«Я більше не
хочу захворіти на туберкульоз!»
Борису 29 років і він вже двічі
перехворів туберкульозом легень. Чоловік працює в місцевій школі, одружений,
має маленьку донечку. Вони живуть з батьками у одному з сіл Камінь-Каширського
району. Прізвище і місце проживання він просив не називати, оскільки в
суспільстві є стигма і дискримінація людей з туберкульозом. Заради подолання
стереотипів і розвіювання міфів щодо цієї хвороби і публікуємо це інтерв’ю.
Публікацію підготовлено
БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне», завдяки щирій підтримці американського народу,
наданій Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), шляхом фінансування
Проєкту «Підтримка зусиль у протидії туберкульозу в Україні», що виконується
міжнародною організацією PATH.
– Борисе, розкажіть
вашу історію хвороби і боротьби з цією недугою. Як довго ви відчували ці симптоми, перш ніж звернулися до лікаря?
– Перший раз я стикнувся із туберкульозом під час строкової служби у 2014
році. Почалося все не з кашлю, а з високої температури! Десь під 40 градусів. Я
перебував у Луцьку в частині Нацгвардії. Десь тиждень ніхто не міг поставити
діагноз і призначити дієве лікування. Мене возили по всіх лікарнях, шпиталях і все
безрезультатно. Я пройшов цілу низку обстежень та аналізів, пив антибіотики,
але нічого не допомагало і температура не спадала. Мені було дуже зле, не міг
дихати і боліло у грудях. І як останню надію – направили в обласний
тубдиспансер, так тоді він називався. Мене відразу ж госпіталізували і відкачали рідину з легень, відібрали матеріал
на біопсію. Аналіз показав – туберкульоз. Я пропив курс таблеток протягом 3 –х
місяців і все пройшло. Аж раптом у 2018 році я захворів на кір і туберкульоз
повернувся. Зробили рентгенограму, аналізи і госпіталізували. Три місяці я
знаходився на стаціонарному лікування в тубдиспансері, а наступні три місяці я
приймав уколи і пив таблетки, але вже вдома. Всі члени родини пройшли
обстеження і, на щастя, ні у кого хвороби не виявили.
– Це відбувалося під наглядом лікарів?
– Так. Мене виписали за умови, що я дотримуватися режиму, питиму ліки
регулярно. Для підтвердження цього я знімав відео прийому таблеток і відправляв
фтизіатру. Це відбувалося щодня.
– А де ви працювали перед тим, як
вдруге захворіли?
–
На той час я працював у Маневицькій виправній колонії охоронцем і вже
звільнився і мав їхати за кордон на заробітки. Але хвороба завадила цьому..
– А як сприйняли звістку про
хворобу ваші рідні, друзі, знайомі?
–
Батьки, зрозуміло, були не в захваті. Але що робити? Треба далі жити. Моїй
донечці було лише 6 місяців, тому дружина з дитиною тимчасово переїхала до
своїх батьків. Я ніде на афішував про хворобу, казав, що маю проблеми з
легенями. Це щоб не відлякувати людей, бо міфів навколо туберкульозу ще чимало.
Але село є село. Усі добре знали чим я хворів. Дискримінації від друзів і
знайомих я особливо не відчув. До мене приходили і спілкувалися. Можливо, не так
часто і, як правило, на вулиці.
– Як туберкульоз
вплинув на ваше психічне та емоційне здоров’я?
– Спочатку було дуже важко і фізично і психологічно.
Не хотілося жити. Тоді лікування полягало в повній ізоляції від суспільства. Це
жах. Ти три місяці живеш разом з такими ж хворими в замкненому колі.
Психологічно дуже важко. Зараз методи лікування змінилися на краще і люди так
не страждають. У мене змінився характер. Я став більш нервовим, запальним. Я
пов‘язую це з хворобою.
– А яким ваш був
фізичний стан?
– Навіть після невеликих навантажень відчувався біль у
грудях. І я дуже важко переносив прийом ліків. Мене нудило, негативно впливали
таблетки на печінку та інші органи. Мусили робити кількаденні паузи в прийомі
медикаментів. Я все витримав і одужав. Протягом трьох років я був на обліку і
проходив періодичні перевірки лікарями стану здоров‘я. Мені не можна було фізично важко працювати, знаходитися під
прямими променями сонця і не переохолоджуватися. Чи забув я про туберкульоз?
Ні, не зовсім, бо раз у раз після навантаження, інтенсивної ходьби чи бігу –
відчуваю дискомфорт у грудях. Періодично відвідую регіональний
фтизіопульмонологічний медичний центр та веду здоровий спосіб життя. А більше
не хочу захворіти на туберкульоз!
– Звертаючись до
людей, які читатимуть це інтерв‘ю, що б ви їм
хотіли сказати? Якими будуть ваші поради та рекомендації?
– Ніколи не затягуйте похід до лікаря.. Відчули щось
не те, мерщій в лікарню! Зараз суттєво змінилося лікування. Кожного разу, коли
я буваю в фтизіопульмонологічному медцентрі я це бачу. Це стосується і умов, і
методів, і препаратів лікування. Туберкульоз виліковується, для цього треба
терпіння, наполегливість і виконання рекомендацій лікарів! А ще – підтримка
рідних і друзів!
Записав інтерв‘ю
Костянтин ЛОЦМАН.