З Нововолинським міським головою зустріч була давно очікуваною, тривалою і цікавою. Погодьтеся, не так часто Віктор Борисович з’являється в обласних мас-медіа, щоб розповісти про місто, куди він багато років тому, ще п’ятирічним хлопцем, разом із батьками переїхав із донецького м. Сніжне, і яке стало для нього по-справжньому рідним.
Мало того: Віктор Сапожніков – один із довгожителів на посаді міського голови! Таке враження, що все в цьому світі може змінюватися, а от пост Нововолинського міського голови – неодмінно залишиться за Віктором Борисовичем! Це ще більш феноменально, бо мерів міст не призначають зі столиці чиновники – їх обирають люди на прямому голосуванні…
То чим жив Нововолинськ торік, чого чекати в нинішньому, і що сенсаційного розказав Віктор Сапожніков?
– Будь ласка, коротко про найголовніше, що реалізовано в році, що минув… Бо всього не розкажеш.
– (Посміхаючись). Звичайно, рік має так багато днів… Словом, що запланували – виконали. Надходження до бюджету перевиконали. Зарплати виплачені. Преміальні бюджетникам – також… Словом, непоганим рік 2018-ий видався. Але були знакові події. Ось деякі. Часто говорять про відкритість влади і наближення адмінпослуг до населення. Є така форма співпраці з людьми, як проект «Open Spase» («Відкритий простір»). Ще з радянських часів ми знали про роботу РАГСів – де оформляли документи і на народження, і на одруження, і свідоцтва про смерть, і т. д. Але світ пішов далі, розвинув цю модель, поставив на сучасні рейки, оснастив передовими технологіями! Тому РАГС у форматі «Open Spase» було відкрито в м. Львові. На сусідній Рівненщині його відкрили в обласному центрі. А от на Волині він виник не в Луцьку, а в Нововолинську! І коли приїхали фахівці з усієї України, то зробили висновок: наш «Open Spase» – в п’ятірці лідерів!
– А ЦНАП?
– Це інша установа, ми закупили для неї все необхідне, вона теж функціонує. Це на порядок вищий рівень надання послуг – їх у нашому ЦНАПі майже 150! Тисячі мешканців міста відвідують цей «Відкритий простір», для якого виділили цілий перший поверх нашого «Білого дому». Офіс повністю підтвердив свою потрібність та ефективність. Наприклад, сотні людей уже отримують у м. Нововолинську закордонні паспорти, для чого ми закупили відповідне обладнання. І що б ви думали? Буквально за 2 місяці роботи тільки за оформлення цих документів отримано 114 тис. грн. Значить, вартість обладнання окупиться менше, ніж за рік, а потім цей сегмент буде приносити чистий прибуток для казни. Головна ж перевага «Open Spase» – можливість громадян вирішити більшість своїх проблем, навіть безпосередньо не контактуючи з тими чи іншими чиновниками. Так нівелюється і корупційна складова. До речі, так само працюють і за кордоном. До німецького бургомістра без спеціальної перепустки навіть члени офіційної делегації потрапити не можуть.
– А як же «рішати питання»?
– Ніяк. Іти в «Open Spase». Бо скільки вже можна стукати, грюкати, обіцяти, носити, ділити, могоричити?! Ми такими печерними методами ніколи нашої країни не змінимо. І людей кращими не зробимо… Ще кілька слів про позитив. У м. Нововолинську торік відкрили Сервісний центр МВС. Знаєте, що до 20% його клієнтів – львів’яни?! А чому, знаєте? Бо тут швидко, доступно, чесно і без «рішал»… Далі: міська влада робить усе для нарощування іноземних інвестицій в економіку Нововолинська. Станом на 1 січня у нас припадає інвестицій понад 2100 доларів США на одного жителя міста. Чому так багато? Бо щороку відкриваємо нові виробничі потужності. В нинішньому, до речі, плануємо, що в Нововолинську на базі колишньої «Оснастки» запрацює нове виробництво.
– ОК! Але мало хто з місцевої влади не хвалиться благоустроєм, який люди помічають, а потім вдячно згадують, коли йдуть голосувати…
– Мудрість наших жителів гойдалками не заколишеш… І ми в Нововолинську ремонтуємо дороги чи прокладаємо комунікації для розвитку інфраструктури, а не для популізму. Тож торік за призначенням на ці цілі освоєно понад 22 млн грн. Для невеличкого містечка це немало. Для розвитку комунального господарств отримуємо кредит під державні гарантії у розмірі 6 млн євро на 20 років, ще 2 млн євро для продовження проекту, це все кошти Світового банку. В перерахунку це щонайменше 250 млн грн! Де їх було б узяти в нашому міському чи обласному бюджетах? А так будемо проводити заміну всіх водогонів, змонтуємо дві станції знезалізнення води… На першому етапі за рахунок цих коштів вже поміняли більше 20 насосів на водозаборах – цим займалася румунська фірма, яка виграла тендер і змонтувала німецьку техніку. Вийшли на цифру 22 млн грн і в іншому проекті – термомодернізація школи №7 за рахунок ще одного європейського гранту… Тож, повірте, Нововолинськ сьогодні має і великі досягнення, і значний потенціал. А як міський голова, при всіх суб’єктивних факторах минулого року, можу сміливо констатувати: місто рухається вперед! В нововолинців, до речі, і найбільша в області середня зарплата. Та й вироблено промислової продукції до 70 тис. грн на одну людину, теж найбільше на Волині… Правди нікуди діти: ми найкращі в області за кількістю закордонних інвестицій (46%), за рівнем розвитку промисловості (до 20%) та доходів громадян (на кінець 2017 р. він був 6386 грн, торік зросла до 7636 грн, але остаточну цифру виведе статистика)!
– Ви про премії згадали… В Луцьку дуже бурхлива дискусія виникла щодо матеріального заохочення чиновників… У Нововолинську яка політика?
– Є такий вислів: «Не треба боятися великих зарплат, треба боятися малих!». Якщо сьогодні сама система органів самоврядування тримається на їх працівниках, якщо ми хочемо, щоб молоді і талановиті люди прийшли сюди на роботу і залишилися, то потрібно зацікавлювати за хороші результати. Я, слава Богу, в органах самоврядування, починаючи з депутатства, практично 30 років, із яких фактично 20 – міський голова…
– Хвилинку! Багато хто вважає, що такий довгий термін – це надто багато. Що навіть у металу наступає втома. Що треба змінювати владу…
– (Замислившись). Якби не трагедія в Гданську, де вбили мера Павела Адамовіча, то, можливо, і я не знав би, що він 6 разів поспіль вигравав вибори. Шість разів! Тому, раз громада довіряє, значить, вона має на це підстави… Головне, щоб була від цього користь і керівникові міста, і всій системі самоврядування, і, звичайно, людям. Тож, продовжуючи тему преміювання, скажу так: вона має стосуватися не лише чиновників. У Нововолинську, як і скрізь, наприклад, треба чистити від снігу вулиці. Маємо два грейдери і… одного грейдериста. І коли його напарник переконує колегу, що, мовляв, навіщо працювати тут за 8 тис. грн, коли в Польщі можна отримати 28 тис. грн, то як вберегти цього працівника? Правильно, треба його заохочувати. І не тільки його і не лише тут: нагадую, що в м. Нововолинську найбільша в області середня заробітна платня! Ясно, що грошей ніколи багато не буває, і на тому ж «Кроноспані», де середній дохід складає 17 тис. грн, теж мріють про більше, тому про цю тему треба постійно думати і впливати.
– Себе не обділюєте?
– До Дня місцевого самоврядування, якщо є можливість, преміюємо. Але наприкінці року, коли всі виплати бюджетникам проведено. Цим досягається головне: стабільність. Де на чолі міст не один термін працюють міські голови, там і система самоврядування ефективна та динамічна. У деяких ОТГ, де премії собі повстановлювали в розмірі навіть 200% посадових окладів! Та я як міський голова можу розраховувати на премію від 60 до 80%, а там – 200… Ну, це тема окремої розмови.
– Ви кидаєте камінь в город Луцька, бо тут, крім Антона Кривицького, ніхто двічі поспіль місто не очолював?..
– (З посмішкою). Спаси Господи, що ви?! Я звик збирати каміння, а не кидати його в усі боки… Знаєте, наше суспільство й так дуже розхристане і неврівноважене, тому й усі за Соборну Україну на словах, а на ділі – кроять на шматки… А цим хоче скористатися наш спільний ворог… Здавалося б, волиняни, толерантний народ, а скільки кепкувань із представників різних регіонів?! Нам треба зшивати Україну докупи, а не камінням розкидатися в усі боки! У нас тих, котрі й пальцем об палець не вдарили, щоб щось добре зробити, вже стільки розвелося, що, крім критики, нічого й не чути…
– Ви проти критики?
– Навпаки! Але за критику, а не критиканство. У вирішенні повсякденних питань (широка посмішка), щоб питна вода текла в один бік, а каналізація – зовсім в інший, дуже важливо почути слушну пораду. Мало того: душа радіє, коли люди пропонують спільне вирішення якихось проблем. Наприклад, потрібно довести до пуття якусь вулицю. Люди кажуть, що якусь частину готові зробити власними силами, а решту треба щоб допомогла міськрада. Як не піти назустріч? А коли приходять і буквально з порогу заявляють «Я вимагаю!..», знаєте, виникає, як мінімум, здивування. Ми в країні вимагачів живемо, чи що? Тільки вимагати ж не можна. І в моєму кабінеті мішків із грішми немає. А щоб знайти фінанси на вирішення тих чи інших проблем, треба розставляти пріоритети, а що може зачекати, шукати середнє арифметичне. І раз люди обрали мене міським головою, значить, повинні довіряти досвіду та компетенції. Повірте, мені все важливо в м. Нововолинську, цінна кожна людина! Як кажуть, один палець вдариш, а вся рука болить… В жодному разі не порівнюю себе з Ісусом Христом, але доводиться кількома хлібинами нагодувати тисячі… Хоча (замислившись), мені дуже сподобався один із висловів «залізної леді», британського Прем’єр-міністра Маргарет Тетчер, яка багато зробила для своєї країни і світу, часто йдучи на непопулярні кроки…
– В тому числі й шахти позакривала…
– І це – також, і на тему наших шахт скажу… Так от, Маргарет Тетчер сказала приблизно так: «Не звертайте увагу на тих, хто вас ганить… Бо навіть якщо ви будете ходити по воді, то завжди знайдеться той, хто скаже: значить, він не вміє плавати!» (посміхається). Тому конструктивна критика – потрібна. Але проплачені критикани вже оскому набили… Часто ловлю себе на думці, що в Україні виникла ціла професія – «громадський діяч».
– І «активіст»…
– Точно! Часом вони, може, ніде не працюють, але критикують інших і живуть особисто доволі непогано.
– Отже, про нововолинські шахти. Що далі? Позакривають? Дадуть другий шанс?
– Коли наприкінці 2014 р. уряд прийняв програму розвитку з підрозділом «Енергетична незалежність України», де зазначили: нерентабельні шахти треба або приватизувати, або закрити, то це в мене викликало обурення. Тим більше, що «нагорі» вважають, що українська енергетична незалежність полягає в закупівлі вугілля за кордоном. Як це так?
– Бути енергетично незалежним» і залежним від інших одначасно?!
– (Стурбовано). Так, це велика проблема. Але коли в 2017 р. разом із мерами Червонограда і Павлограда побували у відрядженні за кордоном, то вивчив німецький досвід. Так, вони закривають шахти чи металургійні комбінати, але це зовсім інший підхід. 1 січня 2018 р. там припинила роботу остання підземна вугільна шахта, якийсь час ще будуть добувати «чорне золото» відкритим способом. А потім і від цього відмовляться на користь інших енергоносіїв. Вже зараз у них величезними темпами розвивається виробництво електроенергії за рахунок переробки біосировини, води, сонця і повітря – до 30% в загальному балансі. Тобто, вони завчасно переорієнтовуються на нові галузі, лише потім позбуваються застарілих джерел енергії, держава в результаті не відчуває дефіциту енергоносіїв та отримує покращення екології. До чого я веду? Україна рано чи пізно житиме за німецькими стандартами, зокрема, і законами ЄС, але наші шахти – це, насамперед, люди, котрі там трудяться не одне покоління.
– Ви «звідти повернулися зовсім іншою людиною»?
– Однозначно, мої погляди змінилися. Але не настільки, щоб я не був захисником нашої вугільної галузі. В нас діє 2 копальні – дев’ята і «Бужанська». Їх можна було б віддати в оренду або колективам, або комусь іншому, і нехай вони з меншими дотаціями від держави і далі працюють, нехай і на позабалансових запасах. Недобудована – десята. Тут – ситуація зовсім інша! За час її спорудження в об’єкт вкладено мільярди гривень! Ну, як це так: закрити її як «неперспективну», фактично закопавши ці гігантські кошти в землю (емоційно)?! Шахта №10 «Нововолинська» має перспективу бездотаційної успішної роботи на десятиліття! В ній є пласти і по 1 метру 60 сантиметрів, тоді як зараз беремо вугілля з пластів 40-60 сантиметрів, а як є 80-90, то всі радіють… І якість цього вугілля дуже хороша, його навіть можна продавати за кордон. Ззовні вся інфраструктура готова до експлуатації, внизу пройдено до 20 км підземних виробок. Тільки нарізай лави, оснащуй їх – і вперед, і тисячі тонн вугілля нагора! Тому стояв і стою на тому, що десята шахта має бути введена в експлуатацію якнайшвидше! Втім зараз я в проблеми шахт почав втручатися менше, ніж раніше.
– Чому?
– Всі вище згадані шахти, до речі, на території Іваничівського р-ну, а не м. Нововолинська. Це суттєво, бо я, як міський голова, насамперед маю дбати про інтереси людей, які мене обрали! Тож коли виникла тема децентралізації і створення нових ОТГ, я їздив приміськими селами, пропонував разом вирішувати всі проблеми, в тому числі й шахтарські. Власне, хоча б тому, що серед гірників – понад 60% мешканців цих сіл, а не міста. І що? Та ж Поромівська ОТГ заявила, що все зробить і без Нововолинська… На жаль, не вийшло це в них. Як кажуть, і сам не гам, й іншому не дам…
– Вікторе Борисовичу, чому приміські села не хочуть приєднуватися до великих волинських міст? Ваш варіант?
– Тільки блазень не змінюється, а кожна мисляча людина повинна ставати іншою, отримуючи більше інформації та досвіду. Так от, лише 15 міст в Україні зуміли долучити до себе окремі села… Я, до речі, на початку також за це виступав. Але що виходить? Колись м. Кузнєцовськ, а нині Вараш Рівненської обл., яке живе фактично за рахунок відрахувань із атомної електростанції. Грошей так багато, що частину доводиться віддавати в Держбюджет! От вони й вирішили долучити до себе сільраду, і гроші витрачати на неї, а не повертати в Київ. Є логіка? Є. Або Буча, що під Києвом. Воно за років 15 втричі зросло за кількістю населення. Воно хоче далі розвиватися, тому зацікавлене в приєднанні сіл і створенні великої ОТГ. І Житомир долучив до себе одну сільраду зі схожою мотивацією…
Але в м. Нововолинську – зовсім інша ситуація. На сьогодні лише Луцьк і Володимир-Волинський має реверсну дотацію. Тільки Княжий град повертає частину грошей у Держбюджет через військові частини, які виконують бойові завдання за межами області, проте зареєстровані саме в Володимирі-Волинському і там сплачують податки. Ми ж дотаційні. Коли я їздив по навколишніх селах і казав про переваги створення ОТГ, народ на зборах почав цікавитися: «А чого це ви до нас зачастили? З якого дива так полюбили?!». «Бо це взаємовигідний процес, бо така нині державна політика…», – намагався пояснити скептикам. Далі чув, як місто, мовляв, хоче поглинути село… Потім – банальний торг. От ви нам дорогу зробіть, садочок відкрийте, автобус пустіть і т. д., а ми тоді… І що далі, дійсно? Який толк від створення ОТГ, коли навіть усі сільські землі розпайовано між приватними власниками? І як переконати мешканців Нововолинська, що, приміром, треба заасфальтувати дорогу в селі і не робити цього в місті? Відтак, підходи в мене дещо змінилися. Нікого з навколишніх сільрад ми до об’єднання не закликатимемо. Лише з селищем-супутником Благодатним у нас – специфічна та тісна співпраця, це особливий випадок.
– А не краще було б, щоб воно долучилося до якоїсь іваничівської ОТГ? Вам би менше клопотів було…
– Ми розповідали місцевій громаді про різні варіанти їхнього адміністративно-територіального устрою, і в результаті прийшли до нині діючого варіанту. В колись Жовтневому, а віднедавна Благодатному, мешкало приблизно 4 тис. людей. Інфраструктура його вибудувана доволі непогано, є шикарний Палац культури, є котельня з централізованим обігрівом багатоповерхових будинків, навіть лікарня функціонує. Уявіть, 6 млн 900 тис. грн, залучених від Світового банку, ми зараз вкладаємо в капітальний ремонт установи, яка має статус амбулаторії сімейної медицини на селищі! Мало того, щоб проводити роботи комплексно, вирішено в колишньому приміщенні ЖЕКу за кошти міського бюджету робити ремонт, аби на час реконструкції закладу охорони здоров’я переселити туди місцевих медиків… Тому навіть цей приклад свідчить, що для великих міст створення ОТГ – це не тільки манна небесна, але й додатковий клопіт. Тому я вже не їжджу селами і нікого не агітую. У Грядівській сільраді, наприклад, 340 дітей, із яких 120 уже навчається в м. Нововолинську. Що далі робити? Закривати місцеву школу чи будувати нову в місті? Ніхто цього не знає. А в об’єднаній громаді ці питання вирішувалися б спільно та з користю для всіх. Але, повторюю, я нікого ні до чого не закликаю. Думаю, найближчим часом держава перейде від добровільного принципу створення ОТГ до чітко унормованого. Тоді всі питання відпадуть.
– Чи буде кому і де працювати в м. Нововолинську?
– Проблеми з дефіцитом робочих місць немає. На багатьох підприємствах, навіть на шахтах, шукають працівників основних спеціальностей… Так, у м. Нововолинську ми зареєстрували перший в області Індустріальний парк, який дає певні пільги інвесторам і для якого вже виділена земельна ділянка. Існує перелік діяльності, який має там розгортатися… Але в Україні наразі складна економічна ситуація. Індустріальні парки, на жаль, не мають такого розвитку, як колись вільні економічні зони, мало того: ми не маємо навіть куди поїхати, щоб перейняти досвід. Тому, враховуючи політичну нестабільність, війну на Сході та постійні зміни в законодавстві, іноземний інвестор іде в Індустріальні парки з обережністю. Але в м. Нововолинську вже доведено, що вміємо працювати з інвесторами, висуваючи лише кілька простих вимог: робочі місця, котрі відповідають європейським стандартам, сплата податків на всіх рівнях. Натомість місцева влада забезпечує інвесторові повне сприяння в його діяльності! Не хочу передчасно розкривати карти, але в цьому році в м. Нововолинську може запрацювати дуже потужне виробництво з сотнями мільйонів інвестицій. Тож, в принципі, нашому місту ще довго не потрібно збільшуватися суто територіально, бо маємо навіть два мікрорайони без багатоповерхівок. Розумію, що житло зараз найінтенсивніше споруджують в великих містах і довкола них, але тенденції свідчать, що скоро настане час і для забудови в таких населених пунктах, як Нововолинськ. Приклади є: Кривий Ріг не є обласним центром, але активно розбудовується…
– Ви Кривий Ріг згадали випадково чи, пов’язуючи з президентськими виборами?
– (Посміхаючись). Розумію підтекст цього запитання… Перше, що спало на думку, це була Макіївка, але вона ж зараз на тимчасово окупованих територіях Донбасу… Ні, Кривий Ріг – це лише приклад, без будь-якої політики.
– А куди від неї подінешся, коли попереду аж двоє виборів: президентські весною і парламентські восени?! Скажіть чесно: активно включитеся в процес чи зосередитеся на звичній роботі міського голови?
– Скажу так… «Буття визначає свідомість». Або – «Биття визначає свідомість»… Так, дуже вагома подія – президентські вибори. Бачимо ж, скільки кандидатів… Але від цього результату залежатиме, якими будуть вибори парламентські та всі наступні. Один із претендентів, наприклад, запропонував разом із новими народними депутатами восени обрати й місцеві органи влади. Цей варіант – також можливий. Тому не треба забігати наперед. Я – людина активна. Слава Богу, здоров’я продуктивно працювати дозволяє, відтак, осторонь у м. Нововолинську та загалом в Україні ніколи не стояв і не стоятиму. Тож при будь-яких варіантах десь у політиці я буду. А як і що, знатимемо згодом…
– Що ж, ви заінтригували не тільки мене… Дякую за відвертість!
Інтерв’ю вів Володимир ДАНИЛЮК.
На фото прес-служби Нововолинської міськради та Богдана ГОНЧАРУКА: Віктор Сапожніков у наш час; Нововолинський міський голова на зорі своєї кар’єри; Віктор Борисович спілкується з мешканцями постраждалого будинку.