Дідилясові діти

Марія Іванівна Блювштейн, а в дівоцтві – Соломоніак, вона ж – Сонька Золота Ручка, у ХІХ ст. була знаною особою, особливо – в Одесі. Й хоча на Волині дама ця бувала нечасто, якщо взагалі бувала, та послідовників зоставила. Не дарма ж багата аферистка… фінансувала школи, де навчалися малі злодійчуки. Звісно, ні про відповідні навчальні заклади, ні про саму Соньку трійко братів не чули, одначе це не завадило… продовжити її справу. За кілька років хлопці скоїли близько півтори сотні (!) крадіжок. Із етичних міркувань прізвище кримінального тріо ми змінюємо, але суть від того іншою не стає. 

Якщо говорити відверто, то до злодійки, котра стала героїнею серіалу, братам ще далеко. Вона полюбляла влаштовувати зі злочину цілі вистави, а луцька трійця просто цупила все, що погано лежало. Хоча крали професійно, нехай би як цинічно це не звучало. Мало того, хлопці примудрилися… змарнувати правоохоронцям усю статистику, адже один із них – неповнолітній, а відтак і кількість злочинів, скоєних цією категорією, стрімко зросла.

У «послужному» списку братів Дідилясів – понад сотня епізодів крадіжок, 150 постраждалих, котрі в один момент… позбулися власного майна. Географія «діяльності» не обмежується просторами обласного центру Волині, навіть межами області. При цьому на момент скоєння крадіжок жодному з них не було й 20 літ. «Відзначилися» (щоправда, в колективі ще трьох чоловіків) у Баєві, Рованцях, Боратині, Гіркій Полонці, Тарасовому Луцького р-ну, Кульчині, Жабці, Озерці, Жидичині, Липлянах, Дачному Ківерцівського р-ну. Словом, за трирічну «кар’єру» дісталися аж сусідньої Рівненщини, де й потрапили до рук правоохоронців. Одначе про все – по черзі.

Трійко Дідилясів – 19-літній Анатолій, 16-літній Сергій та неповнолітній Віталій, якому на момент затримання улітку 2011-го було лише 15, мешкали на окраїні Луцька. Кожен – із… «джентльменською» біографією. Старший спромігся отримати неповну середню освіту, а також судимість у грудні 2009-го (три роки позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки). Середній – із таким же «резюме», правда, на лаву підсудних потрапив у лютому 2011-го й дістав чотири роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку та встановленням іспитового строку терміном на 2 роки. Наймолодший із братів не відставав: у жовтні 2010-го відповідно до постанови Луцького міськрайонного суду був переданий на поруки матері строком на рік, але не закінчив навіть 9-ти класів. Гени – діло серйозне. І, як кажуть у народі, проти їхнього зову не попреш. Словом, трійці хлопців було в кого вчитися, адже глава сімейства устиг не лише дати життя дітям (у братів ще є сестри), а й «погріти нари». 

Усі троє навчалися у Липлянській спеціалізованій ЗОШ-інтернат, котру й… обікрали 16 листопада 2009-го. Поцупили комп’ютерну техніку.

– Тільки морока з тими учнями була, – розповіла директор закладу Іванна Дужик. – На заняття не ходили, в школі не з’являлися зовсім. Ми з цього приводу навіть до міліції зверталися, бо мати вперто на контакт не виходила. Наймолодший Віталій взагалі дивні речі робив: імітував напади епілепсії, аби отримати групу інвалідності. Не раз мене викликали вночі в школу, бо з ним – НП. Згодом зрозуміли, що піна з рота – звичайне мило.

Попри те, що навчальний заклад – для розумово відсталих дітей, кмітливості у братів не бракувало. Мізків вистачило, аби знайти… однодумців і створити цілу схему, котра ефективно працювала впродовж кількох років. «На діло» ходили, наче на роботу: чи не щодня.

Крали хлопці все, одначе особливо полюбляли проникати у новобудови, де ще не жили господарі, але вже лишали чимало речей: бетонозмішувачі, перфоратори, газонокосарки, труби, кабелі, викрутки, свердла тощо. А як траплялося щось толкове, то також брали. А чого ж добру пропадати?.. Словом, коли 30 липня 2011 р. міліціонери проводили обшук у гаражі, де колектив луцьких злодіїв облаштував склад, перелік украденого ледь вмістився на стандартний аркуш паперу. Тут не лише інструментів для будівельних робіт та ремонту, а й комп’ютерної техніки вистачало, до того ж – всіляких дрібниць на кшталт ліхтариків, коробок, запальничок, сірників. Були й харчі: переважно консерви, а також цукерки, алкогольні напої, солодкі води й цигарки.

До прикладу, в ніч на 13 березня 2010-го в с. Тарасове, що в Луцькому р-ні, проникли в металевий вагончик і забрали бетонозмішувач, водяний насос, електричну болгарку. Загалом – на 3 тис. 580 грн. А вже 23 березня у Липлянах Ківерцівського р-ну в одному з обійсть зняли ковані ворота, 12 бетонних кришок на паркан та 3 м огорожі. Окрім того, проникали й у приміщення сільських рад, де забирали комп’ютери. «Завітали» до будівель сільських муніципалітетів у с. Тарасове, Баїв, Забороль та Жидичин. Пограбували навіть кіоск «Форнетті», що в Луцьку на вул. Ковельській, звідки винесли електронну вагу та гроші. Двічі проникали у ЗАТ «Металіст», приміщення, що належить Луцькій райспоживспілці. 

«Добро», звісно, продавали, згодом виручку ділили на всіх. А до компанії, окрім братів, входило ще троє. 

Із Віталієм Д. хлопці познайомилися випадково. Ремонтували його автомобіль. Якось увечері один із братів зателефонував чоловікові й попрохав під’їхати на власній машині до дачі, що на території Ківерцівського р-ну. Віталій Д. не відмовив. Коли ж побачив, що в багажник кладуть усіляку всячину, зрозумів що й до чого, але трагедії з того робити не став. Навіть більше, наступного разу поїхав свідомо. Відтак йому дісталася роль водія. Саме у гаражі Віталія Д., що у Луцьку на вул. Потебні, й облаштували склад. Окрім того, на плечі чоловіка лягла місія… збувати крадене. Продавав навіть сусідам, звісно, не розповідаючи, звідкіля воно. 

Що бракувало водієві компанії для повного щастя, важко сказати. На перший погляд – усе до толку: приватний підприємець, отримав вищу освіту, мав двійко діточок й не був раніше судимим. Під час досудового слідства доводив, що в приміщення не проникав, лише перевозив друзів-грабіжників та викрадене. А відтак визнав, що у 67 епізодах справи брав участь, а у 10-ти ні.

А от із Романом К. брати зналися раніше. На пару із ним Анатолій узявся ремонтувати автомобіль Віталія Д. Роман вдень доглядав за рослинами на території обласного онкодиспансеру, де працював садівником, а вночі стояв «на атасі». 

Із подання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого Віталія Дідиляса: «Саме брати Дідиляси безпосередньо проникали в приміщення та викрадали майно, він же (Роман К., – авт.) знаходився неподалік місця вчинення злочинів та дивився, щоби ніхто не йшов і мав отримати крадені речі, Віталій Д. чекав у своєму автомобілі, коли його викличуть, щоби забрати викрадене, яке потім перевозив автомобілем до себе в гараж, після чого речі реалізовувалися і він отримував свою частку».

Згодом до компанії приєднався ще один Віталій – Віталій Ю. Як виявилося, навіть у такій справі родинні стосунки зіграли свою роль, адже молодик, котрий ніколи не притягався до відповідальності, був… законним швагром. Після кількох порцій вмовлянь родич зголосився, але з його прізвищем пов’язано лише кілька епізодів. Одначе…

Талант відкривати пластикові вікна – у середульшого з братів. А як не виходило, то й розбивали вікна. А ще – зривали замки та розбивали скло у дверях. Але працювали тільки в рукавичках. 

Розповідають, що злодій неодмінно повертається до місця скоєння злочину. Правду кажуть. Дідиляси і компанія також так вчинили. 

29 липня 2011-го злодії подалися на Рівненщину. Але залучати до справи швагра не стали. Певно, вирішили, що й так упораються. Словом, прибули до с. Городниця Млинівського р-ну, де вже свого часу пограбували магазин. І цього разу накинули на нього оком. Не врахували, правда, що власник після першого інциденту… встановив сигналізацію.

– Коли сигналізація спрацювала, злякалися й взялися утікати, – розповів старший слідчий СУ УМВСУ у Волинській області підполковник міліції Микола Поляк. – А власник магазину викликав правоохоронців. Водій, котрий і привіз компанію, заснув, тому й запізнився з евакуацією. 

Словом, зловмисники трохи замешкалися. І хоча дорогою повикидали всі «трофеї», але вийти сухими з води не вдалося. Щоправда, на місці події затримали не всіх. О 21.10 наручники одягнули на середнього з братів. Затримали неповнолітнього працівники слідчого відділення Млинівського РВ УМВСУ у Рівненській області й доправили у тамтешній ізолятор тимчасового тримання.

Найстаршого Анатолія спіймали наступного дня волинські міліціонери. Його, як і 15-літнього Віталія, доправили до ІТТ Луцького МВ УМВСУ у Волинській області Віталія Д. та Романа К. також затримали. Всі, окрім Анатолія, написали явку з повинною. Лише найстарший із братів не визнав своє вини. Мовляв, все, що говорила решта компанії, – наклеп чистої води.

Згодом, 11 листопада 2011 р., за постановою прокурора Волинської області Сергія перевели до слідчого ізолятора у Луцьку. В серпні 2012-го справу Дідилясів розглядали у Луцькому міськрайонному суді.

– Я за десять років роботи в органах прокуратури ще не бачила, аби таку кількість злочинів вчиняли, – зауважила Зоя Свириденко, прокурор прокуратури м. Луцька, молодший радник юстиції. – Так, трапляється, що у справі проходить багато епізодів, але щоби стільки, як тут! То, мабуть, – рекорд. Хоча й зі знаком мінус. Зрозуміло, виникає запитання: як таке могло трапитися, невже правоохоронці чи органи прокуратури недопрацювали? Я би так не сказала. Тим паче, що троє мали судимість. Наймолодший із братів стояв на обліку в міліції. Згодом за рішенням суду отримав іспитовий строк. Отоді й почали розкриватися інші епізоди. 

До слова, ще взимку, за півроку до затримання компанії, міліціонери ледь не зловили крадіїв. Завадили нюанси.

– Надійшло повідомлення, що в одну з луцьких новобудов проникли невідомі й викрали матеріальні цінності, – повідомив Микола Поляк. – Виїхала слідча група. А на місці події – колія від санчат. І привів той слід до помешкання братів. Одначе знайти хоча би щось із викраденого в будинку так і не вдалося. Певно, встигли перевезти.

Що ж вирішила Феміда? Анатолій та Сергій отримали по 5 років позбавлення волі. Віталій – 4 роки тюрми. Романові К. суд визначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Віталієві Д. – 2 роки, Віталієві Ю. – 1 рік і 6 місяців. Окрім того, зажили хлопці й неабиякої слави. Правда, злодійської…