Паперові стратегії

Нещодавно бруківкою історичної частини Луцька пройшлося поважне товариство. Політики, громадські діячі, представники влади, науковці, історики та краєзнавці зібралися у приміщенні колишнього колегіуму, де тепер – начальний корпус Волинського технікуму Національного університету харчових технологій, аби спільними зусиллями напрацювати цілу стратегію розвитку Старого міста. Ще раніше тією ж старовинною бруківкою прямували до Кафедрального собору апостолів Петра й Павла католики, аби звести молитву Господові й відсвяткувати Великдень. І тим, і тим довелося… тиснутися між брудними парканами, котрими огороджена територія будівництва в самому серці Старого міста. Причому будівництва вічного. Бо нині замість осередку історії Луцька маємо справжні катакомби. 

Старе місто – територія особлива. Передусім – пам’ятками архітектури національного й місцевого значення. А це те, чим можна привабити туристів. І хоча останні два роки влада активно працює в цьому напрямку (створено управління туризму та промоції при Луцькій міській раді та КП «Центр туристичної інформації та послуг»), одначе охочі помилуватися краєвидами й відвідати історичні місця не потягнулися до обласного центру косяками. Воно й не дивно, бо, відверто кажучи, справи гірші, аніж можна було б собі уявити. Якщо головний фасад будівель-пам’яток ще більш-менш, з іншого боку – як не Шанхай із непоказних гаражів та різноманітних добудов, то смітник. Зрозуміло, аби зробити з історико-культурного заповідника туристичну перлину, необхідні не лише бажання та зусилля. В першу чергу потрібні гроші. Колосальні!

– На весняних канікулах на екскурсію до Луцька приїздили діти з Ялти, – розповів краєзнавець Петро Троневич. – Якою була їхня радість, коли потрапили до замку Любарта. Правда, тішилися не екскурсією, а тим, що побачити таку величезну кількість снігу. Це жах! На території замку не можна було вміститися групі туристів, бо прочистили від заметів тільки вузенькі стежки. А влітку на вулиці Братковського взагалі не можна пройти – стільки автомобілів. Ми не робимо нічого, аби Старе місто могло приймати туристів! Можна знайти громадські організації, аби розчистити пам’ятки від снігу. Це ж – елементарно.

Одначе громадські організації озброюватися лопатами не поспішають. Натомість активно рихтуються на пошуки грантових грошей. Мовляв, візьмуть на себе відповідальність за допомогою Євросоюзу довести до ладу древню частину міста. Щоправда, до тих громадських об’єднань частенько входять особи, котрі ще вчора сиділи у високих чиновницьких кріслах луцького муніципалітету. А чи не тоді на теренах Старого міста торгували будівлями й роздавали землю під забудову? Та про це – згодом.

Нині ж є потреба у паспортизації пам’яток. Про це заявив директор історико-культурного заповідника Павло Рудецький ще у вересні 2012 р. під час засідання однієї з депутатських комісій: «У найближчих планах – заміна дерев’яних конструкцій у замку та паспортизація пам’яток. Документація є лише на Шляхетський будинок, де розташована картинна галерея». Усіх пам’яток – 58. Хоч як дивно це звучить, але місто й досі не має державного акта на замок Любарта. Механізм простий: держава повинна виділити кошти, аби місцева влада могла оформити право на користування. Поки ж – період очікування, бо гроші зі столиці не надходять. Тим часом частина стіни Окольного замку руйнується. Ще трохи – і рятувати буде нічого. Тим паче, подібний прецедент в історії Луцька вже був. Ще за радянських часів. У 1978 р. шмат стіни, котрий з’єднував замок та Вежу Чарторийськи,х подали до реєстру пам’яток. Очікували на фінансування вже наступного року, аби була можливість давню споруду відреставрувати. Але частина стіни… остаточно зруйнувалася у 1979-му, так і не діждавшись рятівного круга – грошей. Втрачено навіть будівельні матеріали, бо їх… розтягнули охочі.

Та паспортизувати – половина справа. А що робити з такими спорудами, як будинок колишньої стоматологічної поліклініки, котрий розташований на Замковій площі неподалік ресторану? Свого часу приміщення успішно продали, а новий власник так само успішно… нічого не робить. А хатина заросла чагарником і стала притулком для безхатченків. Від такого іноземні туристи отримають… культурний шок зі знаком мінус.

– Це – катастрофа, – зауважив Сергій Годлевський, начальник відділу охорони культурної спадщини управління культури Луцької міської ради. – Як впливати на власників? Тим паче, що далеко не кожен може придбати нерухомість на території Старого міста. Чимало пам’яток місцевого значення перебувають у приватній власності. Вони – продані! І, що найцікавіше, невідомо кому. Ми звернулися із запитом до бюро технічної інвентаризації, аби отримати відповідні відомості. Відповіли, що не мають права оприлюднювати імена власників, бо то – конфіденційна інформація.

І сміх і гріх. Бо ті імена відомі добрій половині мешканців Луцька. І представникам сьогоднішньої, а тим паче вчорашньої влади також. Зрештою, за німої згоди останніх Старе місто кілька років тому шматували, наче Тузик шмату. Тепер на території заповідника мешкає і депутат Луцької міської ради, і депутат Верховної Ради України. Кілька будівництв – у процесі. Зокрема й те, майданчик котрого огородили парканом, а відтак практично перекрили прохід від замку до Лютеранської кірхи. Для пішоходів відвели якийсь метр доріжки, де розминутися – ціла проблема. Одначе незручності пересічного лучанина забудовника не турбують.

Будівництво на вул. Кафедральній, 13 стартувало ще у 2008 р. Здавалося б, ідея загалом непогана: із занедбаного приміщення колишньої котельні зроблять житлово-офісний комплекс, котрий прекрасно вписуватиметься в архітектуру Старого міста. В процесі з’ясувалося, що то буде приватний медичний заклад. Про це свідчить плакат, приклеєний на паркані. Правда, про порушення не варто вести мову, бо забудова цієї ділянки передбачена генеральним планом. А яким чином поява чергової лікувальної установи може додати до туристичного потенціалу Луцька? То – питання десяте. Одначе таке рішення благословив представницький орган влади обласного центру і минулої, і нинішньої каденції. Одні дозволили спорудження, інші не заперечували, аби дорогу обгородили під додатковий будівельний майданчик. 

Чим пояснюється сей акт лояльності? На запитання спробував відповісти під час однієї з сесій міської ради Тарас Рабан, колишній директор історико-культурного заповідника, назвавши ім’я забудовника, котрий упродовж минулої депутатської каденції був володарем мандата обранця луцької громади. 

Земельну ділянку на Кафедральній, 13 рішенням сесії передали в оренду ТзОВ «Луцькміськбуд» (не варто плутати із КП «Луцькмістобуд»), аби згадане товариство облаштувало будмайданчик. Мовляв, основної ділянки не вистачає. 

Варто бути реалістом й усвідомити: на оглядинах таких (!) об’єктів туризму не зробиш. Та й навряд чи власники маєтків та іншої нерухомості особливо зацікавлені в тому, аби попід вікнами вешталися туристи. 

Як не крути, а стратегіями, чисто виписаними на аркушах паперу, Старе місто не врятуєш. Ще трохи, й до історико-культурного заповідника пересічному мешканцеві Луцька взагалі буде проблемно потрапити: та територія – приватна, а та – передана в оренду. Головне – толку жителям від того нуль: ні серйозних доходів у казну, ні позитивного іміджу місту. При цьому замок Любарта не так давно потрапив до переліку семи чудес України! Але якщо ситуація із забудовою Старого міста не зміниться найближчим чином, то дивувати гостей древнього Лучеська будемо не унікальними пам’ятками, а… VIP-кварталом. От тільки цікаво: хто отримуватиме дохід із замку?