Аби в темі кредитних проблем почути думку висококваліфікованого фахівця, за коментарем звертаємося до судді, секретаря судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області Оксани Завидовської-Марчук:
– Якщо загалом говорити про справи, що стосуються підняття відсоткової ставки по кредитах, то проблеми почалися з 2008 року. Тоді волиняни масово брали позики (для бізнесу, для придбання житла й автомобілів, для купівлі побутової техніки тощо).
Коли настала фінансова криза, банки взялися в односторонньому порядку піднімати проценти по кредитах. Причому цілком законно. Адже такий пункт вони зазначали в договорах, що укладали з позичальниками.
Чимало людей тоді почали оспорювати рішення банків у судах. Але ми не мали законних підстав, аби такі вимоги задовольнити. Проте з вересня 2011 р. у Цивільному кодексі з’явилася стаття 1056 (1). Таким чином суди відразу отримали засіб захищати громадян-боржників. Банки побачили, що суд переважно стає на бік простої людини, і припинили піднімати в односторонньому порядку відсотки по кредитах».
Наводячи конкретні приклади, суддя пригадує, як чоловік боргував одному з банків спершу 30 тис. грн, через півроку ця фінустанова вимагала в позичальника повертати вже подвоєну суму (тобто 60 тис.), а ще через півроку – 120 тис. грн. Причому коли суд запитував, наскільки такі кроки є правомірними, чув відповідь: мовляв, усе це передбачено договором.
– Зараз, щоправда, ситуація з відсотками більш-менш урегульована. Але проблема стосунків між банком і клієнтом цим не вичерпується, – продовжує Оксана Григорівна. – Щотижня ми розглядаємо справи, які стосуються фінансових суперечок. Люди, приміром, оскаржують умови договору як такого. Річ у тім, що не раз аналізуємо умови домовленостей та бачимо: у позичальника пунктів десять зобов’язань і тільки два пункти права, а в банку пунктів десять права, і тільки два – зобов’язань. Це називається відсутність балансу інтересів. Відтак боржники просять у судовому порядку дозволити розірвати такі домовленості.
Хоча, звісно, й самі банки не раз потерпають від недобросовісних позичальників, каже Оксана Григорівна. Наприклад – як у ситуації з Анатолієм Дмитровичем чи як у випадку з лучанкою Оленою («Волинська газета» від 21 лютого ц. р.). Причому справ, де позиваються банки, на порядок більше, ніж тих, де в ролі позивача виступає позичальник.
– Чому так? Бо врегульовувати це питання потрібно на державному рівні, – вважає Оксана Григорівна, але додає: – Попри все, люди не повинні втрачати надію. Не треба опускати руки, вважаючи, що як банк комерційний, то він найме собі хорошого адвоката й гарантовано виграє справу. Повірте, то не так. Головне, аби самі громадяни, перш ніж підписувати якісь угоди, консультувалися з фахівцями. Це дасть значно кращий результат, ніж потім роками судитися. І ще: пишіть про це у газетах частіше. То дійсно болюча тема. Сьогодні люди в такому плачевному стані, а віддавати борги все одно мусять…
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.
Від редакції.
Тему неадекватного ставлення держави до подолання наслідків фінансово-економічної кризи, яка сталася в цілому світі 5 років тому, «Волинська газета» досліджувала неодноразово. Бо хоча один із політичних діячів минулого привселюдно заявляв, що «я перед кризою двері в Україну закрила», насправді виявилося, що кредитори та позичальники були поставлені в абсолютно різні умови. Громадяни, котрі запозичили в банках гроші у валюті, незважаючи на різке падіння курсу гривні (1 дол. США до кризи вартував 5 грн 50 коп., а за кілька місяців сягнув позначки 8 грн), були змушеними й надалі віддавати повну суму основного тіла кредиту та відсоткову ставку. Хто ж отримав гроші в гривнях, того банки примусили сплачувати удвічі більше. Мало того: було заморожено дострокове повернення вкладів, а гігантські державні кошти пішли не на допомогу людям, а на порятунок недолугих (а часом і просто злочинних) банківських структур!
Чи не найбільш резонансною в цьому сенсі виявилася доля луцького «Західінкомбанку», який очолював тодішній депутат Луцької міської ради Василь Гаврилишин. Незважаючи на отримані від держави кошти для стабілізації ситуації з виплатами вкладів, банк луснув, а щодо Василя Гаврилишина було порушено кримінальну справу. Чим вона завершилася, «Волинська газета» невдовзі з’ясує. Як і сподівається на вичерпні відповіді багатьох контролюючих та правоохоронних структур на просте запитання: чому значна частина клієнтів «Західінкомбанку» й досі не може забрати свої гроші? І хто повинен відповісти за злочинне зволікання з поновленням конституційних справ громадян?