Непримиренні суперечки, які виникають між вірянами православних конфесій, на жаль, не дивина. Як правило, ворожнеча розпалюється на ґрунті майнових або земельних непорозумінь, хоча часто протистояння виникає навіть за кількість парафіян…
Щоправда, останніми роками спостерігається тенденція до зменшення таких конфліктів. Нині – це поодинокі факти. Проте час від часу вони дають про себе знати. Торік, приміром, зафіксовано випадки протистояння між православними конфесіями (Київський та Московський патріархати) у Ківерцівському, Луцькому, Горохівському р-нах. Фіксувалися й факти загострення міжконфесійних відносин між представниками православних та деяких протестантських структур (через спроби останніх проводити доволі агресивну місіонерську діяльність).
Сторони, які конфліктують, часто вдаються до бійок, силового захоплення будівель, перешкоджають опонентам здійсненню релігійних обрядів. У цьому сенсі яскравим прикладом може слугувати періодичне загострення взаємин між православними конфесіями у с. Проходи Любешівського р-ну, що зумовлено неодноразовими спробами активістів УПЦ перевести місцеві храми УПЦ-КП під юрисдикцію УПЦ-МП.
Враховуючи небезпеку масових заворушень для суспільства, варто не забувати, що запобігати їхньому виникненню повинні відповідні правоохоронні органи та органи влади. А коли весь арсенал впливу на ініціаторів конфлікту буде вичерпано, то до організаторів таких дій можуть застосувати й інші форми впливу. Наприклад, ст.161 Кримінального Кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» гласить, що умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті караються штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років!
Усі непорозуміння та суперечки повинні вирішуватися не силовими методами, а згідно з чинним законодавством. Осторонь цієї проблеми не повинні стояти й органи місцевого самоврядування, адже, наприклад, виділення земельних ділянок для потреб релігійних громад – лише в їхній компетенції.
В Україні мирно співіснують сотні релігійних об’єднань, що належать до різних церков. Це – яскраве підтвердження розвитку демократичного суспільства. Але дуже важливо, щоб самі священнослужителі не провокували конфлікти, штовхаючи парафіян на стежку війни. Слово духовного отця має велику силу, і вона повинна спрямовуватися на добро.
Сергій ГЛУЩУК.