Любомльський край здавна славиться талановитими людьми. Серед таких – мешканка с. Штунь Любомльського р-ну Любов Оніщук. Жінка родом із села. Однак зростала у творчо багатій родині. Перші малюнки з’явилися ще тоді, коли малою спостерігала за тим, як постають барвисті образи з-під пензля її бабусі.
Любов Степанівна не один десяток літ віддала роботі на вчительській ниві. Навчала здібних дітей із глибинки передавати фарбами красу довколишнього світу, емоції, настрій… У той же час творила сама. Вона прийшла у світ одразу після війни, фактично через рік – 26 травня 1946 р. Батьки були звичайними сільськими медиками. Втім зуміли подбати про те, щоб дівчина навчалася у Луцькій художній школі. Майбутня художниця за один рік пройшла чотири (!) класи. Вступила у Народний заочний університет ім. Надії Крупської. Згодом закінчила й луцьке культосвітнє училище, здобувши фах бібліотекаря. Про те, звідки Любов Оніщук, минаючи рифи сільських буднів, черпає натхнення для творчості, – наша з нею розмова:
– Уперше на освітянську ниву я потрапила у 1968 році, коли розпочала працювати вчителькою малювання в штунській восьмирічній школі. Трудилася там недовго, бо чоловіка Петра Олександровича направили на роботу до села Баїв Луцького району. Там була піонервожатою. Потім знову переїхали до Любомля. Певний час вела гурток образотворчого мистецтва у тамтешньому Будинку культури. В рідне село повернулася у 1977-му – в штунську школу, де й працювала вчителем образотворчого мистецтва та бібліотекарем до самої пенсії.
– Любове Степанівно, коли відчули потяг до малювання?
– У моєму роду було багато талановитих людей. З дитинства мені прищеплювали почуття прекрасного. Я була маленькою, коли зачаровано дивилася, як бабуся щось малювала. Ну й собі спробувати захотілося. Спочатку малювала олівцем. Пізніше взялася за фарби.
– А перші картини…
–…Почала малювати у 1967 році, перед заміжжям. На полотні зобразила кошик грибів. За незнанням не зробила ґрунтовки, тому картина не збереглася. Серед перших робіт – «Альонушка», «Три богатирі» і два натюрморти із соняшником та яблуками.
– Який жанр живопису вам понад усе до вподоби?
– У молодості – портрети, сцени побутового характеру, а потім почала малювати суто пейзажі та натюрморти. Напевне, любов до природи бере гору.
– Звідки черпаєте натхнення?
– Від природи. Вона дає бажання і сили створювати прекрасне. Зазвичай спочатку знаходжу ту місцину, яку хочу зобразити. Всі мої пейзажі – з реальних краєвидів. Фотографую їх, а тоді вдома малюю. Працюю переважно у своїй кімнаті: там найзручніше.
– Якими видами мистецтва ще захоплюєтеся?
– Люблю соломопластику. Створюю птахів, різдвяних павуків, янголів, дідухи. До вподоби мати справу з виробами із глини, пап’є-маше (саме з допомогою Любові Степанівни було створено музей історії с. Штунь, зокрема – вона подбала про художнє оформлення, – авт.).
– Де можна побачити ваші творіння?
– О! Таких місць багато! То – і музей у моєму рідному селі, і любомльський краєзнавчий музей, музей СНУ імені Лесі Українки, деякі роботи – в київських етнографічних музеях і навіть за кордоном – у приватних колекціях.
– Цікаво, над чим працюєте зараз?
– Над новим пейзажем. Багато часу присвячую виробам із соломи. Не сиджу склавши руки, бо не вмію (посміхається, – авт.). Плани? Буду творити, доки Бог дасть.
Іван ОНІЩУК.
На фото: художниця із с. Штунь Любов Оніщук та її роботи.