Поїздку у Камінь-Каширський р-н, назва якого і надалі залишиться на мапі України, але межі значно розширяться, ми деякий час відкладали, очікуючи на призначення нового керівника виконавчої влади.
Поки що голови райдержадміністрації там нема, у відпустці й голова райради Віктор Сус. Оскільки лавреати газетної акції серед передплатників давно очікували на призи, довелося їхати.
До відома: перша літописна згадка про Камінь-Каширський зустрічається під 1196 р., коли волинський князь Роман Мстиславович побудував тут фортецю для захисту північних кордонів Волинської землі. Вона називалася Каменем, а саме містечко навколо – Кошером. У 1340 р. на Волині і Камінь-Каширщині почав княжити Любарт – син великого князя литовського Гедиміна. В 1430 р. Каменю-Каширському одному з перших у Волинському краю було надано Магдебурзьке право. В кінці ХІУ ст. Каменем стали володіти князі Сангушки…
З того часу багато води витекло з місцевої річечки, чимало формацій чи суспільних устроїв змінилося. Стабільними лише у місцевого люду лишалися почуття гордості та патріотизму за свою малу Батьківщину, що для кожного новонародженого ставала рідною матір’ю.
Тож слушною видалася розмова з Сергієм Дмитруком, який уже четвертий рік на посаді заступника голови райради. Сергій Олександрович, напевно, зважаючи на гарячу серпневу днину, розпочав зі збиральної пори. Жнива, як висловився, в цьому році протікають дуже тяжко. Причина одна – на заваді стають не сприятливі погодні умови.
– У червні та липні у нас було дуже багато опадів. Одного дня лило майже без упину, – бідкався наш співрозмовник, – випала місячна норма. Внаслідок чого в нас багато територій було затоплено. Місцева наша річка вийшла з русла. Можливо, ви її бачили. Вона протікає через місто, яке частково було підтоплене. Саме тому з початком жнив район затримався. На сьогоднішній день ще є території, куди навіть комбайн не може зайти.
– Ця негода не збіглася, бува, з тим періодом, коли заливало Прикарпаття, Буковину, інші регіони Західної України?
– Саме тоді рясні дощі зачастили і в нас.
– Сергію Олександровичу, скільки хлібних площ у вас до збирання?
– Якщо відверто, то відповісти на це питання не зможу. Нині в районі зареєстровано лише чотири фермерські господарства, які, окрім іншого, займаються і вирощуванням зернових. Решту сіють одноосібники. Поясню, чому так склалося. Наш район свого часу віднесли до зони чорнобильського лиха. Великі підприємства йти до нас не дуже поспішають. Бояться, що не зможуть реалізувати повністю вирощену продукцію, до якої покупці ставляться з деякою пересторогою. Зрозуміти таку позицію не складно. Внутрішній ринок ще куди не йшло, а зовнішній досить прискіпливий. Нема збуту – нема розвитку. Хто ж захоче працювати собі у збиток? Якщо говорити про сусідню Ратнівщину, то там є великі аграрні холдинги. До нас вони не підуть через отаку банальну причину.
– Думаю, Ви, незважаючи на епідеміологічну ситуацію, буваєте в селах, бачите, де і що росте, в якому стані. На Вашу думку, які види на врожай у році високосному, «щедрому» на різного роду сюрпризи та природні катаклізми?
– Урожай непоганий. Думаю, що буде вищим від минулорічного. Як не парадоксально це стверджувати, але впевнений, що цьогорічні дощі та спека цьому посприяли.
– З комбайнами, іншими механізмами, які задіяні у збиральному конвеєрі, проблем нема?
– У цьому питанні повний порядок. Техніки маємо достатньо. Оскільки я з родиною живу на околиці міста, то щоденно її бачу: і комбайни, і трактори з причіпами та автомобілі, тюкачі один за одним ідуть у поле. Якщо погода стабілізується, то люди зуміють дати лад вирощеному. Тут нікого підганяти не треба. Кожен хоче вчасно зібрати усе, що посіяв, аби і собі мати, і худобі було що дати. З власного господарства люди й живуть. Дбають про землю, з якої годуються. Хоча окремі самотні люди висловлюють думку, що готові відмовитися від землі. Одна жінка заявила: мені, щоб оформити той пай, потрібні гроші. У мене їх нема. Дітям він також не треба, так що віддам комусь задаром. Якщо оплата за землю зросте, то подібних прикладів побільшає.
Як відомо, незабаром в Україні замість нинішніх 490 залишиться лише 136 р-нів. На Волині чотири: Володимир-Волинський, Камінь-Каширський, Ковельський та Луцький.
За задумом провідників децентралізації, роль об’єднаних територіальних громад має зростати, а р-нів суттєво зменшитися. Наразі чиновники запевняють, що їх укрупнення дасть можливість зменшити витрати на такі ланки, більша частина з яких просто зникне. В Уряді переконані, що в найближчі три роки економія від такої пертурбації складатиме близько 1,5 млрд грн щороку.
– Сергію Олександровичу, ваш район дотаційний?
– Повністю. Про село ми дещо поговорили. Великої промисловості також нема. Один ліс усе на своїх плечах, говорячи образно, не витягне.
– Камінь-Каширський як був, так і залишається на мапі України. Що можете сказати з цього приводу?
– Безперечно, ми горді з цього. Це нам на руку, що там говорити. Наше місто давно отримало Магдебурзьке право, так що все стало на свої місця. Інші цікавляться, як ми будемо жити? Тривожитися даремно нема чого. Як жили, так і будемо. Були добрими сусідами, тепер станемо однією великою родиною, у якій має панувати щирість та повага.
– Яка кількість населення проживає у цьому чарівному куточку Волинського полісся?
– 64 тис. людей маємо в районі на сьогоднішній день. У самому ж місті більше 14 тис.
– У Любешові менше?
– Набагато менше!
– Цікаво дізнатися, чим завершилися ваші перипетії щодо створення у райцентрі ОТГ, до якого мали влитися ряд навколишніх сіл? З цього приводу у районі відбувалися громадські слухання з участю експертів, на яких побували і журналісти «Волинської газети». Ваша міська рада чинила спротив такому децентралізаційному процесові. Не помінялася її позиція?
– Скажу відверто: укрупнення не хотів міський голова з депутатським корпусом. Він знає, що це його останній термін. У листопаді йому виповнюється 70 років. Наступні вибори його не дуже цікавлять. Навіщо йому було втрачати владу? Краще ще рік попрацювати… Питання це розтягнулося майже на 5 років.
– Не дарма кажуть, що своя сорочка ближча до тіла. Василь Бондар так і працює?
– Так, до кінця каденції. Через те в нас ОТГ і не відбулося. Хоча багато людей, у тому числі й міських, хотіли, аби воно утворилося. Добрим прикладом слугувала Гуто-Боровенська ОТГ. Тут люди переконалися у вигоді створення такої спільноти. У першу чергу школа отримала набагато більше коштів. І самостійність відчули сільські голови.
– Скільки територіальних громад маєте в р-ні?
– На сьогоднішній день – дві. Сошичненська і Гуто-Боровенська.
– Вони самодостатні? І в плані фінансів також?
– Гуто-Боровенська ОТГ досить самодостатня, чого не можу сказати про Сошичненську, яка створена в кінці минулого року.
– За рахунок чого Гуто-Боровенська впевнено почувається у децентралізаційному морі?
– Це громадське формування було утворене раніше. Воно перейшло на прямі відносини з Києвом, звідки й фінансується. Сошичненська утворена в кінці грудня минулого року, через те на прямі стосунки не вийшла. Але парадокс у тому, що зараз знов вибори, і Сошичненська залишається, а Гуто-Боровенська – ні. Не потрапила в постанову Кабміну…
– А що можете сказати відносно інфраструктури р-ну?
– Опріч освітянських, у нас працюють установи медицини та культури, у тому числі й музична школа. Карантинні обмеження торкнулися і їхньої роботи. Трохи наводимо порядок на наших шляхах. Усе, звичайно, впирається у фінанси. Але хочу продовжити про ОТГ. До складу Камінь-Каширської ОТГ, яка постане на наших теренах після жовтневих виборів, увійде 26 сіл. Вона буде найбільшою за територією.
– Перевершить навіть Любешівську, куди ввійшло 80 відсотків сіл?
– Звичайно, буде більшою. Так і район наш набагато більший у географічному плані. По суті, ця ОТГ буде як нині весь Камінь-Каширський р-он. У Сошичненській ОТГ 7 тис. населення, але до нас відходять з Любешова 2 сільські ради. До того ж немалі. Я не заздрю тій людині, яка очолить таку махину. Зрозуміло, у неї будуть помічники в особі старостів сіл, депутати будуть допомагати. І все ж керувати 60 селами не просто. Це ж скільки закладів освіти, культури, медицини! У Великій Глуші навіть діятиме дільнична лікарня. Усе ляже на бюджет громади. Який він буде, ніхто ж ще не знає. Так само не знаємо, які функції, які повноваження будуть у Камінь-Каширської райради? Яке фінансове забезпечення, звідки? Ніхто нічого не знає.
– Напевно, набагато ширші, ніж вони є зараз.
– Усі функції переходять в ОТГ, вся влада – в громадах. А чим буде займатися райрада, на сьогоднішній день ніхто не знає.
– Районний бюджет також мусить бути…
– Так, тільки звідки? Хіба що ОТГ будуть відраховувати. Думаю, що районна ланка – це зайва надбудова. На моє переконання, райради себе вже вичерпали.
– Я, навпаки, думаю, що райдержадміністрації себе віджили. Районна рада має бути, оскільки це – самоврядний орган.
– Але ж і ОТГ – це також самоврядні одиниці. Вони матимуть свої комісії, інші структурні підрозділи, які і стануть повноправними господарями територій. Тому, як воно далі буде, ніхто не знає. Все змінюється на очах.
Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото Віктора РАЙОВА: заступник голови Камінь-Каширської районної ради Сергій Дмитрук.