На запитання наших кореспондентів відповідає заступник Луцького міського голови Костянтин Петрочук.
– Костянтине Павловичу, Ви унікальний заступник міського голови, адже поєднуєте роботу на відповідальній посаді у виконавчій владі обласного центру з виконанням повноважень депутата міськради. Чи не заважають посада заступника міського голови та позафракційного депутата одне одному?
– Унікальний – це дуже голосно сказано. Насправді таке поєднання не заважає. Людина, яка має бажання щось зробити, то вона обов’язково це зробить.
– Ніскілечки не сумніваюся, що таке бажання у Вас було, коли йшли у депутати та погодилися з пропозицією обійняти посаду заступника голови самоврядного органу.
– Воно було, є і, думаю, буде. Дехто у наш час бачить себе учасником Антитерористичної операції, комусь треба допомагати тим, хто лишається в тилу. Комусь треба вчити дітей, комусь лікувати. Не випускаю з уваги питання громадської роботи. Стараюся оправдати виявлене мені довір’я – бути у команді керівництва самоврядного органу. Реалізовувати ті думки, ті заходи, ті прохання, які щодня надходять. Так що поєднання зовсім не заважає. Навпаки, якоюсь мірою допомагає. Як депутат можу озвучити певне звернення, а як заступник голови можу взяти дане звернення до виконання, не відкладаючи його у довгий ящик. Тим більше, що є можливість дати певне доручення працівникам апарату міської ради. Тому, відповідаючи на запитання, скажу однозначно: таке поєднання є корисним.
– У контексті Вашої відповіді логічне питання. Ви згадували про депутатські звернення. Можете привести конкретний приклад, як вирішилося порушене у запиті депутата питання?
– Більшість звернень нині стосується діяльності ОСББ щодо ремонту покрівлі, впорядкування двору, збереження лавок біля під’їздів та інших господарських питань. Стараюся оперативно залучати до їх вирішення працівників апарату різних служб. Чимало клопоту завдають лучанам неприємні запахи, які періодично з’являються у різних місцях і різний час. Схиляємося до думки, що хтось несанкціоновано зливає якісь хімічні чи бактеріологічні речовини в каналізацію. Вступаючи у контакт із фекаліями, вони й породжують специфічні запахи. Робимо усе, аби встановити істинне джерело їх походження. Сподіваємося у цьому питанні на допомогу громадськості. Дихати чистим повітрям маємо право усі.
– Як депутат Ви належите до позафракційних. Як складаються стосунки з іншими, хто не належить до будь-яких фракцій: Андрієм Авраменком, Аркадієм Соломатіним, Миколою Яручиком, Сергієм Булою, Євгенієм Ткачуком і Олександром Козлюком? Вас щось об’єднує чи ви дієте автономно?
– Якихось певних стосунків із окремими депутатами у мене нема. Я в принципі поважаю людей, незалежно від того, до яких фракцій вони належать, які справи вирішують чи які проблеми порушують. Стараюся у кожній людині побачити особистість та оцінювати за конкретні пропозиції, вирішенні питання. З усіма депутатами чи фракційними, чи позафракційними у мене чисто ділові стосунки. Адже нас для того обирали, аби ми вболівали за громаду міста, її розвиток, за добробут її жителів. А неспівпадіння думок трапляється часто, навіть в окремо взятій фракції. Кожен має свою точку зору та власну позицію. Так і має бути в демократичному суспільстві. Стовідсотковий «одобрямс» ми вже давно пройшли. Правда, свого часу між мною, Андрієм Авраменком та Аркадієм Соломатіним певні розходження у думках траплялися. З цього приводу навіть збирали засідання фракції, аби колективно виробити якусь спільну платформу. Не так важливо, чия думка превалювала, головне, щоб це приносило користь місту. Інших непорозумінь не пам’ятаю.
– Ця тема обговорювалася неодноразово, але її неможливо оминути. Ви балотувалися від Радикальної партії Олега Ляшка. Після того, як проголосували за звільнення Юлії Вусенко з посади секретаря міськради і за обрання на цю посаду Ігоря Поліщука, Вас не тільки обрали заступником міського голови, але й виключили з партії. Як на це відреагували?
– Це питання дещо дражливе і з моральним підтекстом. Кожен депутат є особистістю і має відстоювати інтереси своєї громади. Перед тим, як прийняти рішення, як голосувати, зустрівся не з однією людиною і радився: кого вони хочуть при владі і як на їх думку має працювати той чи інший керівник. Називав конкретні прізвища, бо, якщо чесно, то далеко не всі містяни вникали у персоналії. Звичайно, я висловлював свою думку, до якої люди прислухалися, оскільки свого часу довіряли мені та обирали. Більшість дали зрозуміти, що рішення треба приймати на користь Ігоря Поліщука. Це те, що на сьогоднішній день пов’язують з моєю посадою заступника. Я скажу, що це просто збіг обставин, оскільки мої попередники пішли з посад. У принципі, це нормально, коли новий керівник набирає іншу команду, з якою йому працюватиметься комфортніше. Адже він ставить перед собою певну мету і хоче досягти позитивного результату. Тож на кожній відповідальній ділянці хоче бачити людину, яка успішно справлятиметься з дорученою роботою. Мені запропонували, оскільки непогано були обізнані з моїми діловими якостями. Бізнес йшов непогано. Контактувати з людьми також умів. Набув і організаційних навичок. Мені довірили певну ділянку роботи, з якою я, вважаю, що на сьогоднішній день справляюся. Можливо, не все так гладко, як би хотілося, бо як не крути, але специфіка роботи дещо нова для мене. Старався якнайшвидше ввійти у курс справи та знайти спільну мову з колективом, щоб робити впевнені та якісні кроки. Якщо маєте на увазі підкилимні домовленості, що ви проголосуйте, а ми дамо вам посаду, то це значно не так. Пропозиція мені надійшла значно пізніше. Думаю, що тут свою роль зіграв той факт, що я свого часу у чині депутата міської ради дуже лобіював питання реконструкції басейну, енергозбереження та порядку на дворових територіях. Від пропозиції не відмовився і вважаю, що поступив правильно.
– Підсумовуючи сказане, робимо висновок, що посада дісталася не за вдячність, а за ділові якості, що проявилися раніше.
– На мою думку, саме так. Тобто, я можу стверджувати, що домовленості не було. Але чому саме мені запропонували, то цього сказати не можу. Це питання не до мене. Але горджуся тим, що теплові насоси в басейні поставили, що дало можливість тільки за минулий опалювальний сезон зекономити до півмільйона коштів. Їх вартість становить 1,5 млн. Отже, за три опалювальні сезони вони себе окуплять. Далі матимемо чисту економію. Буде розроблятися документація щодо водовідведення басейну Плануємо зробити його таким, щоб можна було проводити хоча б Чемпіонат України. Іншим рівням басейн поки що не відповідає, оскільки він 25-метровий, а треба вдвічі довший. Жодного такого поки що в області нема. Я разом з колегами працюємо у тому напрямку. Листуємося зараз з Міністерством молоді та спорту щодо спорудження в обласному центрі Волині нового 50-метрового басейну. Є відповідні програми на умовах співфінансування. Взаєморозуміння знайшли. Якщо виконаємо певні умови з нашого боку, то кошти будуть виділені. До вирішення цієї проблеми просимо приєднатися обласні держадміністрацію та раду. Якщо намічене вдасться зробити, то це буде суперово.
– Якби від Вас залежало, в якому вигляді ухвалять новий закон про місцеві вибори, то наполягали б на тому, що депутат, обраний від якоїсь партії, повинен або постійно перебувати в її фракції, або подати у відставку, і замість нього прийде наступний у відкритому списку?
– Ні. Категорично ні, бо сам зіткнувся з цим питанням. Я не говорив про те, який партійний тиск чинився і з боку самого Ляшка на усіх під час голосування… У Києві не видно тих проблем, які є на місцях. Вони можуть питання вирішувати іншими шляхами та методами: десь хтось попросив, за когось замовив слово. Тоді вони телефонують і кажуть, що і як зробити, але реально в ситуацію не вникають. Вони не задумуються над тим, як краще буде для людей. Більшість виборців говорили мені, щоб за Вусенко не голосував, а партійці відстоювали її кандидатуру. Саме на тій стадії і виник конфлікт інтересів. Народні депутати у більшості займаються політикою. Нас на місцях більше турбують питання господарського характеру. Саме тим наші обранці громади у більшості своїй і займаються. Тож тиснути на них тій чи іншій політсилі нема сенсу. Хіба що хтось добровільно виявляє бажання стати представником якоїсь партії у раді. Це вже особиста справа кожного. У такому випадку, вважаю, що такий депутат не повноцінний, оскільки інтереси громади для нього на другому плані.
– Ви, безперечно, голосували за багато рішень міськради. Яким особливо гордитеся, а за яке, як на холодну голову, зараз не голосували б?
– Це важке питання, і я просто не знаю, як на нього відповісти, оскільки рішень прийнято безліч. Важливі, на мою думку, усі, які доводиться вирішувати міському органу самоврядування. Думаю, депутати можуть гордитися тим, що вдалося зекономити кошти громади та вкласти в енергозберігаючі заходи. Це не є якийсь конкретний проект рішення, це є ряд заходів, які привели до того, що ми зуміли на тому самому басейні зекономити якісь кошти громади. На сьогоднішній день міняються повітродувки, які ще встановлені десь у сімдесятих роках. Ще десь на перших виїзних днях депутатів я був здивований, що в басейні стоять раритетні повітродувки, які споживають сотні кіловат електроенергії при їх мінімальній ефективності. У той же час є сучасні енергозберігаючі компресори, які дають значний економічний ефект. Усі ці заходи є дуже важливими. У свій час я переймався цією проблемою і задоволений, що задумане вдалося реалізувати. Вважаю, що вирішення подібних проблем, які приносять економічну вигоду чи дають можливість поповнювати міський бюджет, дарують найбільше моральне задоволення. Нині у місті створено управління праці, яке покликане стежити за дотриманням законодавства у сфері приватного бізнесу. Це допоможе краще наповнювати не тільки міський, а й інші бюджети. Бо саме офіційне працевлаштування дає можливість краще збирати більше грошей у громадську казну. Саме це і є пріоритетом у моїй роботі і як депутата, і як заступника.
– Коли заговорили про пріоритети, то як у цьому сенсі виглядає рішення про збільшення вартості проїзду для дітей у міському транспорті? Ця категорія, як відомо, не заробляє. Додаткове навантаження знову-таки лягає на сімейний бюджет.
– Відразу зауважу, що за цей документ ні я, ні інші депутати не голосували, оскільки це рішення виконавчого комітету. Хоча я як заступник розумію, що цей непопулярний крок вимушений. При перевірці маршрутів встановили, що собівартість проїзду має рівнятися 4 грн 70 коп. Тобто, перевізник заробляє 30 копійок з пасажира. Таким чином ми і вийшли на 5 грн. Зробивши для діток 2 гривні, міська рада несе певне навантаження, оскільки повинна виплачувати компенсацію перевізникам. З цього приводу були не тільки звернення, а судові позови відносно відшкодування коштів за перевезення пільгових категорій пасажирів. До сказаного додам один штрих. На сьогоднішній день один із перевізників виграв конкурс на обслуговування маршруту. Ми направили йому угоду для підпису, а він взамін вислав протокол розбіжностей, у якому є пункт про виплату компенсацій за перевезення учнів та студентів. Тепер доведеться звертатися до суду, оскільки під час подачі документів на конкурс такої вимоги не було. Перевізник погоджувався з нашими умовами доти, доки не став переможцем конкурсу. У цьому випадку маємо говорити про моральність.
– У міськраді існує жорстка опозиція з представників меншості. Що не сесія, то активне протистояння з застосуванням різноманітних прийомів і способів… Костянтине Павловичу, хто стоїть за спробою дестабілізувати роботу міської влади?
– Хто стоїть? Жорстка опозиція? (Посміхається). Насправді є ситуація, коли певні політичні сили, які, скажімо, були у більшості при владі до того, а зараз лишилися в меншості. Аби розхитувати ситуацію, розпускаються чутки, що нинішнє керівництво не в спромозі дати лад міському господарству. Це стосується не тільки позафракційних, а й фракційних депутатів, які, чого там лукавити, кожної сесії стараються когось зачепити… З одного боку, це добре, бо на ту мізерну кількість недоліків, правильніше буде сказати недопрацювань, які мають місце, вони звертають нашу увагу. Тож є можливість швидше поправити ситуацію. Але доходить до абсурду, коли починають переходити на особистості… Павло Данильчук, приміром, договорився до того, що я директором басейну мало не поставив Сологуба, бо маю з ним якісь стосунки Ніяких стосунків у мене з ним, окрім ділових, нема. Та й одноосібно Павло Петрочук не може ставити, оскільки договір підписує директор департаменту за погодженням виконувача повноважень міського голови. Уже тоді контроль переходить до мене. Не можу миритися з тим, що земельна ділянка, яка навіть звільнена від оподаткування, використовується в комерційних цілях. Цього терпіти не будемо, а тому вдаємося до жорстких, можливо, не дуже популярних кроків. Будемо і надалі робити усе необхідне, щоб забезпечити дотримання законності у тих чи інших питаннях. Тож така ситуація існує, але ми розглядаємо її не як проблему, а, навпаки, як допомогу у роботі, оскільки обранці громади вказують на деякі недопрацювання.
– За розподілом функціональних обов’язків заступника міського голови Ви опікуєтеся і галуззю фізичної культури і спорту. Що в цьому напрямку вже зроблено і які найближчі плани?
– У місті в нас є кілька спортивних шкіл, але більшість з них у підпорядкуванні управління освіти. Це стосується першої та другої ДЮСШ. На сьогоднішній день до міського об’єкту інфраструктури віднесено плавальний басейн та спортивну школу дитячого олімпійського резерву, яка в підпорядкуванні департаменту сім’ї, молоді та спорту, яке курую. Зараз є рішення міськради про придбання спортивної бази товариства «Спартак», яка знаходиться у Центральному парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки. Там плануємо утворити ДЮСШ №3, яка також підпорядкується вище названому департаменту. Щодо відділу спорту, то він покликаний розвивати масовий спорт. З бюджету міста передбачено мільйон гривень федераціям на конкретні види спорту. Окрема стаття є і на масовий спорт, до якого хочемо залучити якнайбільшу кількість лучан. Працює комунальний заклад «Спорт для всіх», який проводить чимало заходів у мікрорайонах міста. На сьогоднішній день ми проводимо турнір з футболу у пам’ять Миколи Романюка. У ньому беруть участь приблизно 100 дворових команд. Це основні наші пріоритети. Ми розпочали торік і продовжимо в цьому році спорудження спортивних майданчиків у дворах, чого не було раніше. Минулоріч облаштували три футбольні майданчики зі штучним покриттям, близько двох десятків майданчиків загальної фізичної підготовки у дворах. Стараємося проводити якісь спортивні заходи, які хоч частково відлучатимуть дітей від комп’ютерів. Нещодавно відбувся своєрідний фестиваль спорту, у якому взяли участь вихованці 19 садочків. Масовий спорт – у цьому вбачаю головне покликання відділу спорту. Міська рада підтримує також тих спортсменів, які показують добрі результати на міжнародних чи інших змаганнях. Для них визначено 20 іменних стипендій. До речі, за програмою співфінансування з областю ми виділили дві квартири олімпійцям, і чогось подібного раніше я не пам’ятаю. Не так давно ключі від квартир отримали і два «афганці», які стояли в черзі по 30 років. Це також приємно, хоча до фізичної культури дане питання не належить.
– А сфера молодіжної політики, яка теж у Вашій компетенції?
– Молодіжна політика. Був відділ, який очолював Олексій Веремійчик. Нині він керівник департаменту і продовжує працювати у цьому напрямку. У місті відбувається дуже багато різних заходів. Практично нема тижня, щоб щось не відбувалося. Тісна співпраця йде між студентськими молодіжними радами навчальних закладів освіти. Зараз прийнято рішення про формування Молодіжної ради при міському голови. Значна увага приділяється і багатодітним сім’ям.
– Костянтине Павловичу, Ви ще застали період, коли Луцьким міським головою був Микола Романюк. Що можете сказати про стиль і методи роботи Миколи Ярославовича? Ви часто спілкувалися? Що з позитиву в його діяльності використовуєте?
– Коли наприкінці 2015 року вперше став депутатом, досвіду ніякого не мав. Тоді міським головою був Микола Ярославович. Оскільки я досить активно займався бізнесом, мені доводилося часто з ним спілкуватися. Знаєте, з дитинства навчився прислухатися до думки інших. Без перебільшення скажу, що Микола Романюк був для мене вчителем. Він мав ряд слушних настанов, до яких варто було дослухатися. Напевно, той факт зіграв не другорядну роль у тому, що мені згодом запропонували посаду заступника міського голови. Він мене направляв, він мене скеровував і підказував, що і як робити. Ще за керівництва Миколи Ярославовича був ознайомлений і досконало знав структуру виконавчого органу. Напевно, не існувало такого відділу, у який би я не звертався. Тож у нову роль вжився досить легко. Микола Романюк, думається, у пам’яті багатьох залишиться мудрим учителем, добрим порадником та щирим другом. Якщо одним словом, то хочу рівнятися на нього і в житті, і в роботі.
– Цікаво почути Вашу думку стосовно того, хто блокує вибори нового очільника міської громади?
– Важко сказати, хто блокує. Якщо на законодавчому рівні – то Верховна Рада. Усі документи, які вимагалися від нас, давно готові. Це питання, як відомо, неодноразово виносилося на розгляд сесії, але «народних» голосів не вистачає. Тож комусь усе-таки це, напевно, вигідно, аби дестабілізувати ситуацію в місті. Нам однозначно вони вигідні. Попробую пояснити чому. Коли рік назад прийшов на посаду, то впевненості не було, що нам вдасться те, що плануємо. Нині з впевненістю можу заявити, усе задумане нам вдалося реалізувати. Якщо на перших порах ми отримували лише звернення та скарги, то тепер, хоча і не багато, але маємо у своєму арсеналі і подяки. Люди вдячні за те, що зроблено. Наша команда переконана у правильності своїх дій, і я як депутат хочу, щоб місто мало повноцінного очільника… У Верховній Раді є депутати, до яких із повним правом можна зарахувати і того самого Олега Ляшка, які просто не голосують за вибори у Луцьку. Скільки часу це триватиме, сказати поки що важко.
– Коли вибори, все ж, відбуватимуться, Ви на них будете виставляти свою кандидатуру?
– Ні, не буду. Вважаю, що є люди більш достойні, більш підготовлені. Я не проти і далі працювати в команді, щоб і далі місто росло та розвивалося.
– Як часто в ухваленні тих чи інших рішень консультуєтеся з виконувачем повноважень міського голови Григорієм Пустовітом, його першим заступником Григорієм Недопадом? Що означає для Вас позиція радника міського голови та керівника найбільшої фракції «УКРОПу» Ігоря Поліщука?
– Маєте на увазі рішення, що стосуються мене як депутата чи як посадової особи? Коли говорити про ті, які приймаються на сесії, то вирішую сам, коли голос має бути «за», а коли «проти». Але до того консультуюся з колегами, виборцями. Мене бабуся колись учила: слухай людей. За таким критерієм і живу. Що стосується роботи заступника, я працюю в команді, де виробляється спільна думка стосовно того чи іншого питання. Буває, що позиції не відразу співпадають. Але кожен свій задум завжди треба вміти аргументувати конкретними фактами чи цифрами. Якщо вони переконливі, то свою правоту рано чи пізно вдасться відстояти.
– Ви можете прокоментувати, що ж стало причиною звільнення ще одного заступника – Олександра Рачкова?
– Зробити цього, на жаль, не можу, бо й сам достеменно не знаю. Зрештою, є ще і моральний бік справи. Жодною інформацією з цього приводу не володію, але знаю, що ніяких звинувачень йому не висунуто. Тож коментувати те, що не знаєш що, думаю, не варто.
– Відомо, що Ваш син активно займається спортом і навіть заслужив на стипендію від міськради. А донька – теж спортсменка, чи вона шукає себе, крім школи, в іншій галузі? Наприклад, в музиці чи малюванні…
– Якщо відверто, то мій син, то моя гордість. Не менше пишаюся і донькою. Спортом син почав займатися з дев’яти років. Через три роки Ілля почав демонструвати непогані результати. Син неодноразовий чемпіон України з плавання у своєму віці, здобував перемоги і на міжнародних змаганнях. Є членом штатної збірної України. Нещодавно виконав норматив майстра спорту, щоправда, на неофіційних змаганнях. Хіба тут не порадієш!? Нині готується підтвердити це звання на короткій дистанції вільним стилем. Досягнути цього у такому виді надзвичайно важко. Але легких перемог у спорті, як, зрештою, і в житті не буває. Дарина також творча особистість, але поки що сама себе шукає.
– Дружина для Вас – це…
– Сім’я для кожного чоловіка, тут важко і якесь слово підібрати, то ніби якась основа, заради якої хочеться жити, працювати та заради неї і відпочивати. Без цього не уявляю свого життя: без дружини, діток. Тому моя дружина Олена та син з донько – це одне ціле. Ми повсякчас разом. З дружиною у нас взагалі дуже цікава історія, якою можуть похвалитися небагато родин. З нею ми практично разом із сьомого класу. Ми перейшли з різних шкіл у 24, коли її спорудили. І вже на першому році навчання я вже просив нашого класного керівника садити мене «з цією дівчинкою», бо вона мені подобається. Дев’ять років дружили, а на десятий одружилися. Це трапилося у 1999 р., по суті, на зламі тисячоліть. Наступного року буде 20 літ офіційного шлюбу і практично 30 нашому взаємному коханню. Це дає нам впевненість у майбутньому.
Володимир ДАНИЛЮК,
Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото відділу інформаційної роботи Луцької міськради: Костянтин Петрочук.