«Зібралися раз миші й почали гомоніти: що таки треба щось думати з тим котом, – бо далі вже видержати не можна: то того, то другого в мишачій громаді не долічишся! Та ще ж такий проклятий той кіт, що хоч би ж нападав так, щоб його заздалегідь було чути, а то ж підкрадається так тихесенько, що його й не чуть… Отруїти його? На шию дзвіночок почепити… А хто це зробить? Зглядаються миші одна на одну – ніхто не озивається…Ото ж то й ба! Радити спосіб на напасника – не штука, а самому поткнутися супроти лиха – то інша річ!».
Олена ПЧІЛКА,
«Мишача рада», 1908 р.