У Хрінниках Демидівського р-ну, що на території сусідньої Рівненщини, без милості вищих світу цього ніяк. То в 1616 р. пан Іван Хрінницький, котрий був Луцьким земським суддею, прохав у польського короля виділити грошей із канцелярії, бо, згідно з архівними записами, «на великому шляху на р. Стир у маєтку своєму спадковому Хрінниках для переїзду міст збудував, а міст той постійної направи потребує…» То в 2011-му керівництво виконавчої гілки влади Демидівського р-ну розглядало ідею звернутися до Кабінету Міністрів України, аби вже не міст, а дамбу коло нього віддати державі, бо самотужки дати раду такому об’єктові не випадає можливості.
Чи дав грошей король, не відомо. А те, що дамба урядовцям не дісталася, – факт доконаний. Щоправда, у XVII ст. міст не мав такого значення, як гребля Хрінниківського водосховища тепер. Тоді, за часів Івана Хрінницького, зруйнований міст став би проблемою, нині ж НП із дамбою – катастрофою. Бо розташована вона за якихось 52 км від Луцька, а до найближчого волинського села – й того менше.
Але не це – головне. Водосховище в Хрінниках – то велетенський резервуар для охолодження… турбін Кузнєцовської АЕС, котра, як відомо, розташована з іншого боку межі Волині та Рівненщини. В р. Стир повинно бути достатньо води, щоб гігантські котли «атомки» не перегрілися і не вибухнули. Тому рівень водосховища в Хрінниках має ще й стратегічний вимір!
Звели Хрінницьку ГЕС ще в 50-х роках минулого століття. У 1958-му здали в експлуатацію, а відтак почали постачати електроенергію у 17 колгоспів Демидівського р-ну. Попрацював об’єкт, розташований на Хрінницькому водосховищі (а це – територія Рівненської й частково Волинської обл.) недовго – до 1977 р. В 90-му воду спустили. Як пригадують тепер місцеві, до 2000-го на місці, де шуміли хвилі, встигли вирости… дерева. Розказують також, як карстові ями заливали бетоном. Словом, із 1990-го тут проводили ремонтно-відновлювальні роботи. В 2002-му ГЕС ожила знову.
Запрацювали дві турбіни потужністю по 450 кВт електроенергії за одну год., бо в 2000-му гідроелектростанцію продали ТзОВ «Малий енергетичний комплекс». Правда, згодом справа запахла смаленим… Купівлею-продажем зацікавилися працівники управління СБУ в Рівненській області. Тогочасний керівник відомства Віктор Садовник журналістам газети «Рівне вечірнє» заявив: «З урахуванням специфіки регіону ми, приміром, на постійній основі займаємося проблемами енергетики. Візьмемо справу з приватизації Хрінницької ГЕС. Виявляється, голова місцевої сільради, незважаючи на заборону з боку закону приватизовувати об’єкти малої енергетики, продав станцію для ТОВ «Малий енергетичний комплекс».
Збулися ГЕС за 9 тис. 600 грн. Щоправда, відповідне рішення прийняла Хрінниківська сільська рада, аргументуючи необхідністю відновлення роботи ГЕС та створенням додаткових 15 місць.
Зрештою, не так і важливо, що хто й кому продав. Натомість суттєвий момент – що дамба перейшла у розряд валізи без ручки, котру, як відомо, і кинути шкода, і нести тяжко. А все тому, що брати на баланс, а відтак і відповідати за її стан, – справа… десята. Грошей на тому не заробиш. Відтак ГЕС придбали, а дамбу – ні. Отож протрималася гребля до 2011-го. А там і тріщину дала…
У квітні 2011 р. в коридорах рівненської влади заговорили про пошкодження бетонних конструкцій, а у волинських – захвилювалися. Воно й не дивно, адже якщо свищі не залатати, то у випадку руйнування дамби вода за лічені години накриє не лише довколишні села, а й Луцьк. Тож поки тріщини невеликі, їх слід було б залатати. Але…
Постало питання: хто це буде робити? Точніше: хто буде платити? Нові власники гідроелектростанції греблю не обслуговували, а комунальне підприємство, котре й мало таким займатися, збанкрутувало. Отут і почалося. А все тому, що Хрінницьке водосховище зосталося у власності територіальної громади Демидівського р-ну, котра необхідної суми (а мова йшла про півмільйона грн), звісно, не знайде. Відтак логічно було б передати проблемний об’єкт державі в особі «Укрводгоспу». Одначе на діло таке потрібна і згода громади, себто рішення сесії, і добра воля Кабінету Міністрів.
– Питання серйозне, – сказав тоді голова Демидівської райдержадміністрації Володимир Віннічук. – Адже розумію, на якій пороховій бочці ми сидимо.
Минулого тижня Володимир Дмитрович активно працював і тому поспілкуватися з представником ЗМІ хоча б телефоном не міг. Нині посадовець – у відпустці. Тому дізнатися позицію керівництва виконавчої гілки влади Демидівського краю не випало. Хоча намагалися кілька разів.
Як почувається гребля сьогодні? Хтозна. Близько року тому для такого серйозного об’єкта знайшли господаря – КП «Стир» при Демидівській райдержадміністрації. Саме це комунальне підприємство має давати лад дамбі та стежити за її станом. Чи залатали свищі? Чи вони й досі несуть небезпеку, зокрема й для волинян, а тим паче за такої аномальної весни?
– Загрози немає, – упевнено заявив директор КП «Стир» Іван Рудько. – Так, у деяких частинах конструкції є свищі, але вони не збільшуються. Потрібен поточний ремонт. На проектну документацію виділено кошти, і впродовж 2013-го та 2014-го роботи виконають.
Дивно, бо ще два роки тому всерйоз говорили про можливість екологічної катастрофи, а нині – про незначні пошкодження. Тоді навіть спеціалісти із водгоспів не бралися прогнозувати, скільки ще часу можуть простояти бетонні конструкції.
Що цікаво, в с. Хрінники стан дамби не є головним болем місцевого люду. Про наявність свищів у 50-кілометровій конструкції вони… чули.
– Та що там дамба! – каже старенька жінка, котра прийшла до сільради. – От у мене в льосі води – до пояса. То – біда! Але в сусідніх селах діло ще гірше.
Та чи дійсно є загроза для волинян? Стир, до слова, повниться водою ледь не щодня. При цьому в Луцьку говорять: буцімто мали місце неконтрольовані скиди води саме з Хрінницького водосховища. Але подібну інформацію директор КП «Стир» категорично відкинув. Мовляв, такого бути не може, бо вода не дісталася ще й мінімальної позначки на шкалі вимірювання, не те щоби максимальної.
– У четвер, 4 квітня, був регулярний скид води, – запевнив Іван Олексійович. – Я особисто дивився на рівень води, то вона не дійшла ще й нижньої позначки.
Про наявність резерву розповів і начальник Волинського обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук. За його словами, нині рівень води – на межі позначки 187,87 м за балтійською системою, тоді як максимальний – 188,80. Тобто якщо взагалі водосховище здатне акумулювати в об’ємі 60 млн м куб. води, то нині є 35.
– Ремонт дамби так і не провели, – повідомив Ростислав Сергійович. – Звісно, є потреба, бо то – потенційно небезпечний об’єкт. Питання фінансування ще не вирішено, але над цим потрібно працювати, адже може статися непоправне. Особливо під час весняної повені та літніх паводків. Тоді максимальний об’єм води у водосховищі тисне на греблю й можливе руйнування. Сьогодні сховище частково акумулювало воду. Тобто резерв у 25 млн м куб. ще є.
Побачити на власні очі рівень води не складно: труба, розмальована смужками, наче міліцейський жезл, – за метр-другий від берега. Одначе невдовзі всю інформацію можна буде знайти в Інтернеті. Саме прокладанням кабелю й займалися працівники «Рівнеенерго», коли ми прибули до дамби. Ініціатива, безперечно, хороша, адже в такий спосіб вдасться заспокоїти населення. Щоправда, абсолютно спокійними варто бути лише після проведення ремонту греблі. Свищі ж, хоча й не збільшуються, але досі… свищуть.
Світлана ГОЛОВАЧУК.