Горохів – єдиний райцентр на Волині, де діє зона безпроводового інтернету. У скверику в центрі містечка зазвичай людно – молодь листується з друзями через соцмережі, а старші через скайп спілкуються із родичами, розкиданими по світу. За таке благо цивілізації, а також за багато інших реалізованих ідей, які зробили місто комфортним, горохівчани та мешканці навколишніх сіл дякують міському голові Вікторові Годику. Розмову з ним пропонуємо нашим читачам.
– Вікторе Леонідовичу, Ви – не уродженець Горохова. І навіть не працювали у цьому місті, коли вирішили балотуватися на посаду очільника міської ради. Однак люди все ж віддали вам свої голоси на виборах у 2004 році. В чому секрет?
– Відразу зазначу, що я не агітував за себе, не збирав підписів. Незважаючи на молодий вік, до того часу очолював сільську раду в селі Мирному Горохівського району. А це були позачергові вибори міського голови. Не злукавлю, коли скажу: я був не готовий до такого серйозного кроку. Коли мені запропонували балотуватися, я роздумував. Бо знав, що це таке. Робота мера – це відповідальність перед людьми, а не просиджування в кабінеті. Це – довіра людей. Її важко завоювати, а втратити можна за один момент. Тодішній губернатор Микола Романюк заспокоїв: мовляв, я нічого не втрачаю. Документи зареєстрував в останній день після обіду.
– Скільки пунктів передвиборчої програми вдалося виконати?
– Із задекларованого реалізував понад 50 відсотків. Серед досягнутого – гарний дитячий майданчик, новий скверик, де мами гуляють із дітками. Біля фонтану, який викликав неоднозначні відгуки як містян, так і чиновників, тепер фотографуються молодята не тільки з Горохова, а й навколишніх сіл. Наше містечко поступово перетворюється на сучасне європейське.
– А що є найбільшою проблемою на сьогодні для вас, як очільника громади?
– Зайнятість населення. Багато горохівчан змушені шукати роботу за кордоном. Чоловіки їздять на сезонні роботи в Росію, жінки – в Італію. Ті, хто має роботу, не враховуючи працівників бюджетної сфери, працюють у сфері «купи-продай». Щоб виправити ситуацію, в місто треба залучити інвесторів.
– Є якісь варіанти?
– Будемо відверті – будь-які інвестори, – чи то європейці, чи китайці, дивляться на нас як на ласий шматок. Але вони, перед тим, як вкласти гроші, добре все моніторять: інвестиційний клімат, фіскальну і податкову політику. Наразі це їх відлякує. Бо робочої сили і сировини у нас не бракує.
– І яка ж, наприклад, сировина може приносити прибутки для Горохова?
– Приїжджав до нас голландець і каже: та ви по грошах ходите і гроші ногами топчете! Він мав на увазі сміття. Бо за кордоном давно зрозуміли – треба боротися за чистоту довкілля. Адже все пов`язано: число хворих діток збільшується, бо ми дихаємо відходами. Європейці б`ють на сполох і активно переробляють сміття. А у нас побудувати сміттєпереробний завод – проблема. Хоча перед виборами на агітацію витрачаються кругленькі суми.
– Ви – демократичний голова?
– Я звичайна людина, яка тимчасово сидить у кріслі мера. До мене люди приходять в кабінет у будь-який час. Ми радимося, вирішуємо спірні питання. А в позаробочий час разом граємо у фубтол, прибираємо територію, підмітаємо, косимо.
– Якби ви не були міським головою, чим би займалися, щоб утримувати родину?
– Життя навчило мене багато чому. Я побудував хату, сам робив внутрішні роботи. Я ж, дякувати Богові, не без рук, не без ніг.
-–У Горохові кілька діючих храмів різних конфесій. Як вам вдається знаходити спільну мову з релігійними громадами?
– Коли прийшов на посаду, запросив настоятелів на розмову до себе в кабінет. Порозумілися з перших слів, як результат – спільними зусиллями зробили гарну браму до входу на кладовище. Мене запрошують на свято – йду. Бог же один.
– Як ви реагуєте, якщо чуєте плітки на свою адресу?
– Почнемо з того, що особисто я ніколи нікого не обмовляю, стежу за собою і починаю з себе. Тому завше намагаюся ставити себе на місце тієї людини, якій щось допікає. Бо ми всі однакові — і голова, і мешканці міста. Я вважаю, що саме у жителів потрібно вчитися. Я розмежовую розум і мудрість. Можна мати три вищі освіти й не бути таким мудрим як, наприклад, старший чоловік з трьома класами польської школи. Тому завше прислухаюся до порад, не вибудовую бар’єрів між людьми. Я не злопам’ятний і не мстивий.
– Чи розбудовується Горохів?
– Так, ми запроектували новий мікрорайон, у якому мають бути школа і дитсадок. Це там, де був цегельний завод. Скептики казали, що нічого з цієї затії не вийде. А тепер більше бажаючих, ніж ділянок. Орієнтовно – 60. Всі дивуються, яка гарна ділянка. Плануємо на індивідуальну забудову ще один район.
– Чи пропонували вам за вирішення певних питань хабарі?
– Пропонували і не раз. Але я жодного разу не брав хабаря. У місті про це знають, поцікавтеся при нагоді.
– Чи важко сьогодні працювати міським головою?
– Важко юридично, бо українські закони суперечать один одному. А люди хочуть вирішувати свої проблеми вже і зараз. От не приходять через казначейство гроші, а мешканці вимагають замінити перегорілу лампу на вулиці. Дістаю гроші з кишені, купую.
Остап ІНКІН.
На фото: Віктор Годик.