сергієм Карпуком… Ця громада прикордонна, їм також не
просто. На їхніх територіях поселили прикордонників і нацгвардійців, потрібно працювати
над їхнім забезпеченням. Ви ж розумієте, у нас на рівні держави швидко так не
робиться. Потрібно шукати все необхідне нам самим… А це й продукти, і
дрова… Як вже казав вам голова районної ради В’ячеслав Шворак, і сокири, й трімери,
щоб покосити якісь кущі, й інші повсякденні речі для облаштування побуту наших
захисників.
– У Вас
повне порозуміння з районною радою…
– Я на цій посаді вже вісім місяців. До цього були знайомі
з Андрієм Броїлом, який зараз працює заступником голови районної ради, бо ж обоє
свого часу були головами районних рад попередньої каденції. Він тут, я в
Турійську, добре знаємо один одного. То ж і з В’ячеславом Петровичем одразу
склалися ділові доброзичливі відносини. Обоє відповідаємо за новоутворений
район, територіальні громади, його людей. Обох об’єднує прагнення якнайшвидше
вирішити якесь важке чи болюче питання. Зібралися, обговорили, у нас так
складається, що є питання, ми зійшлися, вирішили і робимо. У нас навіть комісії,
які раніше були суто в адміністрації – по перевірці пилорам, кар’єрів,
магазинів – тепер спільні. Туди входять представники районної ради і районної
державної адміністрації. Ми намагаємося нічого не ділити. Нема що ділити. Маємо
працювати разом. Я вже казала, у нас така місія: маємо найбільший район і на
цих посадах маємо усіх об’єднати, бо ж ви розумієте, що таке традиції і людська
прив’язаність… Мені ж також не хочеться казати: «То мій Турійський район…
Бо я ж прийшла сюди з посади голови Турійської районної ради, хоч і живу на
території Ковельського району, але все-таки часто тягне на «рідну» Турійщину.
Ось заїжджаю в громади, а там любомльські, старовижівські… Потрібен час, щоб
всі звикли, що це вже Ковельський район і ми всі – ковельські. Звісно,
автентичність була, є і залишиться, бо ми завжди будемо пам’ятати, звідки ми і
якого роду-племені… Дехто з старших ще застали післявоєнні районні
об’єднання. Мої батьки розповідали, що на Турійщині були Купичівський та Луківський
р-ни.
Знаю це з розповідей старших, бо була малою і цього не
пам’ятаю. Народилася ж у 1972 році. Ми маємо підтримувати рішення і завдання
депутатського корпусу, хоч і коштів нема, але маємо робити те, що маємо.
Найбільше хочеться, щоб завершили реформу і по виконавчій гілці влади, бо вона
в нас не завершена. І допоки не внесені зміни до Закону про місцеві державні
адміністрації, у нас лишаються по законодавству ті ж самі повноваження, що були
ще за часів сільських рад, до їхнього об’єднання. Ось і виходить, ніби
повноваження ті ж, хоча частину повноважень вже передали, а обов’язки
лишаються. За все відповідальність несемо ми: чи то вакцинація, чи щось інше. Що
б не було, відповідальність несе адміністрація. Якось трошки неправильно. Так
само і з бюджетом. Коли в нас є відповідальність, то в нас має бути й фінансове
забезпечення, як і записано у Європейській хартії, в якій ми зараз перебуваємо.
Але, на жаль, в нас так не відбулося. Особливо у районній раді, де місцеве
самоврядування. Для забезпечення якихось повноважень, потрібно, щоб було фінансування,
а його, на жаль, нема. Якщо не прийняли змін до Конституції, потрібно було би продумати
якийсь інший механізм надходжень у районний бюджет, щоб ми мали якісь важелі впливу
у вирішенні хоча би якихось надважливих питань. Як зараз на кордоні!.. От сталася така
ситуація… А якщо громада не захоче нам допомагати? Хіба хтось може її примусити?
Ні… Тільки попросити, і… по-хорошому… Бо якщо тиснути на громаду, та
ніколи в житті депутати не дадуть якісь кошти. Зараз вони там без тендерів
закупляють сітку, так само стараються, підключаються… Ми розуміємо, якщо
зараз цього не зробимо ми самі всі разом, то невідомо, яка буде ситуація.
– Ольго
Миколаївно, Ви сьогодні збираєтеся на кордон?
– Ми хочемо поїхати в Доманове і побачити, як живуть наші
прикордонники. Як поселилися у намети… Там постало питання з дровами… Бо з
харчуванням, як нас інформує командир загону, забезпечення дуже хороше… Але
все-таки потрібно побачити, щоб знати ситуацію для самих себе. Ми ж не працюємо
для когось персонально. Очільники влади міняються, президенти приходять і
відходять, а ми тут живемо, це наша земля, ми її любимо, тут наші люди, тому ми
маємо для себе знати, яка ситуація на кордоні, бо ж наближаються холоди, а там
молоді прикордонники. Навіть по-батьківськи і по-материнськи потрібно подивитися,
що в них там… Можливо, й ми щось зможемо там підкоригувати… Маю на увазі,
питання побуту…
– Якби Вам
доля подарувала зустріч із Президентом, про що б у нього запитали, що попросили
зробити?
– Оце так несподіване питання… Найперше, як очільник виконавчої
гілки влади, як вже казала, бо це питання для мене найболючіше, враховуючи
ситуацію, яка склалася на кордоні, звернула б його увагу на захист наших
територій. Звичайно, найважливіше для всіх нас зараз питання захисту наших
територій, нашого кордону і хотілося б деякі речі, які можна врегулювати на
рівні держави, а я вже над цими питаннями працюю на рівні обласної державної
адміністрації, з держлісгоспом, вирішити… Бо ж там, де знаходяться
прикордонники, потрібно опалювати, тому це – й доставка дров, тендерні
процедури… Ось ми зараз зіткнулися з такою ситуацією… Я так само попросила
б, хоч це питання більше до Прем’єр-Міністра, аніж до Президента, та оскільки
він Верховний головнокомандувач, то можна було б і до нього звернутися, бо ж це
головне його завдання. Бо коли склалася така ситуація, то на питання тендерних
закупівель і їм подібні, є ж у нас кошти у державному бюджеті, потрібно швидко
реагувати. Дивіться, в короткий термін вони вже на кордоні таку огорожу
поставили… Ми ж своїми силами не зможемо так швидко все зробити.
– А навіть
для того, щоб закупити дрова, потрібно оголошувати тендер?
– Саме так. І тендер, й інші обов’язкові процедури… Як
і при пандемії… Потрібне миттєве державне реагування… Я одразу ж звернулася
до заступника голови облдержадміністрації Андрія Ярмольського і він погодився
підготувати листа і спростити тендерну процедуру… Коли почалася пандемія, ми
всі зверталися, бо потрібно було закуповувати шевеели і все інше необхідне для
лікування людей. Ми ж пам’ятаємо минулий рік… Тоді одним рядком було
прописано, щоб, у зв’язку з пандемією, дозволити спростити тендерні процедури
шляхом переговорів впродовж 5 днів.
– Так само потрібно
діяти і тут.
– У нас рішенням РНБО введена надзвичайна ситуація у
Волинській, Житомирській, Чернігівській, інших прикордонних областях… Тож
потрібно дозволити закупляти дрова, сітку, інші необхідні підручні матеріали,
прописати на це відповідні кошти. Сподіваюся, що на рівні обласної
адміністрації, прикордонного загону ці питання будуть врегульовані.
І я вже казала, як очільнику виконавчої влади, мені б
хотілося, щоб завершилася реформа. Щоб чітко були розподілені повноваження –
районної і обласної адміністрацій, щоб кожен знав своє місце і повноваження, хто
за що несе відповідальність. Бо це дуже важливо. Питань є багато. З ними
стикаємося кожен день. Зокрема, й по роботі з головами громад. Бо кожна
реформа, як ми знаємо, просто так не відбувається. По медичній галузі є
питання. Так само і в освіті. Повноваження між громадами… Особливо багато нестиковок
і неув’язок, які потрібно вдосконалювати, вирішувати, трапляється у сфері архітектури,
зокрема, в містобудівній документації.
Ясно, що Президенту я таких дріб’язкових запитань не
задавала б. Могла б хіба висловити прагнення наших співгромадян, щоб швидше
завершилася війна, бо дуже хочеться, щоб настав мир на твоїй землі. Бо зараз,
коли тривога наблизилася до наших кордонів, а ми ж розуміємо, яка ситуація на
окупованих територіях, у сірих і прилеглих до них наших зонах, знаємо, як там виживають
люди. Ми бачимо ті страшні картинки по телебаченню. Як обстрілюють будинки,
вибивають вікна, а зима йде, потрібно десь перебувати, тому не хочеться, щоб
все це відбувалося десь тут у нас…
– Ольго Миколаївно,
але як Президенту працювати у цьому питанні, коли в Москві вже відкрито
говорять про війну з Україною, про танкові рейди до серця України – у Київ, вони
не приховують своїх загарбницьких намірів, а бува й вимагають своїх
«кремлівців» силою підкорити українців… Ми ж бачимо, що й наш найближчий
сусід Лукашенко, який заявляв, що прибуде в Україну хіба що на тракторі,
сьогодні відкрито говорить, що у війні проти України буде на боці Росії…
Штучно створив на кордоні «емігрантську кризу», вводить в оману і білоруський
народ, обманює, як і Лавров, що їхніх «лихих намірів» ніде нема, а війна вже й
не холодна, а емігрантська на кордонах Польщі та Литви палахкотить… То як же,
на ваш погляд, Президентові України з ними працювати у питаннях миру?
– Після всього, що вони зробили з українським народом, з
тими полоненими, що там були, я, наприклад, не підписувала б мирову угоду з
таким як Путін. Ця людина неадекватна чи й хвора… Якщо про Лукашенка
думалося, що він господар, тримає порядок у Білорусії, останні події, його
заяви поміняли й про нього думку…
– Може, він і
був господарем, але зараз фактично провокує війну…
– Якогось такого плану, щоб повернути в Україну мир, у
масштабах країни я не бачу. Щось не задумувалася про це… Я ж не йшла на
посаду президента.
Найперше, в нас має
бути сильною армія. Бо кого бояться? Тих країн, де є сильна армія. Ми ядерну
зброю віддали, тим самим оголивши себе… Тепер по-різному розглядають підписану
Леонідом Кучмою угоду про вихід з клубу ядерних держав. Одні вважають, що це
був крок до миру, інші ж кажуть, що Будапештський меморандум «розчистив» Кремлю
шлях до загарбання України. Моя думка така: «Якщо у нас буде сильна армія,
ніхто на наші території зазіхати не буде…» Я сьогодні по українському радіо
слухала про останнього гетьмана України Павла Скоропадського, який був на
службі у царя Миколи ІІ, але потім, при президентстві Михайла Грушевського, він
створив 60-тисячну українську армію… Шкода, що тоді сказали: «Він же був на
службі у царя Миколи ІІ…» А ще: «Навіщо нам така велика армія в Україні…» Його
усунули від управління військом. І що сталося? На той час армії також не
платили… Наша армія розійшлася… Під Крути послали студентів, які змушені
були захищати Вкраїну… Моя така думка: «Сильна армія – сильна країна!» Нам
потрібно її кріпити. Ми почали нашу армію відновлювати… Слава Богу, за ці
роки, можливо, і ця війна цьому посприяла, що ми її відновимо і будемо тримати
кордон на замку, бо я не впевнена, що Путін у найближчий час відступиться,
забере свої війська з Донеччини і Луганщини, що він так просто їх нам віддасть…
Зрозуміло, що виганяти ворога потрібно було ще у 2014-2015 роках… Якби ми
тоді не зупинилися, можливо б, своїм патріотизмом і харизмою, що боронимо свою
землю, тоді і вигнали б ворога. Але хтось там планує, не такий стратег, як
ми…
– Ольго
Миколаївно, захоплюємося Вашою жертовністю і патріотизмом… Та хочеться
запитати, попри ваш державний чин, і про буденне: своєму чоловічкові вареники ще
варите і з чим?
– Варила в неділю. Вчора приїхали з Шацька пізно, бо
інспектували об’єкти по великому будівництву. Болить душа й за цю справу. Хочеться,
щоб будівництво школи у с. Піща вже завершилося, а воно дещо затягується, то
приїхали пізніше, але борщ все ж зварила. Готувати я люблю…
Розмову вели
Володимир
ПРИХОДЬКО,
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
Фото Віктора
РАЙОВА.
Довідково:
Розпорядженням
Президента України від 23 березня 2021 року № 209/2021 – рп головою Ковельської
районної державної адміністрації призначено ЧЕРЕН ОЛЬГУ МИКОЛАЇВНУ.
Народилася
3 лютого 1972 року в селі Маковичі Турійського району Волинської області.
Освіта
– вища: у 2000 році закінчила Волинський державний університет ім. Лесі
Українки, початкове навчання, вчитель початкових класів; у 2015 році закінчила
Тернопільський національний економічний університет, державна служба, магістр з
державної служби.
Трудову
діяльність розпочала із 1990 року на посаді вчителя початкових класів
Маковичівської неповної середньої школи (загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
с. Маковичі) Турійського району, на якій пропрацювала понад 20 років.
2010
– 2020 рр. – голова Турійської районної ради.
2020
– і до призначення – голова Турійської райдержадміністрації.
Сімейний
стан. Заміжня. Має двох синів.