Загибель на полі бою ексфутболіста збірної України, півзахисника луцької «Волині» т а низки інших імени тих клубів Романа Максимюка підтверджена результатами аналізів ДНК. Остання надія на порятунок воїна згасла… Тепер його тлінні останки очікують на Волині, щоб гідно провести прощання з Героєм.
Солдат Роман Максимюк добровільно долучився до лав Збройних Сил України восени 2022 року. Обороняв Україну у складі 25-ї Січеславської окремої повітряно-десантної бригади ДШВ ЗСУ на Донеччині.
Востаннє на контакт із рідними Роман Максимюк виходив 30 січня 2025 року: попередив дружину Віру, що виступає на позиції на Покровському напрямку. Після цього контакт з ним обірвався.
В результаті службового розслідування командування бригади в становили: солдат разом із іншими побратимами перебували всередині бліндажу на передовій лінії фронту, коли по ньому ворог завдав при цільного нищівного удару. Облі місця події українським дроном, однак, не зафіксував наявності тіл загиблих. Безпосередньо на землі обстежити позицію не було можливості, адже на той момент ворог зумів просунутися і взяти територію під свій контроль.
Тому сподівання, що Роман Максимюк або хтось із його побратимів пораненими потрапили в полон до росіян і залишилися живими, залишалися. Пошуки, які ініціювала дружина Героя – Віра Максимюк (від перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів як волонтерка надала величезну допомогу підрозділам ХСУ, в тому числі лучанам із тодішнього 53 Окремого батальйону СТрО ЗСУ) – тривали.
Щоб їх інтенсифікувати, долучалося чимало людей, які знали Романа Максимюка та шанували його і як футболіста, і як воїна.
Наприклад, у червні 2025 р. перед початком товариського матчу збірних Канади і України, наша команда вийшла на поле з фрагментом піксельного військового одягу та футболкою «Волині», за яку він відіграв найбільше матчів у своїй клубній кар’єрі (тестем спортсмена в клубі «хрестоносців» був начальник команди Віктор Шелигін).
І ось родина отримала результати аналізів ДНК.
«Прошу пам’ятати мого Рому. Він був не просто зниклим безвісти. Він був чоловіком, татом, сином, другом. Людиною, яку любили й чекали», — написала його дружина Віра Максимюк у соціальних мережах.
Оскільки тіла полеглих на фронті Героїв на момент проведення досліджень можуть перебувати в морзі бюро судмедекспертизи в будь-якому обласному центрі України, наразі важко передбачати, коли домовина з тлінними останками Романа Максимюка прибуде на Волинь, яка стала його другою домівкою, для велелюдного прощання з Героєм.
Він народився 14 червня 1974 р. на Прикарпатті. За час професійних виступів у футболі провів 5 матчів за національну збірну, захищав кольори клубів «Прикарпаття», ЦСКА, «зєніт», «Дніпро», «Динамо» та інших.
Найбільше поєдинків провів у футболці «хрестоносців»: щонайменше 70, забив 3 голи у ворота суперників.
У м. Луцьку він познайомився та одружився із Вірою Максимюк.
В одному з інтерв’ю незадовго до загибелі Роман Васильович сказав журналістам:
«Зараз маю дві мрії. Перша – допомогти Україні перемогти у війні та тим самим забезпечити мирне майбутнє моїм дітям і родині. І повернутися в футбол – дуже хочу реалізуватися як тренер».
Другої мрії він уже не зможе реалізувати. Для реальності першого прагнення Роман Максимюк віддав найдорожче – своє життя, і щоб Перемога настала, потрібні подвійні зусилля всіх тих, хто продовжує боротьбу з російськими вбивцями.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора, пресслужби УАФ, порталу «Чемпіон» і з особистого архіву родини Максимюків: мужній Захисник України; Роман Максимюк на передовій; збірна в Канаді; футболіст у формі «Волині»; трибуни луцького стадіону «Авангард», які бачили якісну гру потужного півзахисника.