На Турійщині не скаржаться на брак фінансів. Бо коли державних коштів не вистачає, кожен небайдужий питає: «А що для району можу зробити я?». От і виходить, що навіть у період жорсткої економії з’являються у селах і селищах суперклуби, оновлені стадіони, а за рік-другий має запрацювати басейн. Як такого вдається досягати – у нашій розмові з головою Турійської райдержадміністрації Олександром Дишлюком.
– Чесно кажучи, не люблю давати інтерв’ю. І трохи зарано ви приїхали. Бо в нас усе тільки починається, – першим бере слово Олександр Олександрович.
– От і розкажіть: що саме починається?
– Приймальне відділення, хірургічне, дитяче відділення, – всюди в центральній районній лікарні взялися за ремонт. Старе «розбомбили», і робимо нове – сучасне, комфортне. Два перших об’єкти – за домоленістю з депутатом Верховної Ради Сергієм Мартиняком. На дитяче відділення кошти зібрали під час благодійного вечора. Кожен присутній – а це і державні службовці, і бізнесмени, і всі, кому не байдужа проблема – поділилися коштами. Таким чином вдалося зібрати понад 60 тисяч гривень. Трохи малувато. Але допомогу будматеріалами запропонував депутат обласної ради Роман Микитюк. Відтак – роботи не зупиняються.
– Інші райони можуть похвалитися таким методом збору коштів?
– Наскільки знаю, ми – єдині в області. І це, до речі, не вперше! Кілька років тому під час благодійного вечора зібрали кошти на ремонт музичної школи – зробили з неї лялечку! І навіть обласне керівництво нас відзначило та поставило в приклад іншим районам.
– Ремонт районної лікарні пов’язаний із реформою медицини?
– Створення центру надання екстреної медичної допомоги депутати Турійщини підтримали під час сесії райради. Розмістити його вирішили в нашій ЦРЛ: там, де було неврологічне відділення. Тобто все буде компактно.
– Одна з вимог реформи – оперативний доїзд швидкої до пацієнта. І це тоді, коли лікарі думають навіть не за «коли дістатися», а за «чим дістатися».
– Автомобілями район забезпечений. Більшість із них не нові. Тому торік кинули клич і – одну швидку придбали коштом спонсорів, іншу – за державні гроші. На Перевали за підтримки Сергія Мартиняка передаємо автомобіль «Нива-Шевроле». І таким чином усі амбулаторії отримали швидкі.
Крім цього, маємо реанімобіль на базі «Вольксвагена». Зараз його у Кременчуці укомплектовують сучасним обладнанням (це десь на 20 тисяч євро). І за тиждень-другий районом почне курсувати машина, яка може доставляти критично хворого навіть до Києва. Не можу не похвалитися, що таку технічну новинку має тільки Луцьк і – Турійщина.
– З пальним для швидких проблем не буде?
– Для того затвердили відповідну районну програму.
– Поруч із транспортом і бензином для доїзду потрібна ще й дорога. Чула, в Осьмиговичах, Ловищах вона така, що лікарі в ці села їхати бояться.
– І не тільки туди. Цього не треба писати, але в Турійському районі від доріг лишилися одні напрямки. Тому є попередня домовленість: коли трохи підсохне, дорожники почнуть робити підсипку білим щебенем. На узбіччях таке сміття – армагедон! Тож про відповідну техніку ми теж подбали і до Великодня наведемо лад.
– Жителі сіл, приміром Осеребів, Охотників, мусять по два-три кілометри долати, аби потрапити на автобусну зупинку.
– Старшим людям дійсно тяжко. А для молоді це – дрібниці.
– Ви, знаю, щоранку значно більше кілометрів проходите?
– Шість. Але це за станом здоров’я мушу. Тому проблему віддалених сіл без уваги не лишаємо. Бо сам знаю, як відстані долати.
– Вдається переконати перевізників, аби села не лишалися відірвані від світу?
– Є в нас маршрут «Турія – Туропин». Скільки тендерів не проводили, щоразу чули категоричну відмову від цього напрямку. Бо згадані села трохи на узбіччі, й через обмаль пасажирів перевізникам не вигідно туди курсувати. Проте маємо домовленість про отримання нового автобуса для доїзду тамтешніх школярів і пуск автобуса з Турії, Туропина на Турійськ.
На село Задиби дорога була заросла – центр зайнятості надав людей, які повирубували та повикорчовували зайве. Там же цю деревину ми переробили на щепу й таким чином заготовили кубів із 50 палива для бюджетних установ.
– Тобто від газу відмовляєтеся остаточно?
– Як тільки почали переходити на тверде паливо, окремі керівники чинили спротив. Тож коли твердопаливні котли ми встановлювали, газові лишали – про всяк випадок. А зараз на прохання грітися газом не заперечую, але попереджаю – доплачувати будете з власної кишені. І – відразу всі починають рахувати гроші.
Отож, фактично в усіх бюджетних установах плануємо до зими перейти на комбіновані котли. Як тепліше – будемо використовувати щепу, дрова, сильніші морози – додаватимемо торфобрикет.
– Багато таким чином вдалося зекономити?
– Два роки тому стараннями народного депутата України Катерини Ващук район отримав для енергозбереження близько мільйона гривень. Здавалося – колосальна сума. Але за два останніх роки заміною газу на тверде паливо ми вже зекономили 800 тисяч гривень. Тобто остаточно переконалися – іншого варіанта нема.
– У час жорсткої економії знаходите можливість зводити нові соціальні об’єкти?
– У селі Радовичі будується навіть не об’єкт, а цілий соціальний комплекс: пожежне депо, фельдшерсько-акушерський пункт, кімната для дільничного інспектора міліції, бокси для службових авто і котельня, яка буде обігрівати цей комплекс. Урочисте відкриття запланували до Дня Незалежності.
– Ого! А встигнете?
– Маємо хорошу підтримку в особі наших депутатів і бізнесменів.
– Не дарма навіть керівники області відзначають ваше вміння залучати спонсорські кошти.
– Для того не багато треба. Просто районні держадміністрація та рада мають разом із бізнесменами об’єднатися навколо спільної мети. І все тоді, повірте, вийде.
– Хорошою фінансовою підтримкою стає участь у міжнародних проектах. Цього року працюєте так само активно, як торік?
– У 2012-му в районі було реалізовано 22 проекти, завдяки яким відкрили в школах шість відремонтованих спортзалів із роздягальнями, душовими кабінами.
Цьогоріч центральний стадіон у Турійську – спонсорським коштом реконструйований, із гарними трибунами, майданчиком зі штучним покриттям – хочемо відкрити вже в серпні.
Що ж до проектів, то діють вони за принципом співфінансування (частину коштів маємо вкладати своїх). Тому в першому півріччі треба попрацювати на наповнення бюджету, а вже потім бачити – скільки із заробленого піде на реалізацію проектів.
– А чим будете наповнювати районну казну?
– Хорошою роботою. В нас працюють потужні агроформування. Жоден гектар поля не простоює. Щодня підписую документи, в яких люди знову й знову просять виділити площі для господарювання. Тобто земля родить, продукція виробляється, люди працюють, а від того район багатіє і бюджет зростає.
– Крупні господарства Турійщини реклами не потребують. А от нові інвестори з’являються?
– Аякже. Зустрічаємося, обговорюємо. Особливий наголос робимо на тваринництві. Бо це робочі місця й «живі» гроші для людей. Відтак маємо результат: цього року тисячу голів худоби плюс.
Паралельно з тим у Ружині почалося будівництво молочно-товарного комплексу на 400 корів, куди гроші вклав наш місцевий інвестор.
А тим бізнесменам, котрі хочуть лише «мутити», приміром – землю «застолбити» (є таке негарне слово, що характеризує не господарів, а ділків), зразу б’ємо по руках.
– Одноосібникам Турійщини як нині ведеться?
– В районі для їхньої підтримки діє 13 обласних програм. От тільки скористатися ними спішать лише прогресивні та активні. Більшість же воліють працювати «по старинці». Кажеш хазяям: об’єднуйтеся, купуйте холодильне устаткування, вивозьте молоко в місто і продавайте за нормальною вартістю. Так ні! Їм простіше поставити слоїк на стовпчик, аби забрав заготівельник. А потім – нарікають на ціну.
– До речі, в Осьмиговичах проблему вирішили? Адже там люди погрожували корів під ніж пустити, якщо заготівельник за молоко не розрахується?
– Борги Рожищенського сирзаводу перед селянами лишилися. Проте чув: на завод приходить новий інвестор, який усі зобов’язання щодо розрахунків бере на себе. Тож як тільки процес піде, турійських селян без підтримки не лишимо.
– Однак це все одно не вихід з молочної проблеми.
– Звісно, ні. Ринкова економіка вимагає ринкових підходів. Є в районі підприємці, які в односельців купують молоко по три гривні за літр і своєю холодильною установкою везуть у місто, де продають по п’ять гривень. Причому із самого ранку за цією продукцією черга шикується. Тобто за годину підприємець уже рахує виручку.
– А що з овочами порадите: які культури сіяти, садити?
– Щоби не повторювати плачевну ситуацію з картоплею, ми вже возили наших сільських та селищних голів до Криму та Київської області. Плануємо поїздку на Херсонщину. Все – аби люди заздалегідь домовилися про збут коренеплодів восени.
Але візьміть Гайківську сільську раду: там господарі не просто картоплю вирощують, а на солідному рівні займаються картоплярством. Вони таку рекламу собі зробили (зокрема – через Інтернет), що до них фури постійно приїздять. І купують там картоплю вдвічі дорожче, ніж десь інде. Чому? Просто гайківські господарі ще раніше почали співпрацю з дослідним господарством «Рокині» Волинського інституту агропромислового виробництва, взяли там оптимальні сорти картоплі, й тепер зі збутом у них – жодних труднощів.
– Отож, перспектива є і в людей, і в району. Головне – іти в ногу з часом.
– Саме так.
– Дякую за розмову.
Спілкувалася Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.