Коли десятки тисяч українських чоловіків мобілізаційного віку в перші дні Великої війни втікали за кордон, цей британець із Лондона діставався в Україну, щоб допомогти її захищати.
Колишній британський військовослужбовець Арон Лейланд зі своїм товаришем добровільно прибув в Україну на початку повномасштабного вторгнення російських окупантів. За збігом різних обставин, він як інструктор допомагав готувати бійців саме в складі одного з підрозділів 53 Окремого батальйону 100 Обр Сил Територіальної оборони ЗСУ, коли особовий склад військової частини виконував поставлені завдання на Волині. Навесні 2022 р. важко було навіть уявити, де і за яких обставин відбудеться наступна зустріч. І ось це сталося. В Лондоні.
Британці тоді приїхали в батальйон суто на добровільних засадах. За свою роботу не отримували жодної копійки, навіть житло винаймали за власний кошт. Єдине, в чому потребували допомоги від командування військової частини, так це якісного перекладача з англійської. Ним став один із військовослужбовців, родом із Харківщини, який долучився до підрозділу теж на етапі його формування.
Закордонні інструктори навчали наших, в основному, без будь-якого досвіду військової служби, азів стрілецького бою, вмінню ефективно наступати та стійко тримати оборону.
Арон Лейланд каже, що згодом неодноразово чув від українців слова вдячності за виконану місію.
В минулому професійний військовий, він пройшов війни в Іраку і Афганістані. Це дуже знадобилося для коригування вишколу для українців. Але тепер Арон Лейланд знає, що вже українська армія здатна навчити основам сучасної війни будь-яку іншу державу світу.
На запитання, чому ж, усе-таки, тоді приїхав в Україну, побратим пояснює: досвід бойових дій в Іраку та Афганістані, а особливо результати участі в цих збройних конфліктах, постійно його гнітили відчуттям невиконаного завдання. Тож коли дізнався, що росія напала на Україну, вибір стати на бік добра визрів миттєво: і він поїхав допомагати українцям.
А в серпні 2022 р. він повернувся додому, у Велику Британію, де й живе та працює на цей час.
Лондонець прийшов на зустріч зі своєю 13-річною донькою. А коли поцікавився, як понад 4 роки тому його сім’я відреагувала на його рішення поїхати на війну в Україні, пригадав, як тоді спілкувався з донькою. Дівчинка сказала: «Тато, мені тебе дуже не вистачає, але я знаю, що зараз ти потрібен українцям! Я зачекаю!».
І дочекалася свого тата-героя.
До речі, мабуть, це символічно, що наша зустріч відбулася в Лондоні напередодні Дня батька, який у Великій Британії відзначається дуже урочисто!
На запитання, що найбільше запам’яталося під час виконання місії батальйоні, Арон Лейланд каже: українці склали неймовірне враження своєю наполегливістю на тренуваннях та відкритістю в спілкуванні. Якщо, наприклад, у британській армії на запитання інструктора, чи все відбулося якнайкраще, зазвичай, незалежно від результату, відрапортують, що все ОК, то українці одразу і прямо скажуть, що сподобалося, а що було не так і потребує зміни.
Зараз Арон Лейланд продовжує мирне цивільне життя, працюючи в галузі кібербезпеки однієї з лондонських фінансових фірм.
Домовилися: як тільки активна фаза російсько-української війни завершиться, побратим зі своєю родиною відвідає вже мирну Україну, на захист якої він став одним із перших та допомагав усім, чим міг.
Власне, він і зараз не втрачає зв’язків зі своїми новими українськими друзями. Показує профілі в соцмережах багатьох наших хлопців та дівчат, з сумом пригадує побратимів, які полягли на фронті. З болем дивиться на зображення могил на Алеї почесних поховань на кладовищі в с. Гаразджа, де бачить портрети багатьох полеглих Героїв зі складу, на жаль , уже неіснуючого 53 Окремого батальйону СТрО…
А ще запитує: чи не втомився український народ від війни, яка триває так довго?
Я відповів, що втомився, але Україна вже ніколи не програє цієї битви.
Втім, кожен із наших побратимів із луцького батальйону міг сказати щось інше. Особливо ті хлопці та дівчата, які в пікселі та на передовій уже понад 4 роки…
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Тетяни ПОУДЕЛ: Арон Лейланд і Володимир Данилюк.