«Дитя втопилося в каналізації» – під таким заголовком «Волинська газета» розповідала, як у жовтні минулого року загинув першокласник затурцівського інтернату.
6-річний хлопчик, нагадаю, втік із навчального закладу, а через чотири дні його тіло знайшли у каналізаційному відстійнику, куди малий упав через відчинений люк.
Знайти відповідальних за горезвісний колектор досі не вдалося. Адже приміщення торгового центру-кафе, з якого витікали відходи у згадану каналізацію, декілька разів перепродавалося.
Затурцівський сільський голова розповів, що про існування відстійника дізнався лише під час пошуку зниклого хлопчика, згадані колектори на балансі сільради не перебувають, а стосовно їхнього обгородження не було жодного припису від жодних контролюючих органів.
Голова правління Локачинського районного споживчого товариства зазначила, що затурцівський «Торговий центр – кафе» на баланс їхньої організації дійсно перейшов (у 2004 р.). Але ця споруда не використовувалася за призначенням і була передана без очисних споруд. До того ж, згодом і саме приміщення продали через аукціон. Кому – голова споживчого товариства інформацією не володіє. Так само, як і про наявність каналізаційної системи згаданої будівлі, оскільки відстійники не використовувалися за призначенням.
Як розповіли самі жителі Затурців, ті люки вже й раніше ставали пасткою. Щоправда, для тварин. Та позаяк діаметр люкових отворів – невеликий, то корова тоді не втопилася, а лише вступила та боки пообдирала.
Втім цей епізод лишився без належної уваги місцевих мешканців. А в сільській раді, почувши про випадок із коровою, навіть здивувалися: мовляв, ніколи про таке не чули.
– За ті люки знали, може, тільки ті, хто жив поблизу, – сказали працівниці сільради. – А ми всі навіть не здогадувалися, що то за горбочки біля ріки. Тож тим більше не знали, яку той відстійник несе небезпеку.
Після загибелі дитини смертоносну територію швидко обгородили. А оскільки власника каналізації не знайшли, то роботи з обгородження були виконані коштом місцевої казни. Ціна питання – 950 грн і… смерть дитини.
– Хто в тому винен? Людська байдужість, – провадять у сільській раді. – Коли неподалік відстійника стали чорнозем красти, тамтешні жителі відразу зателефонували. А от про небезпеку, котра чатувала неподалік, – ніхто ні словом. Що ж до нашого сільського голови, то нарікати на нього не можна. По-перше, на посаді він недавно і про люки дійсно нічого не знав. По-друге, дуже відповідальний чоловік. Бо от зараз у відпустці, та як снігом усе замело, все одно працював – стежив за роботою розчищувальної техніки.
Тим не менше, загибель дитини – злочин тяжкий. Тож відповідального в будь-якому випадку мусили знайти. Ним стала вихователь інтернату, якій інкримінували неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я малечі.
Порушивши посадову інструкцію («ніколи не залишати дітей без нагляду»), жінка таки зоставила їх у коридорі інтернату, аби перевдягнути ще одну першокласницю, яка «лежала мокра в ізоляторі».
Коли через 7 хв. жінка вийшла від дівчинки і недорахувалася одного учня, на її запитання діти відповіли, що той побіг до їдальні. Та коли вихователька разом із учнями підійшла до столу для першокласників, хлопчика там не побачила.
Педагог відразу повідомила заступника директора, а та – самого директора. Двогодинні пошуки результатів не дали. Тож до процесу залучили не лише вчителів, учнів, місцевих жителів, а й працівників МВС та МНС. Люди прочісували територію Локачинського та сусіднього Володимир-Волинського р-нів. Проте знайшли хлопчика всього за 355 м від інтернату і, на жаль, мертвим.
До речі, втікати для цієї дитини стало звичною справою. Ще в дошкільному віці він не раз ішов із дому, міг ночувати в безлюдних місцях. Не боявся темряви, але стороною обходив людні місця.
За місяць свого перебування в інтернаті учень двічі самовільно покидав навчальний заклад. І щоразу – на вихідні, коли мама не забирала його додому. Причому біг саме в сторону с. Маньків, де мешкала його сім’я.
Після однієї з таких втеч педагоги розмовляли з батьками, розповідали, як хлопчик сумує за рідними, просили частіше приїжджати до дитини. Тож коли третій раз вихованець покинув територію інтернату, першим ділом його стали шукати саме на шляху до Манькова.
Словом, дитина загинула, а винною в тому визнали вихователя. Під час судового засідання жінка відкидала звинувачення на свою адресу. Проте факти, як і слова свідків, були не на її користь.
Відтак Локачинський районний суд призначив підсудній покарання у вигляді трьох років обмеження волі без позбавлення права обіймати посади вчителя та вихователя, а на підставі ст. 75 ККУ звільнив від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом одного року не вчинить нового злочину та повідомлятиме кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця свого проживання та роботи.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.