Поява
в одному з підрозділів сил Територіальної оборони ЗСУ двох іноземних
інструкторів-волонтерів викликала жвавий інтерес не лише в Україні. Як згодом
виявилося, цей факт привернув увагу навіть рашистських агресорів… Що
незвичайного в цій історії?
Так
чи інакше, спочатку троє, а потім двоє колишніх військових із Великої Британії
і США понад місяць на волонтерських засадах, без зброї в руках, навчали
українських побратимів різноманітним премудростям сучасної військової справи.
Із
одним із них – Аароном Лейландом, ми зустрілися у вільний від служби час в
одному з торгівельних комплексів області. В затишному кафе, де
інструктор-волонтер замовив собі «Американський сніданок» і запашну каву,
відверто розмовляли на актуальні теми. Звичайно, основна – війна. Власне, саме
вона й звела нас у цій точці земної кулі саме в цей час…
–
Колишній глава кремля дмітрій мєдвєдєв, який призначений заступником глави рнбо
рф, назвав усіх іноземних інструкторів в Україні «найманцями» і «нацистами»… І
закликав своїх головорізів знищувати таких, як ви, в першу чергу! Що скажете?
– Ці «срані росіяни» можуть говорити все, що завгодно.
Нас це не обходить! Вони постійно брешуть, і не треба реагувати на їхні слова
взагалі. Єдиний результат, який вони досягають подібними заявами: ми ще більше
хочемо їм протидіяти. От і все. Звичайно, прикро, що двоє наших колег потрапили
в полон до рашистів в оточеному Маріуполі, але я переконаний, що ця історія
завершиться позитивно для громадян Великої Британії.
–
То політика в цій справі зовсім відсутня?
– Чому ж? Я прекрасно розумію, що перебування в
Україні іноземних інструкторів-волонтерів може використовуватися політиками для
своїх цілей. Тому моя рідна країна Великобританія чітко заявила, що не буде
обмінювати двох своїх громадян, волонтерів-інструкторів, на вашого одіозного
віктора медведчука. Крім цього, деякі лідери на фоні війни в Україні різко
підвищили свій рейтинг. Наприклад, наш глава уряду Боріс Джонсон. А деякі, як
представники Угорщини чи Німеччини, його втратили…
–
Така категорична з Вашого боку оцінка росіян настала під час перебування в
Україні чи раніше?
– Я вступив на службу в британську армію в 1995 році.
Тоді була «Холодна війна», і з тих пір я знаю, що росіяни – це вороги
демократичного світу. Такими вони й залишилися… Саме тому мені під час служби
ніколи не дозволяли подорожувати в росію, я ніколи не довіряв жодному
росіянинові, а після 2014 року я тільки переконався, що діяв і мислив
правильно.
До речі, яскравий приклад злочинної діяльності кремля
навіть на території нашої країни – могила отруєного фсб ворога владіміра путіна
– алєксандра літвінєнка, який намагався розповісти правду про злочинний
кремлівський режим. Знаєте, на якому вона цвинтарі? На тому самому, де
поховано… Карла Маркса! Потім були інші атаки російської влади на людей у
Великій Британії, а після лютого 2014 року, коли росія відкрито почала війну в
Україні, фальшива маска з облич її правителів була остаточно зірвана. В мене на
Батьківщині багато другів військових, політиків, і вони так само ніколи не
вірили і не вірять жодному слову, яке лунає з боку росії. Хоча… Я також, як і
багато інших людей, не вірив, що росіяни вирішать 24 лютого 2022 року розпочати
масовану атаку на Україну, що їм окупованого Криму і частини Донбасу виявиться
мало… Я, також, як і багато інших людей, був наївним і вважав, що москва,
підписавши Будапештський меморандум щодо гарантії територіальної цілісності
України, ніколи його не порушить, забравши у вас ядерну зброю та літаки. Але
владімір путін наплював на всі міжнародні договори. Значить, вони ще гірші, ніж
ми думали!
–
Як вирішили приїхати в Україну?
– Після новин про масовану атаку росіян на Україну я
просто не міг знайти собі місця. Про сон також довелося забути… Я постійно
думав, чим і як можу вам допомогти… І 27 лютого я вирішив: поїду в Україну!
Один – це нуль, а 2 – це один! Так говорять у війську Великої Британії. Я
прагну, щоб в Україні було поменше нулів. Ще одне. Я був одним із тих, хто
вважав, що Україна протримається у війні з росією максимум 3 доби, і що Київ
буде захоплений росіянами. Тому я просто захоплююся героїзмом та відчайдушністю
українських солдатів! У вас неймовірна мотивація воювати на своїй землі за свою
незалежність!
–
Під час служби Ви воювали? Де саме?
– Я прослужив 23 роки. Починав у королівській
військовій авіації, а потім був спецпризначенцем. Служив також і на штабних
посадах… За цей час довелося провести 5 бойових місій в Афганістані, двічі був
в Іраку… До речі, саме неймовірний бойовий дух українців став головною
причиною, що ми з друзями-інструкторами залишилися в Україні. Бо я багато часу
провів в Афганістані…
–
Як приїхали в Україну?
– Зателефонував своїй колишній дружині, щоб зібрала в
гаражі мою амуніцією. Вона зараз мешкає окремо із нашою спільною донькою. Серед
усього необхідного прихопив, до речі, і невеликий намет, який подарувала мою
подруга з Одеси. Від неї я, на відміну від багатьох інших британців, дізнався
багато інформації про Україну, про менталітет вашого народу та його традиції…
Потім купив за свої кошти квиток на літак із Лондона у Варшаву. Зрозуміло, що
потім виникла проблема не тільки, як до вас приїхати, але й де конкретно
застосувати свої знання та вміння як інструктора. Випадково познайомився з
цивільною людиною-українцем, який саме збирався їхати в Дрогобич. І ми вирушили
в дорогу… Як перетнули кордон, він запитав, куди я прямую далі? Відповіді не
було. Хіба що з наметом десь «приземлюся» та думатиму… Віктор, цей
товариш-українець, запропонував їхати до нього додому в Дрогобич. Там і
зустрівся з мером міста Тарасом Кучмою. До речі, дуже імпозантна людина у
завжди чудовому костюмі… Він детально вивчив моє резюме, і, врешті-решт, ми з
двома колегами-амерканцями почали готувати місцеву поліцію та добровольчі
формування. А коли всю роботу було зроблено, виник варіант прибути на Волинь.
Тут в одному з підрозділів Територіальної оборони Збройних Сил України ми
більше місяця готували військовослужбовців за спеціальною програмою, яку я
розробив та адаптував до українських реалій… Усе б нічого, але хтось із
солдатів у соцмережах розповсюдив наше фото, а потім російська пропаганда
повідомила, ніби ми готуємо тут поповнення для полку «Азов», створивши ледь не
міжнародний військовий центр. Звичайно, що це зовсім не так. Я не боюся росіян,
і мені наплювати, як вони реагують на нашу роботу інструкторів-добровольців,
але їхня панічна реакція свідчить, що ми працювали добре.
–
Ви готували в Україні представників Національної поліції, потім зосередилися на
допомозі силам Територіальної оборони ЗСУ. Це доволі специфічні війська, адже
сформовані, здебільшого, з резервістів, багато з яких раніше взагалі не служили
в армії… Цивільні люди швидко стали військовими? Ви відчуваєте результат своєї
роботи?
– Загалом в Україні з моїми двома друзями з США (один
уже поїхав додому, прізвище не називатиму з відомих причин, другий – Тревор
Лебланк) ми провели вишколи для 425 людей. Перші 300 були в м. Дрогобичі на
Львівщині. А коли ми переїхали на Волинь, то почали працювати з представниками
окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Було охоплено 8
навчальних груп. Починали з того, як вперше взяти в руки вогнепальну зброю, як
діяти в наступальному бою, в обороні, як надавати медичну допомогу в першу
годину після поранення, щоб військовослужбовець був евакуйований в безпечне
місце і залишився живим.
–
Ви повинні знати, що тербатівці дуже позитивно оцінюють співпрацю з
інструкторами і вважають вас рідними людьми… До речі, а як ваші рідні у Великій
Британії відреагували на рішення поїхати в Україну та ще й як волонтера?
– Деякі друзі буквально фантастично підтримали моє
рішення. А деякі, котрі вважалися найближчими товаришами, проявили нерішучість
і кудись зникли з мого життя… Багато
років, коли ми ходили на пиво, вони розповідали, що у випадку виникнення війни
в Європі готові воювати з агресором, а коли така ситуація реально виникла, то з
400 моїх знайомих по військовій службі один я дотримав слова і приїхав сюди.
Але я не розчаровуюся.
Щодо моїх нових українських друзів, то я просто
захоплений ними! У них чудовий менталітет і традиції, правда, мало хто знає
англійську мову. Ви б знали, скільки вони різноманітних сувенірів нам
подарували! Відчувається їхня висока оцінка нашої допомоги. І з боку
командування підрозділу – також.
–
Чим пояснюють відмову їхати в Україну Ваші співвітчизники-ветерани?
– Як правило, сімейними обставинами (наприклад,
дружина проти), або поганим самопочуттям (втратили здоров’я на військовій
службі), або необхідністю заробляти гроші вдома (життя в Великій Британії
потребує високих доходів і великих витрат).
–
дмітрій мєдвєдєв брехав, що іноземним інструкторам-волонтерам тут платять
великі гроші, а я знаю правду, що не платять нічого. То що Вас тут тримало,
адже платити за рахунками у Великій Британії треба щомісяця, там ви залишили
роботу, а доходів в Україні – ніяких?
– Розумієте, в Лондоні я отримую за місцем своєї
роботи по 150 тисяч фунтів стерлінгів на рік? Хіба тут, в Україні, міг би хтось
запропонувати хоча б десяту частину цих коштів? Ні, звичайно, і я це розумію!
Тим паче, що я в неоплачуваній відпустці, а щомісяця повинен здійснювати певні
видатки. Заощаджень мені вистачило лише на 3 тижні перебування в Україні… Тому
ми створили платформу, з допомогою якої збираємо якісь кошти у Великій
Британії, щоб звести фінансові втрати до мінімуму.
–
Як думаєте, коли Україна відсвяткує перемогу над агресорами?
– Це складна тема. Все залежатиме не лише від рівня
підготовки українських бійців, але і від розмірів допомоги вашій країні з боку
західних союзників. А ще мій досвід говорить: в сучасній війні перемагає той,
хто застосовує асиметричні методи боротьби. Немає, як у колишніх світових
війнах чи пізніших конфліктах, класичної лінії фронту і тилу. Боротьба триває
скрізь, тому знищувати окупантів треба будь-де, в них буквально земля повинна
горіти під ногами, вони мусять відчувати небезпеку скрізь, де б не знаходилися!
Це ціла військова наука, але її українцям треба засвоїти! Власне, порівнюючи з
Афганістаном, де талібам західні союзники залишили величезну кількість зброї і,
самі того не бажаючи, перетворили їх на одну з найпотужніших армій світу,
ситуація була зовсім іншою. Насамперед, що їхня влада була відірваною від
місцевого населення, а воно, як таліби вирішили захопити владу, фактично їм не
протистояло. Як, на жаль, і урядові війська та інші силові структури
Афганістану: тому до Кабула вони підійшли майже без жодного пострілу!
В Україні я бачу феноменальну єдність армії, влади і
народу в спільній боротьбі з російськими окупантами. І це також вселяє
оптимізм. В усякому випадку, я повністю впевнений, що Україна переможе. Але
коли настане цей момент, я, звичайно, не знаю.
Розмовляла
Тетяна
ПОУДЕЛ.
На фото з особистого архіву Аарона ЛЕЙЛАНДА: Аарон Лейланд і Тревор Лебланк під час
роботи інструкторами-волонтерами в Україні.
P. S. Наступного дня після цієї розмови наші
закордонні друзі завершили чергову волонтерську місію на Волині та повернулися
у Велику Британію і в США. Серце підказує, що вони приїдуть в Україну ще
неодноразово. І в більшій кількості…