Пам’ять про
Героїв
Своє
життя за вільну і незалежну Україну віддав ще один відважний захисник.
Загинув боєць 14 ОМБР Леонід
Тімцо. Відомо, що чоловік був 1983 року народження і жив у селі
Купичів, що на Ковельщині.
Нововолинськ має ще одну втрату.
Безжальна війна забрала життя нововолинця Олександра Тарасенка.
Про це на своїй сторінці у фейсбуці
повідомив Нововолинський міський голова Борис Карпус.
«З перших днів
березня він мужньо захищав нашу Батьківщину. Загинув унаслідок ворожого
обстрілу. В Нововолинську залишилася дружина і двоє синів», – повідомив він.
В останню путь лучани на колінах провели командира авіаційної ланки авіаційної
ескадрильї в/ч А0959 204 Севастопольськоі бригади тактичної авіації імені
Олександра Покришкіна, яка з липня 2018 року дислокується в м. Луцьку, Дмитра Чумаченка, сержанта в/ч А0959 204 Севастопольської бригади
тактичної авіації імені Олександра Покришкіна Анатолія Шапошника, а також рядового Олександра Парфенюка, який проходив службу на посаді стрільця-санітара
механізованого відділення військової частини А1008.
Сотні лучан прийшли до Кафедрального
Собору Святої Трійці, аби віддати шану двом загиблим на війні
Героям.
Проститися з Миколою Бунчуком 1998
року народження та Михайлом Путінцевим 1997 року народження
прийшли бойові побратими, рідні та близькі і небайдужі лучани.
Волинянин Сергій
Струнець загинув від кулі снайпера. Разом з командиром роти та ще
двома побратимами вони поверталися з перемовин з російськими окупантами. Усіх
вбили, вистріливши в потилиці – так неочікувано і підло, як вміють лише
російські солдати.
Сергієві був 41 рік. У віддаленому селі
Піски-Річицькі, що на Ратнівщині, усі знали його як добродушного і
веселого чоловіка – завжди привітний, завжди з чудовим почуттям гумору,
готовий прийти на поміч.
У перший день війни, 24 лютого, він зібрав
речі й сказав батькам, що йде захищати Україну. Разом з ним пішли ще двоє
односельців – Анатолій Боговід та Іван Нінічук. Кілька
днів хлопці були у Володимирі та на полігоні у Рівному. Звідти їх відправили на
передову.
– Він
жодного разу не сказав, де він. Все повторював, що всі розмови
прослуховуються, – розповідає сестра Сергія Наталія Сахарчук. Родина
до останнього не знала, де він.
Ратнівщина зустрічала Сергія на колінах.
Попри дощ, який не припинявся і в день поховання, ніби цю втрату оплакувало
саме небо, прийшли тисячі людей. Аби провести його в останню путь. Аби віддати
шану і підтримати згорьовану матір, яка, здавалося, постаріла ще на десять
років і на похороні непритомніла раз за разом. Марія й досі просить в сина
вибачення за те, що, можливо, колись його чимось образила. Бо ж не встигла
попросити вибачення, коли він був удома.
А на Маневиччині лишилася донька Катерина, яка
тепер буде бачити тата лише на фото.
Підготував Володимир
ПРИХОДЬКО.