«Президенте, гетьмане!»…
Дещо про історію написаної волинським журналістом Василем Простопчуком патріотичної пісні, яку ніхто не співає…
Дещо про історію написаної волинським журналістом Василем Простопчуком патріотичної пісні, яку ніхто не співає…
Я завжди з гордістю розповідаю людям, що я народилася і виросла у м. Луганську, на Донбасі, або, як я його називаю, «дикому Сході» України. Коли ти говориш людям, що війна з Росією триває вже більше семи років, а ти втратила рідне місто, будинок, частину родини, вони зазвичай кажуть: «Мені дуже шкода…». Але насправді це не так. Це проста ввічливість. Було б набагато чесніше сказати: «Мені важко уявити, через що тобі довелося пройти». Тому дозвольте мені розповісти, через що ж нам довелося пройти
Недавно в інтерв’ю колегам одного з центральних сайтів голова бюджетного комітету Верховної Ради України Данило Гетманцев порівняв ефективність реформ у нашій державі із ситуацією «у країні, в якій 28 років була «п’яна вечірка із вживанням важких наркотиків». Що тут не так?
Звичайно, буквально у «Всесвітній павутині» справити природню нужду неможливо. Але використати Інтернет для безконтрольного та безкарного обгаджування всіх і вся – можна. Найдивніше, що в цьому сегменті публічного простору вітчизняна юридична наука і практика не знайшли ніяких механізмів захисту добропорядних громадян та покарання пасквілянтів.
Сучасна Грузія не зраджує власним традиціям. Спочатку тут шанують національних героїв, потім їх знищують, а після смерті – будують на їхню честь монументи та називають вулиці.
На честь російського бандита «Мотороли», якого українські спецпризначенці підірвали в окупованому Донецьку 5 років тому, російські окупанти назвали… прикордонний катер. Таке «увіковічнення» військового злочинця показує, що Кремль не лише «в темну» використовує своїх «зєльоних чєловєчков» за життя, але експлуатує їх навіть транзитом із того світу!