Слово «футбол» для Дмитра Кузнєцова – ще більше ніж сир для миші. Бо очі хлопця відразу починають світитися, емоції – переповнювати, а слова лаштуватися в розлогі речення. Не дивно, що з таким «діагнозом» Діма просто не міг не опинитися на кастингу спортивних коментаторів телеканалу «Футбол».
Талант не лише споглядати, а й обговорювати побачене у хлопця проявився давно. Коли рідні спокійно спостерігали за спортивними баталіями на екрані, Дмитро разом із дядьком одразу аналізували змагання. І нічого, що з дорослим на рівних спілкувався 8-річний хлопець.
– Просто коли емоції переповнюють – ніяк не можу мовчати. Є співрозмовник – добре. А нема – думки викладаю на папір. Навіть у поетичній формі, – зізнається наш гість.
Тож нині у творчому доробку 23-річного лучанина – щоденники, художні нариси, вірші.
– Любов писати, вигадувати, фантазувати завжди помагала, – продовжує Дмитро. – Вчили, наприклад, на уроці Сталінградську битву. Щоб легко запам’ятати, події війни я поєднував зі шкільними реаліями. У результаті фланг правих парт наступав на суперників лівого ряду, а на перерві всі йшли в атаку на «сталінградський буфет», де найбільше «зброї», тобто булочок із чаєм, відвоював такий-то «офіцер» такого-то класу.
Вміння фантазувати у хлопця жило в парі з обожнюванням спорту. І не було, мабуть, жодного виду спорту, котрим би не цікавився наш співрозмовник. Хоча, як сам зізнається, поза конкуренцією лишається футбол.
– У дитинстві я сам пробував грати. Із років 11-ти займався у відомого волинського тренера Сергія Чабана. Але навчання у школі, зустрічі з друзями, перегляд спортивних передач забирали надто багато часу. Тому я зрозумів, що грати – це добре, але дивитися за грою інших – іще краще!
Протягом багатьох літ незмінним кумиром Дмитра Кузнєцова лишається футболіст Роналдо. Саме завдяки Кріштіану наш гість став затятим уболівальником міланського «Інтера». А коли Роналдо звідти пішов, хлопець лишився фаном і спортсмена, й клубу. Фаном настільки відданим, що коли Андрій Шевченко забивав голи «Інтеру», лучанин більше переживав за італійську команду, ніж радів за українського форварда.
– Якщо запитують, хто для мене Роналдо, відповідаю: це як смак вишні із далекого дитинства, коли ти сам виліз на дерево, з усіх ягід вибрав найгарнішу та її, ще наповнену сонцем, поклав до рота… Потім ти скуштуєш сотні ягід, може – й більш екзотичних і солодких, але смак отієї, з дитинства, все одно залишиться неперевершеним!.. Так само, як і гра Роналдо… – метафорично пояснює хлопець.
Та хоча сьогоднішній футбол, на думку Дмитра, не такий, як колись, зате подарував лучанину шанс реалізувати найзаповітнішу мрію.
– Коли у школі мені казали, що просто буду чи журналістом, чи спортивним коментатором, я про таке й не гадав. Коли студентом чув такі ж слова, про перспективу хіба мріяв. Та коли дізнався, що телеканал «Футбол» оголошує конкурс на кращого коментатора, вирішив – час діяти!
Перший млинець, котрого Дмитро Кузнєцов намагався спекти півтора року тому, виявився глевким . Тоді, 2011-го, хлопець надіслав на адресу «Футболу» уривок матчу зі своїм коментарем. Одначе підвела техніка: словесний супровід пішов не в синхрон із зображенням.
Чи цей ляп, а чи щось інше спрацювало, одначе лучанин не ввійшов навіть до півфіналу. І це послужило хорошим уроком на майбутнє.
– Цього разу, – тобто весною 2013-го – все склалося інакше. Першого квітня, у день свого народження, я разом із друзями сидів за святковим столом. Балакаємо. Телевізор дивимося. Аж раптом реклама: телеканал «Футбол» знову оголошує конкурс на кращого коментатора! «Це мій шанс!» – промайнуло в голові, і я взявся за роботу.
Протягом десяти днів молоді ентузіасти з усієї України подавали заявки на участь у кастингу. Конкуренція була більш ніж жорсткою. Адже із 364-х учасників вибрати потрібно було тільки десять. Та наш земляк таки ввійшов до півфіналу!
– Коли в десятці прізвищ я побачив своє – радості не було меж! – зізнається Дмитро.
А далі чекало ще цікавіше. Бо півфіналістів запросили до Києва: у студію телеканалу «Футбол». Туди – де все просякнуто духом звитяг, де працюють живі легенди, де перетинаєшся із зірковими спортсменами і тренерами!
– Потрапивши туди, ходив просто ошелешений! Цікавило все! Я вживу спілкувався з Юрієм Розановим, котрого всі називають «коментаторська глиба». Вітався з людьми, голоси яких чув під час найвідоміших матчів, – пригадує оповідач.
Але не тільки емоції панували у студії. У півфіналі чекали співбесіда з журналістами каналу, випробування на фаховість, коли конкурсанти коментували уривки матчів, запропонованих організаторами кастингу.
– Як сидиш удома на дивані, здається просто – дивитися й коментувати. А як опиняєшся у студії і знаєш, що від твоїх слів залежить усе твоє майбутнє, від хвилювання аж заїкатися починаєш, – сміється співрозмовник.
Не дивно, що суперник Дмитра (до речі, наш краянин із Нововолинська), навіть маючи багаторічний досвід роботи на радіо і вже ставши півфіналістом аналогічного конкурсу, аж прізвища футболістів поплутав.
Та Діма зумів проявити фаховість, показати неординарність, зібратися з думками й емоціями. І коли 3 травня судді оголошували фіналістів, відзначили: саме лучанину Кузнєцову вдалося за три хвилини впоратися з хвилюванням і далі думати про матч, а не про свій страх.
– Саме так і сталося, – підтверджує Дмитро. – Тож коли півфінальна трясучка лишилася позаду, я міг нормально готувати до найтяжчого – вирішального бою.
У трійці кращих коментаторів, до речі, опинилися тільки «западенці»: Луцьк, Нововолинськ і Львів (Захід фореве!) Але боротьба від того не стала простішою. Тим паче, демонструвати коментаторські навики хлопці мали 11 травня під час прямої трансляції матчу «Ворскла» – «Металург» (Донецьк) на каналі «Футбол».
– Готуючись, я щодня шукав, групував, запам’ятовував масу інформації! – продовжує Дмитро. – Мав достеменно володіти ситуацією у світі українського, ба навіть світового футболу, знати, хто, з ким, із яким рахунком. Мусив аналізувати успіхи кожної команди, зібрати максимум фактів про кожного з гравців, не боятися прогнозувати. А крім того, тренуватися в літературному мовленні, вміти побачити те, що не помітила камера, володіти здатністю передавати емоції гравців та вболівальників. Словом, вчитися було чого.
Та попри відсутність професійного коментаторського досвіду, Дмитро Кузнєцов був налаштований лише на перемогу. Рідні, друзі, колеги, всі футбольні фани Волині тримали за наших хлопців кулаки. І хоча перемогу здобув представник Нововолинська, а Луцьк посів другу сходинку фінального п’єдесталу, та все одно Волинь таки «взула» суперника зі Львова, а на рівні України блискуче показала наш творчий потенціал.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото автора: Дмитро Кузнєцов, який підкорив срібний рубіж столичного телеканалу.